23 жовтня додому з полону повернулися 270 чоловік. 261 військовий та дев’ять цивільних. Серед них Олег Тригуб з Деснянки Чернігівського району. Потрапив у полон у Маріуполі як цивільний. У полоні був 4,5 роки.
— Переляканий, — описує емоційний стан сина на другий день після обміну Оксана ТРИГУБ, мати. — А мене ще й досі трусить, ковбасить, — виходить з дому. — Усі вітають. І навіть вороги.
— Як святкували повернення сина?
— Зустрічали Олега з хрещеною Аллою. Запросили сусіда Валерія, який відвіз мене в Чернігів. Трішки посиділи.
За день та в день обміну птахи вибивали вікна, — описує передчуття. — Неслися у вікна. Розумію, десь букашка може сидіти. До цього такого не було. Вийшла гукати додому доньку. Зайшла в бесідку, наче з якимось фантомом пообнімалася. Подумала, що здуріла.
Що сина обміняли, дізналась від чоловіка. Була трішки шокована. Усюди були мої контакти. Олександр дзвонить: «Мамусю, радій, дитина наша вдома». Яка дитина, про що він? «Олежка наш удома. Мені сказали, що він у Чернігові». Я і рухнула.
У чоловіка запитали, чи дзвонити мені? «Сам скажу, а то свідомість втратить. А ви краще повідомлення напишіть, щоб мені повірила», — сміється.
— Усе в один момент. Ми замовили паркан, того дня чекали. Попросила сусідів, щоб зустріли майстрів. Пощастило сина побачити, обійняти. Пальці зламані, увесь у шрамах. Але тримається.
Три доби до обміну не спав, — переказує слова сина. — Увечері підняли на шикування. Летіли в російський бік, звідти — до Білорусі. А потім — автобусом.
У Маріуполі в сина родина. Не розписані, але двоє діток. Невістка писала сину листи, підтримувала. Про це Олег сказав учора. Від мене листів не отримував.
Під час окупації вдавалося зв’язатися з Олегом. Казав, з мобільної мережі працює тільки «Київстар». Якщо ця мережа пропаде, зв’язку не буде. Так і сталося. Рік нічого про сина не знала. Рік був безвісти зниклим. На зв’язок зі мною вийшла кума. І невістка.
Олег був в АТО у 2018 році. Потім став цивільним. Працював будівельником. Невістка розказала, що їх вивозили на фільтрацію, — описує життя в окупованому Маріуполі. — Зв’язок з нею обірвався. Через волонтерів дізналася, що син у Горлівці. А до цього був в Оленівці.
Відправляла Олегу посилки. Через волонтерів, які жили в Донецьку. Якийсь час вони були вхожі. Була черга на посилки. Щоб відправити, чекала місяців два.
— Що передавали? Як?
— Пересилала волонтерам гроші на банківську карту. Вони купували цигарки, ковбасу, каву, чай, цукерки, ліки проти чесотки. Волонтери надсилали фотозвіт. Але посилки не доходили. Скоріш всього, працівники колонії забирали.
У Горлівці був років два, якщо не більше. Випадково дізналася, що Олега перевезли в Торецьк. Від хлопців, яких поміняли.
— Олег був у статусі цивільного чи військового?
— З Маріуполя його забирали, напевно, як військового. Про всіх інформація була злита. Де служив, коли, ким. Брали як військового.
Ще до повномасштабного вторгнення пропонувала дітям переїхати до нас. Настя не захотіла. Сказала, їй Маріуполь ближче, там народилася.
Олег закінчив редьківський ліцей. Учився в Миколаєві, був морським піхотинцем, зв’язківцем.
— Сказав: «Мамо, піду навчатися на військового», — каже про вибір сина. — Сьогодні зранку син уже нам дзвонив. На реабілітації в київській лікарні. 27 жовтня поїду на роботу. Працюю в Києві доглядальницею. Буду провідувати Олега.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- «У російських в’язницях «зекам» легше, ніж українцям»: звільнений із полону морпіх розказав про катівні і те, що змушувало жити
- Росіяни виставили відео з танкістом із Чернігова: говорить українською
- Разом пройшли Маріуполь і полон в Оленівці: історія кохання морпіха й бойової медикині
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
