У цьому випуску – людина, яка направляє рятувальників на місце, де сталась надзвичайна ситуація. Про найбільш розповсюджені виклики, дзвінки від дітей і роботу у час облоги розповідає диспетчер ДСНС Людмила Архипенко.
Дивіться відео, або читайте текстову редакторську версію.
– Журналіст Арсен Чепурний: Привіт, друзі! Сьогодні говоримо з людиною, яка може не тільки швидко розібратися у надзвичайній ситуації, але й направити на місце рятувальний загін: диспетчерка ДСНС Людмила Архипенко у передачі «Наші люди». Із чим найчастіше має справу диспетчер ДСНС?
– Дуже багато дзвінків, що люди просто кричать, і треба зрозуміти, що трапилось: пожежа, ДТП, чи швидку викликають. Якщо приймаємо виклик, то обов'язкова адреса, що трапилось. Телефон беремо, щоб зворотній зв'язок був, щоб ми могли зателефонувати людині і попитати ще додаткову інформацію.
Багато дзвінків до поліції. Телефонують у поліцію, потрапляють до нас, але ми же зобов'язані реагувати.
Звертаються з проханнями рятувати людей, котиків, качечки у Стрижні, собаки, з будь-якого приводу звертаються до нашої служби.
– Є випадок, який особливо запам’ятався?
–Був випадок: телефонувала дитина, плакала, казала, що вона з братиком вдома, мами нема, мама у пологовому будинку. І ми ж питаємо: «хто вдома, з ким ти вдома?», а дитина просто плакала.
А номер телефону висвітився у нас, тому ми знову зателефонувати цій дитині, заспокоювати. Знайшли телефон пологового, зателефонували туди, прізвище мами ж дитина нам сказала, зв'язалися ми з тою мамою. Роз'яснили, що дитина телефонує до нас, вона в істериці. Мама нам подякувала, сказала, що буде шукати родичів, щоб дитина не була сама вдома.
– Як ставитесь до дзвінків від дітей?
– Це дуже добре, коли дітки телефонують до нас, тому що багато випадків пожеж. Телефонує дитина, каже, що пожежа: повірити? не повірити? Звісно, перевіряємо. Буває, що просимо, щоб доросла людина підтвердила.
Треба привчати дітей, щоб вони не боялися, телефонували називали прізвище, адресу. Щоб вони знали, як нам розповісти, а ми вже ж направимо машину: чи швидку, чи поліцію. Треба, щоб дітки телефонували по ділу, по справі, якщо щось трапилось.
Буває багато дзвінків. Чутно, що перерва у школі, ґвалт стоїть. А вони балуються, телефонують, дурниці кажуть.
– Як ви працювали у час облоги Чернігова?
24 лютого було моє чергування. Дуже багато було дзвінків. Люди телефонували, не знали те, що робити, питали у нас. Треба було їх заспокоювати якось. І хлопці, і дівчата: всі чергували. Нас перевели на чергування дубу через добу, потім добу через дві.
Із зв'язком були проблеми у нас великі. Нам дали такі маленькі, старі кнопочні телефони. Всі лінії, і поліція також, були переведені до нас.
Приміром, телефонують, просять поліцію, а зв'язку з ними нема. Це потім нам вже дали чоловіка з поліції, він сидів і з нами чергував.
Коли пропав зв'язок і світло, то люди приходили самі до нас, казали, де якісь руйнування чи приліт був.
Сидимо ми вночі, чуємо гуркіт літака і розуміємо, що буде влучання, не дай Бог, кудись у будинок. Тому вже чекали телефонного дзвінка від людини, щоб можна було виїхати і рятувати. Також приходили люди до нас, заряджали телефони.
Допомагали ми гуманітаркою, ліками, все, що в наших силах було. Приходили до нас, воду набирали. Цистерни їздили до Стрижня, заправляли цистерни. І люди приходили до нас і набирали цю технічну воду. Бо у нас також не було води, ні питної, някої.
Було багато фейків, що багато працівників ДСНС виїхало з нашої служби. Але ж це не правда. Багато людей залишилось. І приходили люди, дякували нам, бачили, що ми тут чергуємо. Бабусі приходили, допомагали їм їжею. Доводилось і розвозити гуманітарку людям: дитячі ліки, харчування, памперси, все просили.a
* * *
Дивіться попередні випуски програми "НАШІ ЛЮДИ":
