Сім’я військового, котрий поліг під час повномасштабної війни, може отримати одноразову грошову допомогу 15 мільйонів гривень. За законом, право її одержати мають батьки; вдова (вдівець); неповнолітні діти; діти, старші 18 років, якщо вони інваліди дитинства або отримали інвалідність до досягнення ними 18-річчя; утриманці. Виплата ділиться у рівних частках між тими, хто подав заяву.
29 березня були внесені зміни до закону. І тепер кожен військовий може сам визначити, хто у разі його загибелі отримає цю виплату. Також він може обрати розмір частки у відсотках. Для цього повинен скласти особисте розпорядження. Воно має бути письмове, у довільній формі. Але обов’язково засвідчене нотаріусом або командиром військової частини. Оригінал особистого розпорядження зберігається в особовій справі в ТЦК та СП (по старому військкоматі) за місцем реєстрації (прописки) або призову. Можна змінити або скасувати своє рішення.
— Це розпорядження фактично прирівняли до заповіту. І добре, що така норма з’явилася, — розмірковує Лариса ЖУКОВА-ОДОСОВСЬКА, дружина військового, ніжинська волонтерка. — Була ситуація: у чоловіка двоє синів від різних шлюбів, він загинув. Оскільки був розлучений, колишні дружини нічого не отримали. Проте 13-річному сину від другого шлюбу гроші дісталися, а 19-річному від першого — ні. Сказали, що він повнолітній і не на утриманні.
— Тобто, за цим розпорядженням вони вже не дістануться батьку, котрий покинув, коли хлопцю було два роки і згадав про нього, коли той загинув на війні. Чи заповість їх сусідці бабі Тані, бо та плела шкарпетки на фронт. Або цивільній дружині, щоб не ходила по судах і не доводила, що проживала з ним однією сім’єю. Чи діду й бабі, які виростили.
— Звісно.
—В яких частинах ділитиметься сума?
— Якщо розпорядження на бабу Таню, все отримає вона. Проте є одне але — незалежно від змісту розпорядження право на одноразову грошову допомогу все одно мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова/вдівець та непрацездатні батьки загиблого в розмірі 50 відсотків частки, яка б належала кожному з них, якщо військовий не робив особистого розпорядження.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Валентина ОСТЕРСЬКА
"Час Чернігівський" писав про таке: Батько не хоче, аби перейменували вулицю в пам’ять про загиблого сина. Сказав: «А для чого еті понти?»
