Говоримо із Нелею Лавріненко про приватну освіту, навчання в умовах війни та нові підходи у навчанні. Дивіться відео або читайте текстову редакторську версію.
Журналіст Арсен Чепурний: Привіт, друзі! Сьогодні говоримо про приватну освіту. В гостях у передачі «Наші люди» засновниця школи «Мудрангелики» Неля Лавріненко.
– Чим ви займались до заснування приватної школи «Мудрангелики»?
– Насправді я освітянка. Тому після закінчення чернігівського університету я працювала на класах-комплектах в сільських школах. Згодом переїхала до Києва, працювала в Інституті інноваційних технологій і змісту освіти при Міносвіти. Я давно мріяла про свій заклад, про приватну школу, яка змінила б погляди на освіту, особливо в дітей. Треба був стартовий капітал, то я почала з маленького «Центру розвитку дитини «Янголятко». Це був перший центр розвитку дитини в Чернігові, який впроваджував інклюзивну освіту, або правильніше говорити, елементи інклюзивної світи.
– Як було засновано приватну школу?
– 8 років тому в Центрі розвитку «Янголятко» ми заснували групу денного догляду, тобто садок. І саме з цієї групи почалася школа. Тому що коли діти перейшли на останній свій рік в садку, то батьки почали ходити за мною і говорити: «Пані Неля, чи ви б не могли подумати вже про школу?». І так вийшло, що 7 років тому, в травні, за кілька місяців до початку навчального року, батьки зустрілися зі мною і вже так поставили питання відповідально мені. І я погодилася. У вересні ми стартували ще без ліцензії, дякуючи батькам, дітей, які тепер у нас в 7 класі, бо вони всі 7 років з нами, і вони повірили. У жовтні ми отримали ліцензію на початкову школу. А згодом два роки на кожну школу для того, щоб запустити, проаналізувати, подивитися, щось змінити, щось підсилити. І тоді наступний етап – середня базова освіта і основна середня.
– Як з’явилась назва «Мудрангелики»?
– Коли вирішила заснувати школу, то довго думала, як її назвати. Я запитувала у батьків, що вони думають. Приміром, у нас група «Мудрангелики» називається, то давайте і підемо в школу «Мудрангеликів». Так і вийшло.
– Чи є наголос на конкретних предметах у школі?
– Ми бачимо, що у нас найкраще виходить математика і мови: англійська, іспанська. Ми стартували цього року - німецьку мову в окремі групи. І, звичайно, українська. Зараз ми роздумуємо над тим, як 10-11 класи зробити. Адже ми не можемо зробити профільне повністю, бо для цього треба багато паралелей, так зручніше. Але думаємо про індивідуальний підхід в 10-11 класах до кожної дитини і поглиблене вивчення того, що дитина потребує.
– Як справи в школі з інклюзивним навчанням?
– У нас є діти, які на інклюзивному навчанні. Ми створили інклюзивний клас, але ми не афішуємо, не говоримо, що це саме інклюзивний клас. Це легке підведення. Наші діти із розумінням ставляться. Перш ніж дитина приходить в клас, ми говоримо про нозологію, про особливості дитини. І навіть через певні вправи, щоб зрозуміти, що відчуває дитина, яка не може в певних речах дати собі повноцінну раду.
– Що змінилось у навчанні після повномасштабного вторгнення?
– У вересні 2022 року ми стартували навчальний процес очно. І частина дітей повернулося до школи на очне навчання. Ми мали укриття, яке пройшло випробування від лютого 2022 року і до сьогоднішнього дня. Тоді тут в укритті тоді знаходилися наші містяни. Ми довіряли цьому укриттю. Тому ми стартували у вересні з очного навчання. І паралельно лишилися наші діти, які змінили місце проживання в Україні, або за межами України. Всі вони онлайн і дистанційно. Кожен мав свій підхід до навчання, кому як було зручніше. Хто міг долучатися онлайн - той працював онлайн. Для цього ми повністю комплектовані мультимедійними системами, Інтернетом, комп'ютерами. Наші діти, коли навіть хворіють і якщо не мають температури, то вони можуть з дому підключатися і повноцінно перебувати на всіх підряд уроках.
– Розкажіть про укриття?
–Укриття – це цокольне приміщення, дуже сучасно облаштоване. Все, що необхідно для укриття, там є: і вода, і медицина, і елементи безпеки, скажімо, протипожежні. Окрім того, там, настільки все атмосферно, тому що ми його готували не для війни, а для освітнього закладу. Там у нас їдальня, спортивні зали.
Діти, які до війни у нас навчалися, і в часи війни - вони це сприймають як звичайну річ шкільну, це і психологічна така підтримка. Діти спускаються, перебувають у своєму середовищі. Там діти продовжують навчання. Ми туди додали парти, комплекси телевізійні для того, щоб могли презентації показувати вчителі. Проведений Інтернет, тому діти під час повітряної тривоги спускаються і продовжують навчальній процес.
- Чи є в школі факультативи або гуртки?
– Окрім уроків, діти мають різні факультативи і гурткову роботу. Деякі факультативи ми зараз призупинили, тому що більше уваги приділяємо навчанню, щоб «підтягнути» дітей, які мають освітні втрати. Але ми ці речі теж будемо відновлювати. Зараз є робототехніка. На наступний рік ми будемо запускати фінансову грамотність. Є шахи - до війни були і зараз ми їх відновили. Є шахи, балет, кукінг - дуже люблять готувати діти, є художня студія, є футбол, футбольна своя команда, від малих до великих готують, є волейбольна команда. Ми опитуємо, чого дітям хочеться, і тоді відповідно залучаємо фахівців.
– Спад рівня знань відчувається?
– Ми робили все можливо, щоб він не був дуже вагомий. По-перше, в часи ковіду ми не втратили жодного дня робочого. Ми перейшли за вихідні повністю на онлайн навчання. Тому не чекали діти, чи відновляться заняття чи ні.
В часі війни ми також дуже плавно перейшли. Війна почалася, коли у нас були канікули, у нас трисеместрове навчання. Все було готове для продовження онлайн. Але як би там не було, сама система онлайн і дистанційне навчання все одно дають неповні можливості. Працюючи з дитиною один на один, ти бачиш реакцію, в чому дитина потребує допомоги, дитина може сказати. Це краще і ефективніше. Тому якийсь відсоток є втрат через онлайн.
До нас прийшли учні з інших навчальної закладів, є такі, які цілий рік не навчались в українських школах. Тобто вони були закордоном, навчались там в школах і цей рік нам тепер треба наздогнати.
Ми свідомо не лишали на рік там в тих класах. Дитина навіть в четвертому класі, вона розуміє, що вона має бути в четвертому класі, а не в третьому. І це психологічна травма для дитини, якщо їй ще один рік треба назад. Тому у нас є тестування. Ми протестували дітей на початку навчального року. Побачили деякі прогалини, дали час вчителям «підтягнутись» в перші два місяці. І додатковими уроками тепер далі «підтягуємо». І плюс індивідуальні заняття для дітей, які потребують більше уваги. Для них ще двічі на тиждень є індивідуальні заняття з кожного предмету.
– Які плани у школи на майбутнє?
– По-перше, ми вже плануємо новий набір першокласників. По-друге, ми зараз працюємо над програмою профорієнтації. Ми залучили тут наших батьків з різних галузей і думаємо про те, як зробити стажування для наших старшокласників для того, щоб вони зрозуміли не просто так, знаєте, красиву картинку.
Приміром, IT-шники добре заробляють, значить, я йду туди. А побачити, що за цим ховається: яка праця, які умінні, які навики треба, щоб дійсно добре заробляти і бути конкурентоспроможним. Хочемо показати один робочий день, від початку до кінця, щоб дитина була закріплена за кимсь.
Також ми працюємо з психологами над розробкою, щоб діти навчилися самі аналізувати, що їм до вподоби, що притаманно, щоб вибір професійний - в який навчальний заклад ступати - вони зробили раніше. А нет так, що провчився 5 років в університеті й зрозумів, що втратив 5 років. Тобто по знаннях може і не втратив, але якщо б це було ефективно використано, то було б краще.
У початковій школі ми хочемо запустити хоча б один клас, який буде повністю із навчанням на англійській мові. Не знаю, як нам вдасться, бо дуже катастрофічна проблема з кадрами, і це по всій Україні, і в Чернігові включно.
* * *
