Андрій Лісовий нещодавно очолив Національний заповідний «Чернігів стародавній». Ключовими задачами він бачить: внесення культурного ландшафту Чернігова до спадщини ЮНЕСКО та дотримання вимог закону щодо використанням пам’яток архітектури. Та не все так просто ,як здається. З чим зіштовхнувся Національний заповідник на цьому шляху?
Детальніше про це і не тільки дивіться у нашому відео.
- Пане Андрію, щодо спадщини ЮНЕСКО. Багато інформації і розмов про Чернігів було. Чи реально, щоб центр міста став спадщиною ЮНЕСКО
- Цьому проекту понад 30 років. Є напрацюванння, думаю буде реальний результат. Зараз мова йде про культурний ландшафт. Із всьго центру міста виокремлені певні об’єкти. Це простіше зробити. Бо центр міста за 50, 100 років втратив автентичність, не говорячи вже про нещодавні ремонти, заміну брущатки. А це вже для ЮНЕСКО червона лінія, і не може прийняти центр. Тому буде Дитинець, Єлиця, Троїцький монастир, який видно з пагорбів Валу. Це для Чернігова поштовх в залученні туристичних потоків. Для заповідника – це збереження спадщини предків, ідентифікація нас як нації.
- Згадали про туристів. Вже погода дозволяє приїздити їм і вони можуть насолодитися містом і природою. Минулого року були підірвані мости, погана логістика та й люди боялися їхати. Які нині перспективи?
- Йде війна. Сподіватися про миттєву перемогу неправильно. Якщо будемо думати про перемогу вона настане. Якщо порівняти 22 і 23 рік, то динаміка значно покращиться. Очікуємо на потік туристів. Зовнішнього туризму нема, а потреба є. Люди будуть розширювати географію за рахунок наших красот, і вони є не тільки в Чернігові. Область наша унікальна. В кожному районі – це диво. Мають бути спеціалісти, які зможуть візуалізувати так, щоб зацікавлені побачили і люди приїхали.
- Стосовно церков заповідника. Ви прийшли у непростий час. Що відбувається зараз?
- Ситуація непроста багато де по Україні. У нас мощі переносили. Але завдяки оперативній реакції громадськості, влада і поліція відреагували, працівники заповідника, то на сьогодні є протокол погодження, який передбачає припинення «бойових дій».
Ніхто немає права перешкоджати роботі інвентаризації об’єктів після 20-30 років експлуатації. Договір [із УПЦ - ред.] закінчився, але кожен тиждень буде укладатися графік роботи. Напруга знімається. Головне для заповідника - зафіксувати реальний стан речей, дослідити, що не так було, висловити претензії. Все в правовому полі, ніхто вішати замки не збирається.
Йдеться про повернення державного майна у власність держави. Оренда закінчилася на цих об’єктах. Держава не продовжує договори. Змінилося законодавство. Кому буде передано - буде рішення держави.
- Щодо реконструкції, є пошкоджені об’єкти під час облоги міста. Що робити, чи є кошти?
- Йде війна. Коштів у держави нема. Всі рботи проводяться за наявності проектно-кошторисної документації, а її треба зробити і це немалі кошти. Мені важко це визнавати. Це не сьогоднішній і не завтрашній день. Кошти треба акумулювати. На сьогодні не можу сказати, що у найгіршому вигляді, але є печери. Це складний комплекс проблем, який потребує впершу чергу ремонтних робіт.
Водовідведення, гідроізоляція пам’яток на Валу - це великий пласт роботи. Це має бути комплексне вирішення. Будуть проекти і тоді можна буде шукати спонсорів, інвесторів, які допоможуть врятувати, відремонтувати нашу спадщину.
"Час Чернігівський" писав про храми:
- ПЦУ чи УПЦ МП: за ким Свято-Троїцький храм у Носівці?
- На Чернігівщині ініціювали будівництво невеликого храму - поряд із зруйнованим росіянами
- Три старовинних чернігівських храми вже у квітні можуть змінити основних користувачів
- Подалі від Москви. Скільки чернігівських храмів забажали змінити «прописку» на ПЦУ?
- Не молитвами єдиними: у храмі на Чернігівщині сплели понад 5 кілометрів маскувальних сіток
