У громадах Чернігівщини прощались із захисниками, які загинули на російсько-українській війні.
27-річний Антон Дмитренко з села Займище Сновської громади. У 2019 році уклав контракт. Був учасником бойових дій. Повномасштабне вторгнення Антон застав на службі.
З 16 квітня 2026 року боєць вважався зниклим безвісти. У жовтні результати експертиз підтвердили, що Антон загинув. Поховали військового на Алеї Героїв міського кладовища Сновська.
* * *
28-річний Максим Масленок зі Сновська. Працював охоронцем. У травні 2022 року Максим за власним бажанням доєднався до ЗСУ.
6 жовтня 2026 року загинув. Поховали військовослужбовця на міському кладовищі у Сновську.
* * *
36-річний Василь Авраменко з села Нові Броди Менської громади. Працював на різних роботах у Чернігові та Києві. Згодом став бригадиром на Київській ТЕЦ-5. У складі робочих груп виконував завдання за кордоном.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, Василь мав їхати в чергове робоче закордонне відрядження до Фінляндії. На руках уже був квиток. Але він без вагань сказав: «Я що, боягуз? Усі йдуть воювати, а я кудись поїду?»
У перший день війни добровільно прийшов до Чернігівського ТЦК та СП. Служив оператором безпілотних літальних апаратів у складі батальйону безпілотних систем Першої окремої важкої механізованої Сіверської бригади.
30 вересня 2026 року внаслідок важких поранень Василь помер у Сумській обласній клінічній лікарні. У нього залишилися мати, рідна сестра та племінник. Батько помер ще до війни.
* * *
48-річний Олександр Акулят з Мени. Працював фельдшером ветеринарної медицини відділу організації ветеринарно-санітарних робіт та ідентифікації Менської державної дільничної лікарні ветеринарної медицини. Був одружений, з дружиною виховували двох дітей.
6 липня 2024 року Олександра Акулята призвали. Попри проблеми зі здоров’ям після перенесених інсультів і постійну потребу в ліках, пішов служити. Відмовився залишатися в тилу. Служив на посаді санітарного інструктора медичного пункту механізованого батальйону у званні молодшого сержанта у складі Першої окремої важкої механізованої Сіверської бригади.
Був під Курськом, Кураховим, на Донбасі, на сумському напрямку. Остання його позиція — на харківському напрямку. Під Куп’янськом Олександр з побратимами утримував позицію впродовж восьми місяців поспіль.
Через брак потрібних ліків самопочуття чоловіка погіршилося. Помер 6 жовтня 2026 року в КНП «Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» міста Дніпро. Поховали Олександра на кладовищі в Мені.
* * *
39-річний Віталій Симончук з Наумівки Корюківської громади. Загинув 16 травня 2026 року. Поховали 12 жовтня.
* * *
Березнянська громада за тиждень попрощалася з трьома військовими. 22-річний Микола Дунай та 48-річний Ігор Галька з села Сахнівка. 39-річний Борис Гаркун з селища Березна..
Микола Дунай 21-річним уклав контракт. Разом з побратимами евакуйовував поранених та загиблих воїнів. 5 жовтня військовий загинув.
Ігор Галька був капітаном поліції, інспектором взводу №1 роти №2 (безпілотних систем) батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП в Кіровоградській області. Загинув 9 жовтня в Донецькій області.
Борис Гаркун працював на будівництві. Потім — зварювальником на виробництві дверей. Служив з 28 травня 2025 року. Загинув 8 жовтня в Дніпропетровській області.
* * *
35-річний Василь Кузьович з Сосниці. Працював помічником лісничого Сосницького лісництва та лісничим Перелюбського лісництва ДП «Холминське лісове господарство». Згодом започаткував власну справу у сфері лісозаготівлі та перероблення деревини. Служив з початку повномасштабного вторгнення. Брав участь в обороні Чернігова, воював на Донеччині, Луганщині та Сумщині.
Під час військової служби був командиром взводу, командиром роти та заступником командира батальйону територіальної оборони. Згодом йому було присвоєно військове звання майора.
За службу був відзначений військовими нагородами, зокрема нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Срібний хрест», медаллю «За оборону Чернігова», Почесною відзнакою командира 162-го окремого батальйону територіальної оборони 119-ї окремої бригади ТРО, відзнакою міністра оборони «За поранення» та нагрудним знаком «Ветеран війни-учасник бойових дій».
31 липня 2026 року Василь загинув на Сумщині. 8 жовтня це підтвердила ДНК-експертиза. У чоловіка залишились дружина, син, батьки, брат і сестра.
* * *
45-річний Роман Мурашкін з села Чорнотичі Сосницької громади. Служив з 6 липня 2024 року. Був старшим стрільцем-оператором механізованого відділення. З 6 жовтня 2024 року Роман вважався зниклим безвісти. На жаль, через два роки ДНК-експертиза підтвердила, що того дня захисник загинув. Поховали в Чорнотичах.
* * *
47-річний Віталій Бичок з села Миколаївка Борзнянської громади. Воював у 2015-2016 роках в АТО. Повернувся в ЗСУ і в березні 2023 року. Помер 6 жовтня 2024 року.
* * *
49-річний Сергій Скудний з Бобровиці. Працював зоотехніком у Новій Басані. Там одружився та проживав. У січні 2025 року чоловік долучився до Збройних сил України. У червні того ж року його родина отримала звістку, що військовий зник безвісти. У жовтні 2026 року ДНК-експертиза підтвердила загибель бійця.
Загинув Сергій Скудний 13 червня 2025 року на Сумщині. Попрощалися та поховали захисника в Бобровиці, на міському кладовищі Ількове. У нього залишилися дружина, донька, мати та сестра.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Ольга САМСОНЕНКО
"Час Чернігівський" писав про таке:
- У мирному житті був зварювальником, на війні - старшим техніком. Чернігівщина втратила захисника
- Громада втратила двох захисників - оборонця Луганського аеропорту і воїна, який був зниклим безвісти пів року
- Громада втратила 45-річного захисника. Слюсар у цивільному житті - двічі захищав Україну на фронті
- Загинув на Дніпропетровщині: у громадах втрати
- Після поранення втратив руку: Павлу Лепеню з Городні сниться Нью-Йорк
- Зідан загинув під Краматорськом: у громадах Чернігівщини втрати
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
