Поранений під час оборони Чернігова: таз і ноги 48-річного чоловіка нечутливі

23 КВІТНЯ 2024, 20:14

2096

Віктор Прокопчук та дружина Тетяна. Чернігівщина

Віктор Прокопчук та дружина Тетяна. Чернігівщина

— Хлопці зробили дерев’яний заїзд, — котить по настилу з двору в хату інвалідну коляску Тетяна, дружина Віктора Прокопчука з села Кинашівка на Борзнянщині. Він  сидить, закріплений ременем. Таз і ноги 48-річного чоловіка нечутливі.


Віктор Прокопчук поранений 21 березня 2022 року при обороні Чернігова. Осколок пошкодив спинний мозок. Лікувався в Бельгії, Києві, оперований в Чернігівській обласній лікарні. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. На війні з 2014 року. Захищав Луганський аеропорт. Був під Мар’їнкою, Вол­новахою. Відзначений подякою за врятування життя (виніс снайпера). 

На колясці їде в центр. Це відволікає від болю

Коляска нова — велика, як міні-машина. В коридорі ще одна, вживана, з ортопедичною спинкою.

— Цю, велику, з Бельгії прислали через нашого посла, — говорить Віктор ПРОКОПЧУК. —  Я на неї вже й не розраховував. По страховці там знайшли таку, в якій сидіти не можу. З якої падаю. Я одрубаний по груди. Тож майже не користуюся нею. Я не сиджу — мене прив’язувать треба. Відчуваю отак все, — показує на груди. — Нижче чутливості нема.

Худесенька маленька жінка пересаджує чоловіка з великої коляски в меншу. В ній спинка зручніша. Краще на ліжко перекладать. 

— Цю коляску привезли побратими через волонтерів, — каже Віктор. — Дуже ловка. 

Вона — ноги Віктора. Їде в центр села, там сходяться товариші, п’ють каву, розмовляють. Це відволікає від дійсності, від болю. Після поранення життя стало не таким, як у всіх.

— Як виписували з Бельгії, подзвонили мені, — згадує дружина. — Сказали, що чоловік повертається. Чи ви готові прийняти інваліда: чи є у вас помешкання, чи є невисокі пороги? Чи є ліжко? Пандуси?  

Ліжко дав товариш, від матері лишилося. Є більш сучасні — під які можна туалет підставити. Є налаштування, щоб помити, не встаючи, голову. Але таке ліжко не компенсується як засіб реабілітації. Є підйомники — щоб можна пересаджувати з коляски в коляску. Займаюся оформленням, щоб отримати безплатно.  

Родина мріє про житло в Чернігові, щоб бути ближче до медичної допомоги. У Віктора досі не зажив пролежень біля куприка. Внутрішній, з середини. Ніяк не вдається заживити, бо слабкий кровообіг. Знижений імунітет. Чоловік — інвалід першої групи. Пенсія 15 тисяч гривень. У дружини теж інвалідність. Видалена молочна залоза. Пішли метастази в легеню. Жінка майже два роки на хімії. У подружжя є семирічний син  Давид.

Не доходять до ніг імпульси. Операція не показана

У Бельгію Віктор Прокопчук потрапив по програмі лікування наших воїнів за кордоном. Лікувався пів року. Перед цим був у Києві: військовому госпіталі, першій та шостій клінічних лікарнях, реабілітаційному центрі. 

— З Києва «швидкими» перевезли на Львів, звідти через Жешув (найближчий до України польський аеропорт) — на Бельгію, — згадує Віктор. — Нас, лежачих, було з пів десятка, а решта сиділи — без рук, без ніг. Чоловік 20.

На жаль, не полетіли з Віктором, хоча збиралися, дружина і син. Якраз тоді виявили у Тетяни рецидив раку. Вона поновила лікування в Чернігові.  

— Прилетіли в Брюссель, — продовжує співрозмовник. — Сіли на військовий аеродром. Привезли — я  відразу подумав, що в якийсь сарай чи ангар. Відділено шторками. Багато військових. Зробили страховку. Дали телефонні карточки. Кожному папірець причепили з даними — бірочку на руку. На ній код, по якому на комп’ютері висвітлюється історія хвороби. Андрюха, — згадує товариша Андрія Колесника із Запоріжжя, — той викинув. Прийшли, знов надягли. Там з тобою не балакають — а тільки клац — і все на екрані. Розпитували тільки, що в мене болить. Через перекладача, туркеню російськомовну.  

У Брюсселі бійців посортували. Віктора відправили у місто Льєж. Був в окремій палаті. Навколо апаратура. 

— Мили щодня, — каже. — З піною. Витирали. Надягли щось типу халата, ззаду на зав’ язочках. Всі рентгени по-новому робив. Просвічували голову, ногу, серце. Опромінювали два тижні з перервами. Електрони в голову напихали, під шкіру. Струм пускали, дивилися, чи на ноги йде, — розказує по-простому суть обстежень. — Зрозуміли, що нема зв’язку з ногами. Не доходять імпульси. Операція не показана. Якби спинний мозок могли зшить, зшили б. Але він не зшивається, не зростається.  

Відправили в реабілітаційний  центр біля Льєжа, — продовжує. — Так як з Ніжина до Борзни  по відстані. У Льєжі я був місяць — і там місяців п’ять. Теж у палаті-одиначці. Я постійно був на карантині, до самого дембеля. Казали, що українці, через вживання необробленої води, заражені якоюсь бактерією. Тож у мене була червона табличка на дверях. А в коридорі біля дверей — шафа, там одноразовий одяг: комбінезон, маска, рукавиці. До мене навіть прибиральниця не заходила без обмундированія. А в палаті стоять бачки. Виходячи, знімає й кидає цю одежу в бачок.

На реабілітації Віктору давали таблетки, уколи для розрідження крові, свічки для нормалізації випорожнення. Саджали на велотренажер. Ставили у вертикалізатор — спеціальний, за його словами, станок — з опорою для п’яток, фіксацією ніг, шлейками. А потім сказали, що відправляють в Україну. Нема сенсу тримати. 

— Дуже погано відправили, я і послу поскаржився, — розповідає Віктор. — Я лежачий, а відправили сидячи. На Варшаву, а звідти на Жешув. Я день просидів. В аеропорту могли б покласти хоч на годинку. Але мене й не супроводжував ніхто. Помагав персонал, який допомагає всім інвалідам. Сказали, жди, підійдуть, самольот буде — тебе засунуть. Воду позабирали. кажуть, там дадуть. А в самольоті дали кока-колу. Я її не пив, бо здуває живіт від солодкого, газованого. Аж у Львові зробили перев’язку, поміняли памперс, нагодували, поклали. Зі Львова в Чернігів забрали в госпіталь, а потім вже додому.

Зверху була шкіра, а в середині тіло гнило

Госпіталь у Чернігові був, в принципі, не потрібен. 

— Я в першій клінічній лікарні в Києві ВЛК (військово-лікарську комісію) пройшов, — розказує. — До Бельгії ще.  Хірурги приходили, робили перев’язки. З першої — в шосту клінічну лікарню перевели. У реабілітаційному центрі був. Проблема, що не заживав пролежень на сідницях. Хірург вирішив натягнути шкіру і зашити. Натягував тим, що було. Залишив місце, щоб виходив бруд, гній. Воно й досі не загоюється.

— Пролежні — це було як набуте, як наслідок, — додає дружина. — Після операції в Чернігові катетер стояв. Ніхто не перевертав. Не вистачало персоналу. П’ятки погнили, — показує шрами на чоловіковій майже нерухомій нозі. Якби я тоді в Чернігові була поруч, я б просто перевертала — на один бік, на другий, — шкодує за втраченим дружина. — Я в лікарню в Київ приїхала — а в нього ноги грязні. Скільки він пролежав в реанімації, в госпіталях — чернігівському та київському, в лікарнях — а в нього як берці зняли, так між пальцями бруд. Пролежні обробляли, а ноги не мили протягом місяця. 

У Києві дружина допомагала — всі тільки дякували. 

—  Я почала міняти памперси, — каже. — На липучках, як у немовлят.  Це було непросто, бо страшно. Там все гниле було, все наліплене. я боялася торкнутися, щоб щось не нарушити. 

У Віктора два місяці поспіль температура була. Пролежень дав її. 

— Поки хірурги не помітили: зверху шкіра, а всередині тіло гнило, — показує жахливе фото у смартфоні Віктор. — Порізали, почистили. Нарешті зрозуміли, чому температура. Я так до неї звик, що міг без термометра визначити, яка вона. Висока, нижча.  Я не міг їсти, мене нудило, вода для мене була гірка. Знайомим приносили узвар — і мені найкраще йшов той узвар з яблук.  Миша (називає по імені хірурга), як розрізав — мені полегшало на другий день. Казав, ще трохи, у тебе б почав куприк  гнити. Як пролежень вскрили, мені вакуумний апарат поставили. Гній витягували, ніби пилососом, два тижні. Чистили рану. А потім хірург запитав: «Ти пролежиш троє суток на животі?». А що робити? Зробили пластику, — повертається до того, як стягнули шкіру на сідницях. Лежав, щоб зажило.

Джерело: "Вісник Ч", авторка Тамара КРАВЧЕНКО. Фото авторки

"Час Чернігівський" писав про таке: Воїн із Шостки, який проходив лікування на Чернігівщині, Віталій Шумей заговорив

Схожі новини

Військові повідомили деякі подробиці щодо вибуху в Чернігові 25 травня

26 ТРАВНЯ 2024, 14:09

Герою назавжди 22, єдина дитина в родині: рідні просять за петицію щодо присвоєння звання Героя України

26 ТРАВНЯ 2024, 13:54

«Коли почало бахкати — тривоги не було, але я увімкнула сирену". Стріляли з РСЗВ

26 ТРАВНЯ 2024, 12:21

Подружжя вчителів із Чернігівщини власноруч збирає дрони

26 ТРАВНЯ 2024, 11:22

Ворог обстрілював найпівнічніші громади Чернігівщини: ситуація на ранок 26 травня

26 ТРАВНЯ 2024, 08:19

Трьох загиблих бійців ЗСУ поховали на Чернігівщині

26 ТРАВНЯ 2024, 00:31

На Чернігівщині жінка народила 14-ту дитину!

25 ТРАВНЯ 2024, 20:09

ТОП-переглядів