З Києва до Підлісного (Кіптівська громада) перебрався 56-річний Богдан ДЕМІРСЬКИЙ з дружиною Ольгою. Доньці Оксані 35 років. Живе з родиною у столиці. Онучка закінчила третій клас.
— Був будівельником у столиці. Залишив там приватний будинок на кілька квартир, які здаю в оренду, — каже Богдан Миколайович. — Втомився на будівництві. Вирішив кардинально змінити життя. З дружиною стали підшукувати хатину в селі. Вибрали на Козелеччині.
У 2009 році за хатину 45 метрів квадратних власник хотів 11 тисяч євро. Потім 11 тисяч доларів. А в 2011 році я її купив за 4500 доларів. З оформленням вийшло 5200 доларів. Ще близько 40 метрів квадратних я добудував. У Київ повертатися не планую. Мені важко там. Все одно, що п’ять тонн цементу розвантажити вручну.
Першу посадив… у бойлер
— Починав з малини. Перші шість кущиків лохини поміняв на саджанці ожини років дев’ять тому. Посадив у старий бойлер на 80 літрів. Розрізав його навпіл. Ці кущики росли, радували. Тоді кілограм лохини коштував 250 гривень.
Через рік посадив 400 кущів. Десь за рік 70 пропали. І лише після п’яти років зрозумів чому. Мало поливав.
Ці 400 кущів на 20 рядах мені обійшлися в майже 100 тисяч гривень. Тоді це було майже чотири тисячі доларів. Копав і садив з робітниками. Тирсу возив з Красилівки.
У селах пилорами працювали, тирси багато. Віддавали безплатно. З тирси, піску, соснового опаду роблю добриво для лохини. Як почали вимикати світло після російських атак, тирса стала платна. 700 гривень за куб. Бо роблять з неї пелети.
— Коли окупилися витрати на саджанці?
— Лише торік. Між рядами лохини посадив полуницю. Щоб мати додатковий заробіток. Але вона стала хворіти. Майже всю прибрав.
До Чернігова з Підлісного — 45 кілометрів, до Києва — 100 кілометрів. За раз до Чернігова привожу 300 кілограмів ягід. Безплатна доставка по місту — від чотирьох кілограмів. Чернігів для мене став рідним. Знаю кожен його куточок.
Постійні клієнти за раз замовляють 15 кілограмів малини і 40 кілограмів лохини. Ягоду збирають як наймані працівники, так і запрошую, через оголошення, на самозбір. Збираєш скільки треба і платиш 150 гривень за кілограм. Перед полем усіх зважуємо, — жартує чоловік. — Бо збирають не тільки у кошик. Їдять.
— Скільки працівники отримують?
— Тисячу гривень і більше за чотири-п’ять годин збирання. Часто це учні старших класів чи молодь після закінчення школи. Але є й 75-річна жіночка. Збирає так швидко, що молоді не встигають.
Лохина солодка. Якщо купуєте і вона кисла — це недозріла. Великі фермери збирають ягоду ще зеленою. Доки вона дійде до покупця, ще тиждень минає. Тому і кисла.
Ми збираємо лише спілу лохину. Ягода часто осипається. Земля вкрита сосновим опадом. Лохина залишається чистою, але на продаж її не беремо. Щоб не пропала, запрошував пенсіонерів, аби безплатно собі збирали. З Вовчка, сусіднього села, кілька разів приїжджали.
— Лохина вимерзає?
— Так. Два роки тому в мене вимерзла. З кожного куща зібрав не більше кілограма. При нормі близько чотирьох, якщо кущу сім років. А ще шпаки полюбляють лохину. На щастя, мою оминають.
Зараз у мене 400 кущів-восьмирічок, 300 кущів-чотирирічок. Ще десь половина городу гуляє. Чекаю, доки підростуть саджанці. Ще близько двох тисяч готую на продаж. Кущ-однорічка коштує 100 гривень, дворічний — 250, трирічний — 350, чотирирічний — 450.
Ягоди краще збирати з трирічного. До цього віку квіточки треба обривати, щоб кущ краще укоренився та наросли гілки. Частіше купують дорослі кущі, щоб швидше отримати врожай.
— Секрет гарного врожаю?
— Кущ лохини росте близько 25 років при правильному висадженні й поливі. Кущ нагадує смородиновий. Обрізати треба так само, не шкодуючи, раз на сім-вісім років. Тоді ягода буде велика, з десятигривневу монету і більше. Цього року через пізню зиму ягода поспіла пізніше на 10 днів — на початку липня.
Лохина гарна заморожена. Дістав з холодильника, розтанула — і як з куща. Вареники смачні з нею. Ягода до нас прийшла з Канади. Були часи, коли малину возив у столицю на ринок. Так оптом малина коштувала 115-125 гривень, а лохина — 80. Усе залежить від Європи. Якщо вона не бере або дає малу ціну, то вся ягода залишається в країні і дешевшає.
— Чи крадуть дорогу ягоду?
— Дітей кілька разів ловив у малині. Не сварив, нехай їдять. Але навіщо потайки залазити. А якось хтось дорослий і сильний заліз уночі в малинник. Сітку-рабицю руками розірвав. Не кусачками. Якщо стільки сили, то і заробити можна. Навіщо лізти в чужий двір.
45 котів і дві собаки
У господарстві Демірських дві собаки, Булка та Ірма, та 45 котів. Усі колишні безпритульні.
— Працюємо на котиків. Щомісяця на корм близько шести тисяч гривень витрачаємо, — підрахував чоловік. — А ще лікування, щеплення. Клички усім дає і слідкує за кожним дружина.
— Як назбирали таку кількість?
— То підкидають односельці, то зять-військовий привозить з війни. Пробуємо роздавати, але не беруть. Усі коти та песики оброблені від бліх, стерилізовані та кастровані.
Ельза найстарша, їй 17 років, — Богдан Демірський бере блокнот і зачитує клички. — Перла, Малявка, Лапа, Фунтик, брати Льолік і Болік, Сьома, Блек, Гаррія, брати Бетмен і Робін, Аліса, Шкварка, Дарт, Кузя, Гепард, Квіточка. Була Ягідка, збила машина. Пельмешка, Барбі, Росомаха, Ніколь, Гуцулька, Аля, Бруня, Ніндзя, Люсі, Плюша, Пляма, Фестер, Лахматий, Марго, Кошечка, Шон, Ковбаскин, Чак, Сонік, Сонечко, Тристан, Маруся, Матильда, Луна, Ізольда, Мавка і Рудольф.
Торік дільничний з нашого села приїздив з двома дітьми по лохину на самозбір. Заразом двох кошенят забрали.
Переселенці
На сусідній вулиці Богдан Миколайович придбав ще один будинок.
— Купили рік тому, для котів. Мініпритулок хотіли їм зробити. Наташа, сестра Олі, теж збирає безпритульних котиків, — пояснює чоловік. — Коти пожили окремо кілька місяців. Звільнили для тітки Іри та її родини. Двоюрідна сестра матері. Переїхали в Підлісне з Донеччини на початку квітня.
Ця хата обійшлася у 90 тисяч гривень. З них оформлення документів майже 60 тисяч гривень. Через суд. Ні будинок, ні земля не були оформлені як треба.
І зараз багато будинків продають без документів. У середньому 30 тисяч гривень. З документами є і за 10 тисяч доларів.
Ірині 64 роки, Івану 67. Хоч одна рука майже не працює, та без діла не сидить. У новому будинку наводить лад, ремонтує. Кілька років тому його збив водій на автівці і втік. Їхній доньці Марині 44 роки, інвалід дитинства. Травмували при пологах, занесли стафілокок. Народилася в Грузії, де працював на будівництві батько. Старший син родини працює в Харкові в тепломережах.
— Живемо тут у відносній тиші. Та все одно думки там, у Дружківці, — печалиться Ірина ЛЕВІНА. — Світла, газу, води не було вже давно. Місто розбите. Ваню ледь не вбило на ринку. Стояв, торгував залізяками. Пішов у туалет і на те місце в цю хвилину КАБ прилетіла.
У Дружківці в кухні вибило вікно. А днями прилетіло в під’їзд. Сусіди, які ще там, у групу в телеграмі скинули фото як горять четвертий і п’ятий поверхи. А ми на першому жили. Хвилююся тепер, чи вціліла квартира. Учора також читала в місцевій групі, що 12 людей пішли по воду, щось поруч прилетіло. Усі загинули.
— Як добиралися на Чернігівщину?
— З родичів у нас тільки племінник Богдан. Він і вмовив до нього перебратися. З дому втрьох виїхали 24 березня. Забрали своїх двох кицьок Бусю та Алісу. Стерильні. З ними ніде не хотіли поселяти.
Узяли зовсім трохи речей. З Дружківки до Лозової десь 130 кілометрів. Нас вивезли волонтери. Далі на евакуаційному потязі до Києва, вісім годин дорога. Приїхали сюди. Добрі люди дали нам городини. Староста — гуманітарку та своєї консервації.
Доки в Лозовій працювала «Нова Пошта», Оля вмовила нас частину речей відправити сюди. Стільки всього залишити довелося, — витирає сльози жінка. — Усе життя там. Побутова техніка, диван, шафа-купе, кухонний стіл кілька років тому куплені.
У хаті для переселенців Богдан Демірський робить усі умови.
— Замінив старі вікна на металопластикові, викопав каналізацію. Стелю утеплив на горищі. У сінях зробив ванну кімнату з ванною та туалетом. Під’єднав бойлер та пральну машинку. Ванна та бойлер мої старі були. Пральну вони купили. На кухні поставив умивальник.
Купив нову плиту, холодильник, газовий балон. У Козельці заправив його за 1138 гривень. Вистачає родині на три місяці.
Провів інтернет. Зробив нову електрику та лічильник. Телевізор, мікрохвильовку і мультиварку самі купили. Воду доводиться возити з іншої свердловини. Та, що у дворі, зламана. На все не вистачає грошей.
Іван потинькував хату глиною, побілив. Поклав підлогу.
— Єдине, чого не вистачає, — постільної білизни. Та треба вхідні двері замінити, — журиться Ірина. — Пічка в хаті є, гріє добре. Не відмовилися б і від дров. Безплатні, у сільраді сказали, нам не положено. Бо отримуємо три пенсії плюс виплати як внутрішньо переміщені особи. Мені з чоловіком виплачують по дві тисячі гривень. Марині, як інваліду, три тисячі. У мене пенсія 3700, у нього 3400. У Марини близько п’яти тисяч.
А це мій городик. Морква, капуста, цибуля, — показує пенсіонерка. — Раніше тільки в магазині все купувала. Не знала, як росте і як виглядає.
— Он малина буде наступного року. 25 соток. Ух! — показує на город за хатою Богдан Демірський і сміється. — Як я її збирати буду? Куди дівати?
А он там тютюн, — показує за сарай. — Перший рік намагаємося виростити. Погана звичка, як ото її покинути. Також поставив біля хати два вулики. У цьому році залетіла велика сім’я. Гудуть там. Мабуть, багато меду буде.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Ольга САМСОНЕНКО. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Почім саджанці фруктових дерев і кущів на Чернігівщині
- Тік-токер-садовод із Чернігівщини: «Грошей за відео не отримую, але в рекламу запрошують»
- Чоловік у прикордонній громаді вирощує лимонний сад
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
