Дарʼя Петрожицька зізналася в інтервʼю на YouTube-проєкті «Розмова», що хоч і прожила велику частину свого життя в Чернігові, проте народилася в Житомирі.
Петрожицька говорить: Чернігів вона відверто не любить. Їй там було мало місця. Натомість її великою любовʼю став Київ ще на старті вступу до вишу.
«Я люблю ритм Києва, шум великого міста. А Чернігів - місто спокійне. Для мене воно занадто спокійне».
Її Чернігів дитинства - це Масани, де проживала її родина тоді. Але оскільки батьки були акторами, то майже увесь час Дарʼя проводила з ними на роботі - в обласному драмтеатрі.
Акторка уточнює в інтервʼю ведучому Сергію Лиховиді - уся родина була дуже творча: мама за фахом балерина, а дідусь - режисер із Сімферополя, бабуся теж акторка з освітою біолога, мамина мама у Житомирі теж була акторкою, єдиний, хто не працював на сцені - її дід, який працював на місцевій панчішній фабриці. Також молодша сестра Дарʼї теж не обрала акторську професію.
Сама акторка розповіла, що не хотіла працювати в театрі.
«Я не хотіла до останнього. Я застала період у Чернігівському театрі, де я щиро вважала зі своїм юнацьким максималізмом, що це болото, в яке я навіть не хочу ступати ногою. Тому що коли один-два театри на місто, місто велике, я знала, що таке заздрість, я знала, що таке, коли скло в взуття пихають або голки з чорними нитками. Я з дитинства пам'ятаю оці історії».
Ще додає образ на Чернігів їй і той факт, що на думку Петрожицької її батька - легенду чернігівської сцени Сергія Гончара - не шанували в рідному театрі. Не шанують його памʼять там і зараз, говорить актриса.
«Мій тато був революціонером в театрі. Він був один із ведучих акторів в Чернігівському театрі. І я вважаю, що свого часу це зірка цього театру. І за що я там сварилася з чернігівським театром трошки, що про нього мало що відомо в театрі».
Сергій Гончар
Акторка підмічає, у закладі досі мало шанують її батька. Коли в неї була вистава у Чернігові, то вона блукала коридорами і роздивлялася фото акторів у фойє, то знайшла лише дві маленькі згадки про нього.
«А я вважаю, що це цілий період, де треба було, щоб Сергій Гончар про нього, ну, там не те, що пам'ятник йому і не те, що тому, що це мій тато, а це дійсно був найголовніший актор свого часу в театрі, герой, всі ролі. Ну, короче, мій улюблений актор».
Чого батько революціонер? Дарʼя Петрожицька розповідає, що 86 днів її рідні простояли в наметах біля театру. Акторка згадує історію, яка сталася влітку 2006-го, коли тоді ще 42-річний Сергій Гончар голодував проти звільнення режисера Сергія Кузика та за відставку тодішнього художнього керівника – генерального директора театру Івана Семененка.
«Я була в дев'ятому класі, випускалась уже. Я навіть думала кинути школу і вступити в музичний, але не знала сольфеджіо. Вміла тільки співати, тому в останній момент думаю: "Та ні, іще повчусь в школі". Але оцей період був, де моїх батьків просто не було от стільки часу вдома. Вони були в цих наметах і 12 перших днів вони голодували.
- А про що це був протест?
- Проти директора театру, який не давав їм працювати. Ну, наскільки я тоді розуміла в свої там 14 років, не давав їм працювати, а тільки замовляв оренду театру. І приїжджали якісь такі, як я зараз приїжджаю зі своїми антрепризами. І якби виходить, вони заробляли, а театр не функціонував. І коли актори, які працюють в театрі, і вони не можуть виходити на сцену, то у них починається ломка. Ну так».
Через те, що батьки актори і рідко заглядали в її щоденник, Даші щастило. Але потім за пів року тато міг відкрити щоденник і дівчинка отримувала на горіхи є за те, що «а ось ти що витворяєш», в той же час підлітком актриса прогулювала уроки в актовій залі театру, співала, танцювала.
«І от знаючи це все, я не хотіла вступати в театральний. Мені подобалась Брітні Спірс. Мені хотілось виступати на сцені, танцювати, співати».
"Час Чернігівський" писав про таке:
