На Чернігівщині течуть дві великі річки — Дніпро і Десна. А ще ж Сож, Прип’ять, Сейм, Снов, Стрижень. А ще багато дрібних річок, озер. Не дивно, що з човнами пов’язано безліч історій. Суто робочих-майстровитих, кримінальних чи напівкримінальних, археологічних, спортивних.
Анатолій Лисянський, батько Віталія Лисянського з Сосниці, видовбував з верби
Велика верба, обчищена від кори, лежить на землі. Пахне солодкуватою свіжістю. Її форма ще не нагадує човен. Але день за днем, тиждень за тижнем набуває. Вже можна розрізнити, де ніс, де корма. Верх поступово стає пласким. Спеціальним інструментом видовбують середину. Деревина спочатку ясно-біла, увечері аж світиться. Та поступово-поступово ніби втомлюється, тьмяніє, набуває червонястого відтінку.
Довбанки на Чернігівщині робили і в наддніпрянських селах, і в наддеснянських. Техніка в деталях відрізнялася, але суть спільна. Човен робили з цільної деревини.
— Мій батько, Анатолій Лисянський, вмів робити довбанки, — розказує Віталій ЛИСЯНСЬКИЙ з Сосниці. — Це дуже довгий процес. Спочатку на прикметі була верба — і не молода, і не трухлява. І без сучків бажано. Вона зрізалася пилкою. Метрів чотири з половиною щоб була довжина. Її торці мазалися глиною, щоб не порвало. Бо якщо ви покладете сиру колоду, її просто-напросто порве по краях — потріскається, полопається.
Зрізана, вона два місяці лежала, щоб прив’янути. А потім спеціальною лопаткою — з довгою ручкою, метрів на півтора — видовбували приблизну форму човна. Носок остріший, задок тупіший — зовнішня форма. Зовні рубанком або фуганком стругали. А в середині, де напівовал, там рубанком не візьмеш.
Потім в човні свердлили дірки. В кожну вставляли чопки. Довжиною з сантиметр чи трошки більше. Щоб майстер бачив, скільки можна довбати. Доходить майстер до чопка, лишає довбати, Чопки, за словами Віталія Анатолійовича, були дерев’яні.
Цікаво, що в наддніпрянських селах ці чопки називали сторожами. Робили їх з товстої коричневої вербової кори. Майстер заготовляв і сушив її заздалегідь.
— Коли і зовнішня сторона, і в середині видовбана і човен набрав форми, то заливали водою, — пояснює Віталій Лисянський наступний етап. — І накисав приблизно місяць. Це потрібно, бо він вузький. Накис — вставляли розпірки, які розвалювали його. Розширяли, поступово збільшуючи. Збільшили раз, тоді другий. Човен набирав завдяки їм форму. Середина товща, носок вужчий. Потихеньку міняли розпірки.
Посередині робили перегородку, щоб кріпший був — це вже коли його розширили. Напівкругла, повністю по боках і по дну, прибивалася. Інколи робили під коліна ніби місточок. Бо рибу ж в основному сітками ловили. Коли витягуєш сітку, щоб опора була під колінами. Ну, це кожен під себе майстрував.
Дивилися, чи не протікає. Потекло трохи, просмолювали. Фарбували, бувало, із зовнішнього боку. Або оліфою мазали. Щоб менше воду пропускав, щоб більше зберігався. А з середини не фарбували й не мазали. Чому? Щоб швидше висихав.
— Від чого залежить, крутий човен (ногу поставиш, а він вже крутиться) чи ні?
— Чим легший човник, тим крутіший, але й тим легше ним плисти. Його ж і тягати легше по мілині, і перевозити. Колись на возиках возили кілометрів два-три від річки до озера і навпаки. Що ж до крутизни, то наші човнярі (а народився я в селі Синютин) були настільки вправні, що веслували стоячи і ковбою (або ковбешою, спеціальною снастю) ловили лина. У кожного рибалки був свій човен.
Техніка довбанок майже втрачена.
— Повмирали дядьки, — каже Валентина ДЕРКАЧ, староста Дніпровського округу (села Дніпровське, Загатка, Повідов, Прохорів, Старик, Шмаївка М-Коцюбинської громади Чернігівського району). — Та й на воду у прикордонні зараз не пускають.
Втім, біля річки без човна не обійдешся.
— У Сосниці хоч зараз зроблять вам човен з трьох дощок, — каже Віталій Лисянський. — Суха шалівка — і за день склепав. Найкраще робити з ясена — з твердого дерева. Але можна й з верби. І на силікон, на саморізи. Можна півтора сантиметра товщиною. З дощок за день робиться. А біля довбанки довго треба ходити — ціле літо.
цікаво
Однофамілець Віталія Лисянського — ніжинець Юрій Лисянський першим в російській імперії, разом з Іваном Крузенштерном, здійснив кругосвітнє плавання. Крузенштерн був більш продвинутим щодо реклами, книжку написав, тож і більш прославився. Хоча роль Лисянського, кажуть історики, була навіть більшою. Кораблі для кругосвітки Лисянський купував в Британії.
«15 просвердлених отворів»
Затоплений на зло Леоніду Ляшику, старості Задесенського округу
— Знайшли ми човен і відразу, через селищну раду, віддали рятувальникам, — згадує Леонід ЛЯШИК, староста Задесенського старостату (села Велике Устя, Бутівка, Долинське, Бондарівка, Польове) Сосницької громади Корюківського району. — Бо човен же не наш — орендований.
У минулому році його вкрали в пік повені, 20 квітня. А знайшли аж у серпні 2023 року, коли Десна почала міліти. Побачили пропажу рибалки. Сказали Ігорю Чернусі, заступнику голови Сосницької селищної ради. А він повідомив Леоніду Ляшику. Судно побачили за чотири кілометри від Великого Устя, в бік Бутівки. Витягли його з річки Леонід Ляшик, староста, Олексій Прийомщиков та Петро Біжовець.
— Потроху тягли на берег, вичерпуючи воду, — розповідав тоді «Віснику Ч» Леонід Ляшик. — Наламали паличок, зробили чопки і позатикали дірки. Нарахували їх півтора десятка. Просвердлені, припускаю, шуруповертом. Прокрутили навіть в області носа, щоб точно затонув. У носі човна є ізольований простір. Та й туди через дірки вода набігла.
Леонід Ляшик досі не знає, хто таке вчинив. Поліція теж.
Староста вважає, що постаралися місцеві, у кого є човен. Перетягти, затопити і добратися до берега — це зробив не один. Спеціально. Щоб йому насолити. Щоб не було переправи.
У користуванні старостату був дерев’яний баркас. Староста попросив металевий човен. І на тобі! — 13 квітня зламався двигун, а поки його лагодили — човен вкрали. Як у народній пісні: «Поки тісто замісила, свиня двері прокусила».
Коли зник плавзасіб, Велике Устя лишилося відрізаним від прямого сполучення з Сосницею. Адже міст через Десну напівзруйнований. Його підірвали, як наступали у 2022 році рашисти. Поки можна було добратися до вцілілої частини мосту — і вбрід підходили, і на човнах, й екскаватор у ковші підносив, — залазили на неї (на частину мосту) по драбині. Та вода все прибувала, уже й драбина ставала недоступна.
— Яка в цьому році ситуація? — запитую старосту. — Міст ще ж не відновлений.
— Як і в минулому, люди по драбині залазять на міст. Далі або на автобус, або велосипедами — і на Сосницю. Сподіваємося, що такої повені, як минулоріч, не буде.
«Ніс вкрали — і воно всім відразу стало нецікаво»
Ігор Ігнатенко, чернігівський історик, археолог хотів врятувати старовинний човен.
— Ніс човна відпиляли, так і не знайшли, хто це зробив, — говорить Ігор ІГНАТЕНКО, чернігівський історик, археолог. — Решта знахідки у піску. Може трапитися, що знову обвалиться берег Десни і частина човна вилізе на поверхню.
Шостого серпня 2023 року Ігорю Ігнатенку зателефонували чернігівці і повідомили: з берега Десни неподалік міста видно ніс давнього човна. Стирчало 2,7 метра.
Центр археології та стародавньої історії Північного лівобережжя припускає, що це риболовецький човен-довбанка, котрим плавали по Десні та Дніпру від ХУІІІ до початку ХХ століття. Може бути він і древнішим. Щоб точно встановити вік, треба розкопати весь і знайти артефакти (речі, за якими легше з’ясувати період). Або зробити спеціальний аналіз деревини.
Поки вчені вирішували, хто і як буде цим займатися, хто й коли розкопає, хто забере, човну відпиляли ніс. Для приватного музею? Для продажу? Відповідь знає тільки вітер. Нібито відпиляний ніс готові були й повернути. Але куди? Знов на берег річки, щоб хтось кинув у багаття? Чому не в музей? І чому не вдалося все-таки врятувати цікаву знахідку?
Подібні човни від 8 до 12 метрів довжини та до двох метрів ширини. А над човном метрів п’ять грунту.
Основа човна — видовбана дубова колода. Нашиті дошки з верби, липи. Ніс з 16 сантиметрів розширюється до півтора метра. Треба було підняти громадськість, потрібна була допомога інших археологів, музейників.
А потім прилетіло в театр (19 серпня по чернігівському драмтеатру імені Шевченка на площі рашисти вдарили ракетою, загинули люди). Змістилися інтереси. Для чого тим човном займатися. Вже воно стало другорядним.
Давній човен — не перша знахідка, яку нам посилають з землі і води давні човнярі. У 20-ті роки минулого століття у Седневі знайшли мумії та човен. А в 2015 році у Салтиковій Дівиці на Куликівщині знайшли баржу ХХ століття. Затонула вона у 1930 році.
Рятувальні: надувні, на повітряній подушці, снігоболотоходи
— Довбанок у нас нема, — сміється Олександр ІВЧЕНКО, речник обласного управління Державної служби надзвичайних ситуацій. — Дерев’яних баркасів теж.
У кожному підрозділі управління є надувні човни. Вони різні. Шестимісні зазвичай. І веслами обладнані, і мотори встановлені. Є малі катери різних моделей. Метрів п’ять у довжину. З моторами потужними. Є човни на повітряних подушках. Вони і по льоду, і по воді.
Є снігоболотоходи «Богуни». Може і по снігу, і по болоту, і по воді. Рятує людей під час підтоплення. Має великі колеса. За рахунок їх машина пливе.
«Дракони» та байдарки
У Чернігові на Десні в мирний час можна було почути стукіт барабана. Він магічно наближався по воді, ставав ближчим, голоснішим... І от з-за повороту виринав... дракон. Або драгонбот. Великий вузький 22-місний човен з головою та хвостом дракона. Попереду барабанщик, який задає ритм веслярам. На кормі керманич. І 20 веслярів, по 10 з кожного боку. Хто хоч раз брав весла на «Драконі», знає як затягує, підкорює спільний ритм.
«Драгонбот» колись придбав чернігівський спортсмен Сергій Романчук.
Крім дракона, на чернігівській Десні, на Сеймі, на Дніпрі плавають на байдарках і каное. І спортсмени, і просто любителі.
Джерело: "Вісник Ч", підготувала Тамара КРАВЧЕНКО. Фото з інтернету
