Двоповерхівка, побудована з товстих дерев’яних балок 80 років тому, збереглася в Макошиному на Менщині. Біля колишнього заводу «Сільгоспмаш». У всіх квартирах однакові вхідні двері.
Олена САМУСЕВИЧ живе в цьому будинку 55 років, з народження.
— У 1946 році з Росії приїздили працівники. Певно, за своїм образом і подобієм дім збудували. Ліс доставляли на баржах. Жили тут вчителі. На той час це було елітне житло. Бабуся вчителька, от і ми тут.
Жилі чотири квартири з восьми, — каже, ідучи з городу, жінка. — Інші власники повиїжджали.
Рашисти тут зупинялися. Питали, що це за будинок, — згадує про часи повномасштабного вторгнення. — Мабуть, побачили, що схожий на їхні. По телевізору глянеш — у них такі двоповерхівки старі й страшні. А в нас усе, як положено. Побілено. Підлога пофарбована. Чисто.
Зліва направо: Ганна Кузьменко, Олена Самусевич
— На першому поверсі ще й погріб у кожного був, — допомагає Маргарита ВОЗНИЦЯ, донька. Приїхала до матері на вихідні. — Пам’ятаю, як старі люди завжди фарбували дерев’яні сходи. Був графік чергувань. Кожна квартира чергує тиждень, — описує ритуал мешканців будинку. — Добре пам’ятаю, бо в мене був обов’язок: підмести, усе вимити й передати відро зі шваброю і тряпкою наступним. Чистоту підтримували. Навіть зараз усі мешканці знають, де в кого ключі від квартир заховані, — посміхається Маргарита. — Але нікому не скажемо.
— Таких будинків у Макошиному було три. Один згорів. Другий розібрали. Був барачного типу. У нашому будинку площа трикімнатної квартири 72 квадрати. Висота стелі 2,80, — показує Олена Самусевич. — Туалет вийшов з вікном. Спальні великі. Двері міжкімнатні невбиваємі.
У додаток до квартир — сараї. Дерев’яні. Ними й зараз користуємося. У кожного городик.
Спершу в домі не було ні води, ні газу, — продовжує жінка. — У кожній кімнаті стояли груби. Дровами топили. Згодом провели централізоване опалення, воду. Але і зараз у нашій квартирі дві груби.
Поробили туалети у квартирах. Місця для ванни не було. Душову поставили.
Ганна Кузьменко з Рудні (біля Шишківки на Корюківщині) в Макошиному з червня. Переїхала ближче до дітей.
— У Шишківці чоловік 18 чи 20 залишилося. Більша частина будинків уже згоріла. Коли ліс горів, гасили всі гуртом. Лісівники, люди, староста Петро Рябець. Відрами, каструлями воду носили.
У Рудні хати ще стоять. Усі ж городи посадили. Їздять ночами. Втиху сапують. Кажуть: «А чим родину годувати?»
Нас у цей дім пустили пожити. Квартира на першому поверсі. А донька з онуком у квартирі на другому живуть. Сусіди хороші.
Джерело: "Вісник Ч", авторки Юлія СЕМЕНЕЦЬ, Марина ЗАБІЯН. Фото Юлії СЕМЕНЕЦЬ
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Учителька стала символом непокори: як склалася доля колишньої бранки рф
- Із Менщини на Донеччину, звідти знову на Менщину: як доля Миколу Тищенка кидала
- 66-річна жінка стала мамою для своєї онучки
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
