У громадах Чернігівщини прощались із захисниками, які загинули на російсько-українській війні.
32-річний Євген Бушура з міста Остер. У 2015 році воював на сході України. Після повернення працював будівельником у Києві. 6 грудня 2025 року чоловіка мобілізували до лав ЗСУ.
19 квітня 2026 року загинув у районі села Вільне Покровського району Донецької області. Удома на солдата чекали батьки та сестра. Поховали Євгена Бушуру на кладовищі села Патюти Козелецької громади.
* * *
46-річний Сергій Сальніков народився в Маріуполі. Згодом родина переїхала до Коропа. 11 червня 2024 року долучився до захисту України. У званні солдата служив стрільцем стрілецького батальйону 152-ї окремої єгерської бригади.
1 вересня 2024 року загинув поблизу міста Новогродівка Покровського району Донецької області. У воїна залишилися мати, сестра і племінниця. Поховали бійця на Вознесенському кладовищі Коропа.
* * *
45-річний Ігор Пасюра з міста Бахмач. Працював у Києві, займався ремонтом вантажних автомобілів. Був робітником на станції Бахмач. Працював охоронником. 10 жовтня 2024 року Ігоря призвали до Збройних сил України. Загинув через два місяці, 24 грудня 2024 року, у Курській області РФ. Тривалий час його вважали зниклим безвісти. Поховали військового на місцевому кладовищі.
* * *
34-річний Євген Бородавко з Ніжина. У 2014 році був учасником АТО. Долучився до війська в березні 2022 року. Третього березня 2024 року під Кліщіївкою Донецької області зник безвісти. Поховали військового на місцевому кладовищі в Ніжині.
* * *
50-річний Віктор Замятін народився в Києві. У 2000 році разом з дружиною переїхав на її батьківщину — у місто Носівку, де в подружжя народилася донька. У 2024 році долучився до ЗСУ. Служив стрільцем-помічником гранатометника.
— Радів народженню онука, якого встиг побачити, коли приїздив у відпустку, — пишуть на сторінці громади.
Загинув 23 квітня 2026 року на Дніпропетровщині. Поховали бійця на кладовищі в Носівці.
* * *
38-річний Євген Тіга з села Старий Биків (Новобасанська громада). У жовтні 2023 року Євген добровільно долучився до захисників. Служив у складі 12-ї окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ на Донеччині, Запоріжжі, Харківщині. Помер 5 травня 2026 року. Поховали бійця на кладовищі села Старий Биків. У чоловіка залишилися донька, мати, батько та сестра.
* * *
42-річний Тарас Черненко з Прилук. Проживав у Києві. Працював на Київському пивоварному заводі «Славутич», на ТОВ «Баядера», на заводі «Кока-Кола Беверіджис Україна». У травні 2024 року призваний на військову службу. Воював на покровському, курахівському та курському напрямках. У першому бою на курському напрямку зазнав поранення.
24 жовтня 2024 року загинув на Курщині. За службу був нагороджений нагрудним знаком «За вірність народу України» І ступеня Полтавської обласної ради. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У чоловіка залишилися дружина, син, батьки та сестра.
* * *
55-річний Василь Молочко з села Осьмаки на Менщині. З 11 лютого 2024 року воїна вважали зниклим безвісти в районі села Кліщіївка Бахмутського району Донецької області. Тривалий час залишалася надія, проте судовим рішенням від 12 грудня 2024 року факт смерті бійця встановили офіційно. Попрощалися та поховали Василя Молочка в селі Осьмаки.
* * *
35-річний Олександр Ручка з села Карильське на Коропщині. Працював у Чернігові на будівництві. З 21 червня 2023 року захищав Україну у складі 48-ї окремої артилерійської бригади. Був артилеристом, згодом — головним сержантом-командиром гармати артилерійського дивізіону. Воював на Запоріжжі, Харківщині, Сумщині, Донеччині.
7 листопада 2025 року загинув на околиці селища Микільське Куп’янського району Харківської області. Попрощалися та поховали Олександра Ручку в рідному селі.
* * *
Андрій Валєєв з Жовіді на Сновщині загинув за два дні до 41-річчя. З 29 грудня 2024 року воїна вважали зниклим безвісти. Попрощалися та поховали захисника на Алеї Героїв у Сновську.
* * *
27-річний Олександр Баюров з села Ларинівка Новгород-Сіверської громади. Працював вахтовим методом у Чорнобилі, згодом — у торгівлі. У квітні 2024 року Олександр став на захист України, а вже в червні 2024 року загинув. Довгий час вважався безвісти зниклим. Лише у 2025 році родина отримала офіційне сповіщення про його загибель. Згодом стало відомо, що захисника поховали на Дніпропетровщині. Після складної та тривалої процедури повернення у квітні 2026 року Олександр нарешті повернувся додому. Перепоховали захисника в селі Ларинівка.
* * *
32-річний Дмитро Тарасенко з села Салтикова Дівиця Куликівської громади. Працював у київському спортивному комплексі «Царський». 8 листопада 2024 року чоловіка мобілізували до лав ЗСУ. Воював на посаді номера обслуги кулеметного взводу роти вогневої підтримки Першої окремої танкової Сіверської бригади. Брав участь у Курській операції.
21 лютого 2025 року під Суджею на Курщині зв’язок обірвався. Через рік, у квітні 2026 року, військова частина за результатами ДНК-експертизи офіційно підтвердила загибель солдата Дмитра Тарасенка.
* * *
21-річний Євгеній Козел з села Кувечичі Новобілоуської громади. Проходив строкову службу, після якої чоловіка демобілізували за станом здоров’я. Попри хворобу, Євгеній виявив бажання повернутися до лав ЗСУ, уклав контракт. У липні 2024 року перший раз поранило, у листопаді того ж року — другий. Після лікування та реабілітації він щоразу повертався до війська. За особисту мужність солдата нагородили нагрудним знаком «Хрест хоробрих» командира тактичної групи «Куп’янськ».
З 13 січня 2025 року Євгенія вважали зниклим безвісти. І лише 22 квітня 2026 року рідним надійшло сповіщення: солдат, стрілець спеціалізованого підрозділу «Шквал» Євгеній Козел загинув поблизу населеного пункту Дар’їно Курської області. Поховали воїна в Кувечичах.
* * *
56-річний Василь Купрієнко з Новгорода-Сіверського. Працював на місцевій дільниці РЕМ. У лютому 2023 року долучився до лав Збройних сил України. Під час служби зазнав поранення, проходив реабілітацію.
Помер 29 квітня 2026 року. У скорботі дружина та два сини. Поховали воїна в Новгороді-Сіверському.
* * *
42-річний Сергій Ганжа з Новгорода-Сіверського. Тривалий час працював за кордоном. З початком повномасштабного вторгнення долучився до лав оборонців. Загинув 1 травня 2026 року на Харківщині.
* * *
48-річний Анатолій Оряп народився в Білорусі. Після закінчення школи з родиною переїхав до Куликівки, де і проживав постійно. Працював на різних роботах. 23 липня 2024 року чоловіка мобілізували до лав ЗСУ.
З 5 вересня 2024 року бійця вважали зниклим безвісти. Наприкінці квітня 2026 року військова частина офіційно підтвердила, що Анатолій Оряп загинув поблизу села Роботине Запорізької області. Поховали захисника в Куликівці.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Ольга САМСОНЕНКО
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Народився в Казахстані, захищав Україну, більше року вважали зниклим безвісти. У громадах втрати
- Народився в Росії, загинув за Україну: через два роки підтвердилась загибель командира. У громадах втрати
- 22-річний сирота загинув під Покровськом. У громадах Чернігівщини втрати
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
