НАШІ ЛЮДИ: єпископ Чернігівський та Ніжинський про діяльність ПЦУ, допомогу ЗСУ та московську церкву

02 ЛИСТОПАДА 2023, 19:35

2602

Єпископ Чернігівський та Ніжинський Антоній

У цьому випуску єпископ Чернігівський та Ніжинський Антоній розповідає про поїздки на фронт, просвітництво, допомогу воїнам, перехід церков до ПЦУ та діалог із московською церквою.

Дивіться відео або читайте текстову редакторську версію.


– Привіт, друзі! Сьогодні про церковні справи. Говоримо із єпископом Чернігівським та Ніжинським Антонієм у передачі «Наші люди». Раніше ви служили у багатьох областях України. Чи відрізняється чимось Чернігівщина?

–  Служіння пастиря, я вважаю, не відрізняється у різних областях. Служіння пастиря, священнослужителя і навіть епископа, в якості якого я тут зараз на Чернігівщині, має під собою одне завдання – вести людей до спасіння, займатися просвітницькою діяльністю.

А тим більше зараз, у час війни, коли постають нові виклики у зв'язку з агресією РФ. Але, в принципі, ті ж самі виклики були і до війни. Тому що люди ще не пережили оцей пост-радянський режим. Ще багато хто живе в «совєцькому союзі». Основна маса парафія - це люди старшого віку. Особливо на теренах Центральної, Східної чи Північної України.

Тому що на Заході молоді багато у храми ходить, там зовсім інша ситуація. А Чернігівщина, Житомирщина, Полтавщина, Кіровоградщина -  особливо нічим не відрізняються. Тут ще присутня така ностальгія «советська». В кожній області по-різному, але вона спостерігається. І тому я великої різниці між цим регіонами я не бачив.

– Що зараз робить ПЦУ для допомоги воїнам?

– У нас зараз вже започатковано декілька проєктів, в тому числі - і завдяки міжнародним організаціям. Готуються наші священнослужителі у якості і психологів. Тому що однієї освіти священнослужителя не вистачає для тих викликів, з якими ми вже зустрічаємось.

Тому що люди приходять і будуть приходити в храм, перш за все, щоб якось відновити свій духовний стан. А тут справа не тільки в духовних проблемах. Людина звертається до священнослужителя, щоб покаятись у свої гріхах, чи вирішити якісь свої ті чи інші проблеми. А буде поствоєний синдром. І дуже складно буде людині неосвіченій і не підготовленій надавати якось допомогу тим людям.

Я вважаю, що ми повинні подбати про достойну підготовку наших пастирів. Я наголошував священникам, коли ми збирались, що ми повинні приймати активну участь у цих соціальних проєктах, у соціальному служінні. Мова не тільки про воїнів, а й членів їхніх сімей, людей, особливо на Чернігівщині, які з причини війни розірвані у спілкуванні із родичами, які залишилися у РФ. Тут дуже багато таких людей.

Ми повинні випрацювати особливий механізм, особливий алгоритм, щоб поєднати психологію із душпастирством.

– Ви недавно були на фронті. Яка була мета поїздки?

- Наші священнослужителі, капелани активно приймають участь у волонтерській діяльності. Нещодавно ми з обласним благочинним протоієреєм Серієм Чечиним відвідували воїнів, які знаходяться на передовій – вихідців із Ніжина. Там була і адресна допомога. Але перш за все - духовне спілкування з воїнами. Тому що бійці більше потребують духовного спілкування, ніж матеріальної допомоги. Звичайно, була і речова допомога у плані тепловізорів та іншого. Ми також співпрацюємо із іноземними волонтерами. Нещодавно приїжджали до нас волонтери зі Швеції, які передали декілька швидких допомог і багато іншої допомоги для фронту. Намагаємося підтримувати наших воїнів. Перш за все, це духовна опіка і спілкування.

Люди, коли потрапляють на фронт і бачать небезпеку і загрозу для свого життя, у них прокидаються якраз оте почуття духовності чи релігійності. Кажуть: «На фронті немає невіруючих». Але люди вірують в різні речі. На жаль, священнослужителів, капеланів не вистачає в ЗСУ . Не можна і парафії залишити без духовної піки. Не можуть всі священники зараз піти і стати капеланами. Треба і на місцях піклуватися про громади.

Тому ми допомагаємо нашим капеланам у цій нелегкій праці, праці духовної опіки наших воїнів. Це складно, це вузькоспецифічно, вузьконаправлено, але стараємося.

– Як справи із переходом церков московського патріархату до ПЦУ?

– Я спостерігаю деякий злам у свідомості людей. До недавнього часу, якщо взяти Чернігівську область, якщо б людину запитати «Яка церква у селі?», то я впевнений, що відсотків 70 не могли б дати відповіді, тому що вони над цим просто не замислювалися. І не важливо було - Московський патріархат, Київський патріархат, чи Православна церква України. Їм треба був батюшка у селі: щоб виконати якісь обрядові моменти, посвятити паски, вербичку, яблука, мед. Або ж похрестити дитину, чи провести в останню путь померлу людину. І для більшості громадян не було різниці, який священник служить в їхньому селі, якою мовою він молиться.

У більшості випадків люди звикли відвідувати храми у великі свята. Звичайно, були особливі дні, приміром, поминальні дні, коли церква згадує спочилих православних християн чи загиблих воїнів.

Але останнім часом відбувся злам у свідомості людей, і вони якраз завдяки чи в силу того, що у нас відбувається російська агресія, війна, геноцид українського народу, вони стали розуміти, що повинно бути на місцях наше, українське, рідне.

Ми побачили, що люди не йшли до церкви Московського патріархату, особливо в Чернігові, Ніжині. Є відомості, що, наприклад, якщо в сусідньому селі церква українська, а в цьому московська, то багато хто їздив саме в українську церкву.

– Чи ведете ви діалог із московською церквою?

– Звичайно, ми намагаємося ввести діалог. Я особисто зустрічався навіть зі священниками Московського патріархату. Я наголошую на тому, що ми відкриті до діалогу, до співпраці і до того, що ми повинні будувати міцну основу нашої держави. Церква – це не є якийсь окремий організм. Церква – це є зібрання людей, а люди є громадянами нашої України. Не можуть люди бути відділеними від держави, оскільки вони і є складовою цієї держави.

Для того, щоб побудувати нормальне здорове суспільство, у нас повинна бути місцева основа –здорова і здоровомисляча. Незаангажована, незомбована, чи як це можна назвати, не для тих, для кого обрядовірство переважає сповідування живого Бога. Розумієте, от чому велика різниця між Московським патріархатом і Православною церквою України, що ми навчаємо людей живої віри.

Ми не навчаємо обрядовірству, не зомбуємо людей. Ми сповідуємо, що християнство православне - це релігія радості і свободи. Господь не наклав на нас ярмо. Навпаки, коли він перебував на землі, звинуватив фарисеїв, що вони наділи на іудеїв ярмо, яке вони не можуть понести. Багато було приписів закону, виконання яких просто були безглуздим. А Господь дав людині свободу.

Єпископ Чернігівський та Ніжинський Антоній

– Багато людей не розуміють християнської символіки, значення літургії. Чи займаєтесь просвітництвом у цьому напрямку?

– Кожного разу на богослужіннях я стараюся ті чи інші елементи чи православного богослужіння, чи християнського життя розкривати людям. Звичайно, можна було б зробити, як було це до війни - в Катерининському соборі організувати недільну школу. Не тільки для дітей, можна зробити і для дорослих. На жаль, за браком приміщень ми цього зараз не можемо зробити.

Чекаємо закінчення війни і ми зможемо в повній мірі своє соціальне служіння - не тільки соціальне і духовне - звершувати. Тому що не тільки богослужіння і присутність на богослужінні є літургійним життям. Люди повинні розуміти, для чого вони приходять. І я неодноразово натякав, що богослужіння – це не є вистава, це не є театр, щоб прийти подивитися і піти. Люди повинні приймати участь у літургійному житті, у євхаристичному житті. Якщо людина присутня на Євхаристії, то вона повинна бути учасником цієї Євхаристії.

У Московському патріархаті трошки інша проблема, там «молиться і каяться». Через молитву і покаяння, а не через участь у таїнстві Євхаристії, яка перекладається як «подяка, Богу за те, що він звершив наше спасіння». Навпаки, намагаються вони розвити в душі людській почуття провини перед Богом, що вони щось не так зробили, а значить образили Бога чи викликали в нього гнів.

Але людина, яка має більш-менш класичну богословську освіту, розуміє, що Бог – це є безпристрасна особа. У Святому письмі навіть якщо і вказано, що Господь розгнівався, то це все написано алегорично. Просто, як я казав, є причинно-наслідковий характер. Людина, яка віддаляється від благодаті Божої, від Бога, сама потрапляє у вир тих чи інших негативних обставин через власний духовний стан, через втрату божественної благодаті. Це не означає, що Господь її карає. Тому що Господь не карає. Це є абсолюта добра і любов. Він може попустити ті чи інші випробування, але тільки в силу того, що людина сама обрала собі цей шлях і вона втратила цей зв'язок із Богом, із першоджерлом.

* * *

Дивіться попередні випуски програми "Наші люди": 

Схожі новини

У Ріпках працюватиме суддею СБУшник з Ірпеня

27 ТРАВНЯ 2024, 17:27

​Роман Насіров виходить із СІЗО: невідомі добродії внесли 55 млн грн застави

27 ТРАВНЯ 2024, 16:21

На Чернігівщині запрацювала соціальна перукарня

27 ТРАВНЯ 2024, 15:21

У прикордонній громаді орудували вандали

27 ТРАВНЯ 2024, 14:09

Вiдео

Громади Чернігівщини допомагатимуть ветеранам

27 ТРАВНЯ 2024, 13:05

Міський голова Мени показав, де нині служить на Донеччині

27 ТРАВНЯ 2024, 12:49

Фото

Військовий оркестр з Чернігова знявся у кліпі Зіброва

27 ТРАВНЯ 2024, 11:35

ТОП-переглядів