У громадах Чернігівщини прощались із захисниками, які загинули на російсько-українській війні.
35-річний Максим Хахула народився на Черкащині. Мати з сином переїхала до Шабалинова на Коропщині. Виріс. Працював у лісництві.
— Він умів скласти піч чи грубу, провести електрику, облаштувати водопостачання, виконати столярні роботи, зробити опалення чи закласти фундамент, — пишуть на сторінці громади.
12 січня 2023 року долучився до ЗСУ. Спочатку у складі 58-ї окремої мотопіхотної бригади боронив Луганщину, Серебрянський ліс. Через місяць приєднався до Третьої окремої штурмової бригади. Воював на Донеччині: у Бахмуті, Авдіївці, Орлівці, Ласточкиному.
22 лютого 2024 року загинув поблизу села Орлівка Покровського району Донецької області. Поховали бійця в Шабалинові. У захисника залишилися дружина, дві доньки та мати.
* * *
42-річний Андрій Ткачук з Сосниці. У 2014-2015 роках брав участь в АТО. У червні 2025 року чоловіка знову мобілізували. Служив на посаді стрільця десантно-штурмових військ. 3 третього вересня 2025 року вважали зниклим безвісти в районі населеного пункту Новоторецьке Покровського району Донецької області. Згодом ДНК-експертиза підтвердила, що Андрій Ткачук того дня загинув. Попрощалися та поховали захисника на Центральному кладовищі Сосниці.
* * *
42-річний Євген Клименок з села Березівка Любецької громади. Працював водієм-далекобійником. У вересні 2022 року долучився до захисту батьківщини. Загинув 30 квітня 2026 року на сумському напрямку. Попрощалися та поховали Євгена Клименка в селі Березівка. У нього залишилися діти, мати та брат, який нині у війську.
* * *
31-річний Олександр Подій з села Пархимів, Остерська громада. У 2014 році мобілізований в АТО. Після повернення працював на взуттєвій фабриці. Воював з початком повномасштабного вторгнення. Ремонтував техніку.
Загинув 14 лютого 2025 року. Офіційно підтвердили загибель 8 травня 2026 року за результатами ДНК-експертизи. У чоловіка залишилися донька, цивільна дружина, мати, батько і сестри.
* * *
43-річний Андрій Супрун жив і працював у селі Софіївка Ніжинського району. З початком повномасштабного вторгнення став на захист України. 22 жовтня 2024 року в районі Богоявленки Донецької області Андрій зник безвісти. Згодом за результатами ДНК-експертизи підтвердили його загибель. Поховали військового в селі Софіївка Макіївської громади.
* * *
57-річний Олександр Погуляйло з Ічні. Пройшов шлях від курсанта військового училища до досвідченого командира.
— Його військова служба пов’язана з Лисичанськом, Дружбою та Макаровим. Навіть після виходу на заслужений відпочинок у 2008 році Олександр не залишився осторонь, коли ворог прийшов на нашу землю, — пишуть у громаді.
Загинув 6 травня 2026 року. Поховали воїна на Шибенському кладовищі в Ічні. В Олександра залишилася дружина, дві доньки, онука, мати та брат.
* * *
49-річний Сергій Лиморенко, старший солдат, народився в селі Гірськ на Сновщині. Працював слюсарем на Новоборовицькому спиртзаводі. У 2014 році був в АТО. 20 березня 2024 року Сергія мобілізували. Помер на службі 12 травня 2026 року. Поховали на Алеї Героїв у Сновську.
* * *
43-річний Сергій Патлатов народився на Луганщині. Долучився до лав оборонців 14 березня 2023 року.
— Родина Сергія — переселенці, які знайшли прихисток від війни та свій новий дім у Мені, — написали в громаді.
Тривалий час чоловіка вважали зниклим безвісти. Згодом стало відомо, що військовий загинув 5 січня 2025 року поблизу села Кругленьке Курської області РФ. Поховали бійця на центральному кладовищі в Мені.
* * *
39-річний Михайло Коробка з села Вороньки Новобасанської громади Ніжинського району. У 2004 році закінчив навчання у міжрегіональному центрі професійної перепідготовки військовослужбовців, звільнених у запас, та здобув професію слюсаря з ремонту автомобілів. Довгий час працював за фахом у структурі МВС України в Києві. У лютому 2025 року Михайла призвали на військову службу.
З 12 травня 2025 року чоловіка вважали зниклим безвісти. У 2026 році підтвердили смерть військового. Загинув поблизу хутора Олешня Курської області РФ. У чоловіка залишилися дружина, дві доньки та брат, який також служить у лавах ЗСУ. Поховали бійця в рідному селі.
* * *
43-річний Валерій Гавриленко з села Манжосівка Сухополов’янської громади Прилуцького району. Після закінчення школи працював на підприємствах у Прилуках, пізніше — автослюсарем у селі Єгорівка. Наприкінці 2022 року чоловік долучився до лав ЗСУ.
Загинув 14 липня 2024 року на донецькому напрямку. Поховали бійця в рідному селі. У чоловіка залишилися дружина і батько.
* * *
46-річний Олександр Місько з Малої Загорівки Борзнянської громади. Після служби в армії був дільничним інспектором міліції в Києві, згодом — зварювальником. З перших днів повномасштабної війни Олександр разом з односельцем створив у селі загін самооборони, допомагав людям, дбав про безпеку громади. У липні 2022 року добровільно став до лав захисників України. Був механіком-водієм самохідної артилерійської установки. Брав участь у боях за Бахмут та воював на покровському напрямку.
Нагороджений подякою командування Національної гвардії України за високі досягнення, ініціативу та наполегливість, а також нагрудним знаком «За стійкість і незламність». Загинув 13 травня. Попрощалися з Олександром у Малій Загорівці.
* * *
51-річний Валерій Петченко народився в Росії. Через кілька років родина переїхала на батьківщину матері — в Україну. Оселилися в селі Городище на Менщині. Заготовляв молоко. З 2015 року до самої мобілізації працював на ічнянському молокозаводі.
У серпні 2024 року Валерій Петченко долучився до лав ЗСУ. Служив у 425-му окремому штурмовому батальйоні «Скеля». Виконував бойові завдання на покровському напрямку.
20 жовтня 2024 року поблизу села Новогродівка Донецької області під час першого бойового завдання зв’язок з воїном обірвався. Тривалий час Валерій вважався зниклим безвісти. Лише в травні 2026 року ДНК-експертиза підтвердила загибель бійця. Попрощалися та поховали Валерія Петченка в селі Городище. У нього залишились мати, дві доньки та онук.
* * *
50-річний Дмитро Колесник народився в Києві. Жив у Носівці. Своє професійне життя Дмитро пов’язав з ІТ-технологіями, працював у цій сфері на різних підприємствах. У 2023 році чоловік став на захист України. Воював на Харківщині, на куп’янському напрямку.
— Мав численні контузії, проте продовжував служити, доки сили його не полишили. У кінці 2025 року лікарі діагностували йому тяжку невиліковну хворобу, — пишуть у Носівській громаді.
16 травня 2026 року Дмитро Колесник помер. Попрощалися та поховали захисника в Носівці на кладовищі на вулиці Центральній. У нього залишилися батько та мати.
* * *
49-річний Вячеслав Сухонда з села Комарівка Ніжинського району. Восени 2025 року чоловіка мобілізували до лав ЗСУ. Воював на лиманському напрямку. Загинув 1 травня 2026 року на запорізькому напрямку. Попрощалися та поховали Вячеслава Сухонду в селі Комарівка на Алеї Героїв.
* * *
44-річний Володимир Кулик з села Новий Шлях Кіптівської громади. Працював водієм у Києві. У червні 2024 року чоловік долучився до Збройних сил України.
— Ніс службу на найскладніших ділянках фронту, неодноразово зазнавав поранень, але щоразу повертався до побратимів. На жаль, його життя обірвала підступна хвороба. 12 травня 2026 року Володимир Кулик помер у госпіталі, — пишуть у громаді.
Попрощалися та поховали захисника в селі Новий Шлях.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Ольга САМСОНЕНКО
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Родом з Києва, переїхав у Носівку, радів народженню онука. У громадах втрати
- Народився в Казахстані, захищав Україну, більше року вважали зниклим безвісти. У громадах втрати
- Народився в Росії, загинув за Україну: через два роки підтвердилась загибель командира. У громадах втрати
- 22-річний сирота загинув під Покровськом. У громадах Чернігівщини втрати
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
