17-річна Марія Сіра та її бабуся, 75-річна Анна Кухар, дивом уціліли під час окупації в селі Льгів Чернігівського району. Маша стала жертвою домагань.
Це перший в Україні офіційно підтверджений факт сексуального насиллля стосовно неповнолітньої з боку російських військовослужбовців. У цей час її мати, 42-річна Катерина Сіра, страждала в Чернігові — не могла виїхати до Льгова, щоб захистити доньку. Попросила про допомогу свою сестру.
- Перший день ходили до нас з лісу. Води дайте, сірників, цигарок. «Я не курю», — говорю. — «А внук?» Є свої в селі предатєлі, які їм порозказували все про нас, — утирає сльозинки Анна Кухар. — Зайшли опівночі до хати. Зразу онука, 21річного Сашу, — у наручники, і повели. Ударили під дихало (бив 23-річний Андрій Чудін. — Авт.). Чотири дні Саша був у наручниках. Пристебували його до батареї. Навіть у наручниках клали поміж себе спати. Казав, бувало, як придавлять! Бідне дитя. А били його як: і битою, і києм більярдним, і ногами. На ногах смуги сині були.
У годину-дві ночі солдат (30-річний Руслан Кулієв. — Авт.) висмикує онуку Машу: «Надо поговорить». А я за нею, посіли на дивані в залі, тримаю її за руку. Він мене одірвав від онуки і як демене в груди, що я аж через усю кімнату перелетіла, дивом не вбилася.
Руслан Кулієв
Кричить: «Придет Бандера, всех постреляет».
Кажу: «Покажи мені того Бандеру. Я скільки живу, у вічі його не бачила. А тебе бачу, ти ж у моїй хаті. Казав, не буду брати нічого, а нас калантириш. Дитя будиш. Навіщо вона тобі?» А вона, бідна, сидить перелякана, долоні зціпила, її трусить, а він їй цукерки суне: «Не трусись, я тебе ничего плохого не сделаю». У хаті жарко, більше 30 градусів, та Машу колотило не від холоду. Вони моїх дров не жаліли, топили.
Кричу: «Я від своєї онуки нікуди не піду». Маша каже: «Я трушусь, бо боюсь вас». Він знову суне цукерки. «Спасибі, не хочу». «Если и дальше будеш трястись, я тебя застрелю». Я просилася до туалету. Не пустив: «Когда скажу, тогда и пойдешь». Поставили в нашій кімнаті відро. На нього ми й ходили. Я намагалася прикидатися хворою. Тримала Машу за руку, лягала біля неї. А він мене проганяв і автоматом, і ніж приставляв. На кнопку натиснув, вискочило блискуче лезо і мені під шию. Нас закрили в спальні, вікна позабивані, світла небуло. Молилася.
Він штовхнув мене в кімнату і сказав: «Тихо, молчи». Кинув на ліжко, сів зверху і почав душити за горло, — пригадує дівчина. — В очах потемніло, я стала задихатися. Коли вже не могла набрати повітря і, здавалося, кінець, переставав душити.
Сказав: «Якщо будеш кричати, коли буду тебе домагатися, скручу шию. Якщо не даси добровільно, кричатимеш, я вб’ю бабу і брата, а тебе всі згвалтують». Бив автоматом. Стріляв у стелю.
Катерина Сіра та Анна Кухар
У селі загарбники стояли майже місяць. У хаті Анни Кухар їх було 13. Одного дня Сашко Сірий зміг вирватися з наручників.
— Забіг у хату, прошу: «Командир, не чіпайте сестру, їй 16 років!» А той у відповідь: «Її ніхто не чіпає, вона навідниця», — розповідає Саша про брехню росіян.
— Лягав поруч зі мною. Говорив, гвалтувати не буду, але дай я до тебе доторкнусь. Руками стискав мене там. Казав, поїхали зі мною, ти там будеш жити в багатстві, у золоті, тебе не будуть ображати. Я одягала двоє штанів, три кофти, зверху ще хустку, намагалася все приховати. Він (Руслан Кулієв. — Авт.) говорив: «Я заберу тебе до себе, і будеш ти носити спідницю»,— продовжує Марія.
— Я пам’ятаю його обличчя, голос, усе пам’ятаю. Донедавна він мені снився майже щоночі. Що знайшов мене після війни і бив по обличчю знову. Після таких снів прокидалася і вже не могла заснути. Дякувати тітці, що визволила мене, забрала з хати. Спочатку мамина сестра не добирала слів, називала їх «п...си».
Кричала: « У...ся звідси». Матюкала. Запитувала: «З жінками прийшли воювати?» Потім схаменулася, що якось же мене треба забрати. Запитувала в росіянина: «У тебе є мати, сестра, діти?» «Хочете пробити на жалість, не вийде! Мені насрать», — відказав. Паспорт лишив собі, знав, що на жодному блокпості без нього не пропустять.
— Машо, як думаєш, чому не згвалтував?
— Я не думаю, а знаю. У них був головний. У нього, проговорився, мати чи сестра живуть у Чернігові. І він суворо наказав жінок і дівчат не гвалтувати. Головний підірвався на міні того ж дня, як я вже втекла. Тоді Кулієв відчув волю. Били Сашу, допитувалися, аби вказав, де я.
— Бабусю Анну кухар дотепер не може відпустити пережите, плаче при згадці. Говорить, що ти і Саша, як постраждалі від рашистського насилля, не отримали ні в Льгові, ні в своєму селі Старому Білоусі, де ви жили з мамою, ніякої гуманітарної допомоги. А як батькова мати?
— 24 лютого ми з татом взяли велосипеди, аби їхати до Чернігова в «АТБ» за продуктами. Вона вийшла, і до мене: «Машенька, ти не боїшся путіна?» «Боюся, тому що прийдуть руські». «Не бійся, путін тут порядок наведе»… (Батько Марії і Сашка помер 4 червня. Мав інвалідність).
2 листопада Новозаводський районний суд Чернігова виніс заочний вирок рашистським військовим, які мучили родину у Льгові. Руслану Кулієву — 12 років ув’язнення, Андрію Чудіну — 10 років тюрми. Покарання за жорстоке повод ження з цивільним населенням. Чудін та Кулієв — з танкового полку, що входить до 90-ої гвардійської танкової дивізії з міста Чебаркуль Челябінської області. Вони обрали хату пенсіонерки, бо з неї добре проглядаються поле й околиця.
Андрій Чудін
— На суд донька не ходила. ЇЇ свідчення показували записані на відео. Важко б їй те було все вкотре переповідати. Я була її законним представником на процесі. Уже минуло більше пів року, а я собі пробачити не можу, що забрала дітей до мами і в найтяжчі для них дні не змогла бути поряд, — тамує сльози 42-річна катерина Сіра.
Кулієв має судимість в росії. Чернігівські адвокати, які захищали Чудіна та Кулієва, просили виправдати своїх підзахисних. Подаватимуть апеляцію заради об’єктивності, аби не виникало питань, коли справа дійде до Європейського суду з прав людини. Якщо вирок залишиться без змін, Чудіна та Кулієва оголосять у розшук. У випадку їх затримання на території країн, які співпрацюють з Україною, передадуть для виконання покаранння. А, може, уже їх покарало життя, і вони в чорних мішках…
"Час Чернігівський" писав про нечувані злочини росіян:
