У громадах Чернігівщини прощались із захисниками, які загинули на російсько-українській війні.
43-річний Сергій Климуша з села Плугатар Талалаївської громади Прилуцького району. Працював різноробом у СТОВ агрофірма «Зоря» в селі Займище. У грудні 2024 року Сергія Климушу мобілізували. Боєць захищав Україну на сумському напрямку. З лютого 2025 року його вважали зниклим безвісти.
Через понад рік за результатами ДНК-експертизи військового визнали загиблим 23 лютого 2025 року в Суджанському районі на Курщині. Попрощалися та поховали захисника в селі Плугатар. У скорботі дружина та два сини.
* * *
46-річний Руслан Войтенко з села Нова Басань. На військову службу призвали третього грудня 2024 року. Служив трактористом-машиністом екскаватора інженерно-технічного відділення інженерно-технічного взводу 250-го Об’єднаного центру інженерної підтримки.
20 червня 2026 року Руслан Войтенко загинув у районі села Маяки Краматорського району Донецької області.
* * *
33-річний Максим Шумейко з села Карильське Коропської громади. Працював у столиці малярем-штукатуром, лицювальником-плиточником. У 2024 році пішов воювати. Був у складі 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади старшим стрільцем десантно-штурмового відділення.
15 березня 2025 року під час оборони села Костянтинопіль Волноваського району Донецької області зник безвісти. Рік і три місяці його очікували вдома. Та, на жаль, 24 червня 2026 року підтвердилось найстрашніше — воїн загинув. У скорботі мати та його чотири брати.
* * *
40-річний Роман Тишковець з села Замглай Ріпкинської громади. Працював у Києві. 24 листопада 2025 року мобілізували. Проходив військову службу солдатом 1-го відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки 3-го штурмового батальйону.
16 червня 2026 року серце воїна зупинилося під час військової служби на Харківщині. Поховали Романа в селі Вовчок Кіптівської громади, на батьківщині матері.
* * *
43-річний Михайло Шарпатий з селища Седнів Чернігівського району. Працював кур’єром у Чернігівській районній державній адміністрації. Потім — охоронцем у науково-виробничому об’єднанні «Чернігівеліткартопля». Після цього — охоронцем у седнівському ліцеї. У 2024 році чоловіка мобілізували. Воював у складі 152-ї окремої єгерської бригади імені Симона Петлюри, був навідником розвідувального взводу.
З 19 вересня 2024 року військового вважали зниклим безвісти. І лише в червні 2026 року підтвердили, що Михайло Шарпатий загинув у районі села Українськ Покровського району Донецької області. Відспівали захисника в Катерининській церкві Чернігова. Поховали в Седневі. У нього залишились дві доньки.
* * *
50-річний Олександр Савоста з села Мрин. Працював на різних агропідприємствах, у мринському СПТУ, мринському паркетному цеху Ніжинського лісгоспу. Одружився. Подружжя виховало трьох доньок. Чоловік був учасником бойових дій — брав участь в АТО. З перших днів повномасштабного вторгнення пішов у місцеву територіальну оборону. А вже 8 березня 2022 року добровольцем мобілізувався. Службу ніс у гарячих точках.
Загинув Олександр Савоста 20 червня 2026 року на Сумщині. Попрощалися та поховали захисника в селі Мрин на Новому кладовищі.
* * *
56-річний Володимир Мелешко з міста Корюківка. Працював на КФТП «Слов’янські шпалери» машиністом. У квітні 2022 року чоловік пішов служити. Мав позивний Мольфар.
Загинув 18 червня 2026 року в Запорізькій області. Попрощалися та поховали Володимира Мелешка в Корюківці на новому міському кладовищі.
* * *
49-річний Олег Шаповал з селища Макошине на Менщині. Працював у «Менській виправній колонії». Служив молодшим інспектором відділу охорони. А згодом працював водієм-співробітником у цьому ж відділі. У 2021 році Олег Шаповал вийшов на пенсію за вислугою років. Одразу після цього влаштувався туди ж як вільнонайманий водій. Звідти й був мобілізований у серпні 2023 року.
Воював у складі 66-ї окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго. Мав звання солдата та служив на посаді водія-електрика відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів мотопіхотного батальйону.
Загинув 21 червня 2026 року в селі Вовчий Яр Краматорського району Донецької області. Попрощалися та поховали Олега Шаповала в Макошиному. У захисника залишились дружина і син.
* * *
46-річний Олександр Олещенко з села Покровське на Менщині. Працював трактористом і різноробом, зокрема в компанії «Інтерагросистема», а також у фермерських господарствах сіл Садове та Покровське. Служив з 22 травня 2022 року. 14 жовтня 2023 року одружився. Був гранатометником стрілецького відділення 44-ї окремої механізованої бригади.
— У захисника підростає маленький син, якому скоро виповниться рік. Найболючіше те, що батько так і не встиг побачити свого сина, жодного разу не тримав його на руках, — повідомляють у громаді.
Загинув Олександр Олещенко 17 травня 2025 року поблизу села Шевченко Донецької області. Понад рік рідні очікували на результат ДНК-експертизи. На початку липня 2026 року загибель бійця офіційно підтвердили. В Олександра залишилися дружина, маленький син, мати, два брати та сестра. Олександра поховали в рідному селі.
* * *
42-річний Дмитро Базенюк народився в селі Помпа Фалештського району Республіки Молдова. Згодом родина переїхала на Херсонщину. З 2008 року Дмитро разом з сім’єю жив у селі Кузничі Городнянської громади.
Понад три роки служив у лавах Збройних сил України. 24 червня 2026 року Дмитро помер від вогнепального поранення на Дніпропетровщині.
* * *
33-річний Олександр Гриценко з Бахмача. Працював на будівництві. Служив з червня 2024 року. Був командиром відділення взводу спостереження розвідувальної роти, працював з безпілотними системами, навчав молодих військовослужбовців. Був нагороджений нагрудним знаком «Почесна відзнака командира 152-ї окремої єгерської бригади».
Загинув 25 червня 2026 року. Попрощалися та поховали захисника в Бахмачі на кладовищі на вулиці Поштовій, що в мікрорайоні Київський. У нього залишились дружина, дві донечки, батьки і сестра.
* * *
34-річний Віктор Клевцов народився в селищі Північне поблизу Торецька Бахмутського району Донецької області. Працював шахтарем на шахті «Північна» Донецької області. Згодом обрав шлях військовослужбовця. Службу розпочав у селищі Десна, а вже у 2017 році був переведений до військової частини в Прилуках. Побратими знали його за позивним Клевець. На початку 2022 року пройшов підготовку за спеціальністю «Навідник».
До травня 2025 року чоловік служив у Прилуках. Згодом був направлений на донецький напрямок. 24 травня 2025 року разом з побратимами вирушив на бойову позицію. Уже 26 травня зв’язок з ним обірвався. Через понад рік ДНК-експертиза підтвердила: старший солдат Віктор Клевцов загинув. Попрощалися та поховали захисника в Прилуках. У нього залишились дружина, чотири сини, мати і сестра.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Ольга САМСОНЕНКО
"Час Чернігівський" писав про таке:
- На першому бойовому завданні загинув брат депутата облради. У громадах втрати
- Навчався у Франції, захищав Бахмут, Дружківку та Костянтинівку. У громадах втрати
- Двічі був у полоні, двічі повертався на фронт. У громадах втрати
- Загинув 23-річним, а його батько зник безвісти. У громадах втрати
- Умів скласти піч і грубу, провести електрику... У громадах втрати
- Родом з Києва, переїхав у Носівку, радів народженню онука. У громадах втрати
- Народився в Казахстані, захищав Україну, більше року вважали зниклим безвісти. У громадах втрати
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
