Двох чоловіків росіяни розстріляли за те, що везли людям хліб

15 ЧЕРВНЯ 2023, 12:45

1238

Двох чоловіків росіяни розстріляли за те, що везли людям хліб

Наталія Шишко, Настуся та Ганна Вір

Нарядна 84-річна Ганна Віра сидить на лавці  під двором з п’ятирічною правнучкою Настею. Чекає на приз. Не так на подарунок, як на увагу від газети. Адже виписує дуже давно. Висилала квитанції в редакцію і віршованого листа.

Гоніть путіна і круків з нашої землі.
Не сховаєшся, падлюко, в своєму кремлі. 
Тебе уб’ють свої люди, бо ти їх продав, 
Свою армію погану на м’ясо віддав. 

— Вірші давно пишете?

— Замолоду й друкувалась, — засоромилась Ганна Савівна. 

— Як на пенсію вийшла, пише на заказ, — сміється 60-річна Наталія Шишко, дочка. — Дитинка в сусідів народилася — привітання склала. Як на роботі хтось хоче колегу привітати чи начальника, попросили — написала. 

— За гроші?

— Яке там, — киває рукою. — Бабуся наша і від зубного болю шепче безплатно. Хлібину принесуть, пряники…

— Грошей брати не можна, бо дар пропаде, — пояснює бабуся. — Молитвам свекруха навчила, усе життя людям допомагала. Від зубів, пристріту, від сильного болю. Щоб передати, шукала людину з доброю душею, а я зла людям ніколи не робила. 

— Чудне у вас прізвище...

— В Ічні багато Вір. А я сама з Городні (село на Ічнянщині). З другим чоловіком, Іваном Вірою, познайомилась у Безводівці. Недалеко від Ічні був такий хутір. Перший чоловік, Коля Ільченко,помер зовсім молодим, 24-річним. Хороший хлопець був, плотник. Паралізувало, місяць лежав у нейрохірургічному інституті в Києві. Думали, рак мозку, а нічого не знайшли. До мене гуляв з дівчиною і не взяв її. Щось вони йому поробили. Наташі було 10 місяців. Іван Іванович став їй батьком. Народилась менша, Свєта. Дітям треба в школу ходити, перебралися в Ічню.

Ще в Городні, після закінчення прилуцьких учительських курсів, працювала завідувачкою дитсадка. Три групи: маленькі, старші і дошкільнята. В яслі тоді з півроку віддавали. Сидять малесенькі на підлозі, семеро на одну няньку. Такі, що з ложки годувати. Були бабусі, які прали за ними. 

У Безводівці пішла на ферму, бо дитсадка там не було. Іван теж працював у радгоспі «Ічнянський». І худоби тримали багато: корів було по дві і по три, свині, гуси, качки. Молоко здавали. Дощок чи шиферу на будівництво купити — брали квитанцію з адміністрації, що здали тисячу літрів молока. І тоді на станції виписують будматеріали. Не безплатно. Це ми здавали в радгосп, а звідти йшло на маслозавод. 
Будувалися років п’ять, з Безводівки їздили. Чотири кімнати, великий коридор, ванна, туалет, окрема літня кухня. 

В Ічні в садочок теж запрошували. Зарплата 70 карбованців. А на фермі більше 100. І ще то одне, то інше, телят випоювали. У цілому більше ніж у конторі виходило. Гроші на будівництво ой як потрібні були. І я залишилась на фермі в «Ічнянському».  Бува, пусто в гаманці — напишу допис: оповідання чи вірш, подала в газету, і на тобі гроші, заплатили. 

Ганна Савівна заходить до хати, опираючись на дві палиці. Сідає на ліжко. Вона інвалід третьої групи. І ветеран праці. Травму отримала на фермі — бичок вибив коліно.

— Стажу б на трьох вистачило. А виявилось, на пенсії на роботу ходила, а стаж не йшов. Бо совхоз уже не платив пенсійний внесок, — пояснює дочка. Зараз доглядає за матір’ю. До того багато років працювала медсестрою в Чернігові, потім в Ічні. 

— І за групу доплата матері зараз не йде. Власники «Ічнянського» мінялися кілька разів. Було державне, стало приватне. ПСП, КПСП… — пригадує статуси Наталія. — Навіть спроба рейдерського захвату була. Тепер власник Кияновський. Просто каже, що документ про трудове каліцтво загубив. Є копія акту, а треба  оригінал. 

Ганна Віра працювала в «Ічнянському» до 72 років. 

— Наприкінці перейшла сторожувати в комори, — продовжує бабуся. — На стані, де зерно. Ходила в ніч.

— Не боялися? Рушниця у вас була?

— Був телефон і дві собаки. І чоловік Іван. Він у мене здоровий, гарний дядько був. Такий, що його боялися. Як що не так, йому телефоную, і він прибігає зразу.  Тоді зерна повно було. Як людина попросить, то можна було сумку і так дати. Кукурудзу на Сомалі відправляли, нас попереджали: дивіться, щоб ніхто не брав! Це вже як приватні господарі стали.

— Узимку бабі натопити там треба. Бере на санки вугілля, дрова. Собака їх тягне, — додає Наталя. 

— Тепер сміються люди, що коли сиділи Галя і Вірка крива, усе в порядку було. А тепер три мужики — сторожі, вишки, пройти на підприємство неможливо, — і то телят на фермі покрадуть або ще щось. 

У 2015 році 50-річною від онкології померла молодша дочка Світлана. Через три місяці не стало Івана Івановича. 

— Так тяжко було в хаті самій залишатися, — схлипує старенька.  А у 2018 році військова база поряд підірвалася, хату отак теліпало! Попадали квіти, де яка банка була! Спальня відкололась, тріщина пішла. Ой, як здумаю! Третя ночі, я саме спала, з дивану впала. Порохом смердить, гар летить. Вікна ж усі побило, і воно з вулиці натягло. У хаті поколено все. Ледь потім позамазували, попідклеювали.

Ліс побитий не менше, ніж зараз росіянами. І тепер, як щось вибухає, то не знаєш, чи то щось прилетіло, чи старе в лісі дорозміновують  після складів, чи нове після бойових.  

— Онучка, 26-річна Катя, у цю війну повністю осиротіла. Таке горе сталося! Батька і жениха вбили ці падлюки, росіяни!  Працює в Ічні. Її жених Коля Омельченко теж там працював інженером. Кінець лютого, у нас ішли російські війська, хліба не було. Компанія «Агро-Трейдер» підправила в Прилуки бусик за хлібом для своїх робітників і пайовиків. Коля зібрався їхати. Вони вже разом жили, тільки що розписатися не встигли. Хотіла і внучка з ним їхати, а батько її каже: «Давай я. Краще, щоб два чоловіки». Батько — мій зять Сергій Бондаренко, чоловік покійної дочки Свєти. Він не працює в компанії, просто взявся допомогти, замість Каті. Туди проїхали нормально, набрали хліба повен бусик. Увечері їх тероборона випустила, ночували в Прилуках. Виїхали рано вранці. А біля Ольшани за гаражами ховалися росіяни. Вийшли і розстріляли машину та обох чоловіків. Бусик пограбували, документи забрали. Отак двох зятів зразу вбили. І ще кілька днів вони, бідні, лежали там, бо нікого на той шлях не пускали. А ми хвилювалися. Тоді хтось із наших їхав, стоїть той бус розідраний і два трупи. Колі за 30, батькові 55 було.  Катя досі плаче. Розумна, гарна, коса отака до пояса. Робота є, квартира, машина. А так не щастить! Залишилась удвох з котиком, якого їй Коля подарував, носиться з ним. 
У дочки Наташі — син Руслан. Працює в HomeNet, інтернет проводить. П’ятирічна правнучка Настя зараз приходить з бабусею Наташею до прабабусі щодня. 

"Час Чернігівський" писав про таке: 

Джерело: "Вісник Ч" від 8 червня 2023 року, авторка Олена Гобанова, фото автора

Схожі новини

До ФК «Чернігів» повернувся старий гравець, а у клубі коментують чутки про колаборацію з «Десною»

24 ЧЕРВНЯ 2024, 15:16

Почав задихатись, посинів та втратив свідомість: медики з Чернігівщини врятували 44-річного чоловіка

24 ЧЕРВНЯ 2024, 14:20

Переваги рідкого мийного засобу для прання

24 ЧЕРВНЯ 2024, 13:17

Фото

У Ніжині фахівці ДСНС врятували маленьке совенятко

24 ЧЕРВНЯ 2024, 12:56

Вiдео

Чернігівці з постраждалого мікрорайону Бобровиця велопробігом хотіли привернути увагу до проблем відбудови житла

24 ЧЕРВНЯ 2024, 12:04

Фото

Грибники Чернігівщини полюють за лисичками та діляться світлинами

24 ЧЕРВНЯ 2024, 11:41

Почім свіжі овочі і крафтові сири на базарі Чернігівщини

24 ЧЕРВНЯ 2024, 10:23

ТОП-переглядів