”У неї не було голови”. При спробі вибратися з Чернігова, на очах у матері вбили її 12-річну доньку

Через дев’ять днів після початку війни в Україні Вікторія Коваленко та її чоловік Петро вирішили виїхати з Чернігова, щоб убезпечити дітей: 12-річну Вероніку і однорічну Варвару.

Чим обернулася ця спроба врятуватися від методичних і невщухаючих ворожих обстрілів мирного населення, Вікторія розповіла журналістам ВВС.

Коли сім’я на власному автомобілі виїхала на околицю міста, в районі села Ягідне дорогу їм загородило каміння. Чоловік зупинився, щоб прибрати перешкоду. І в цей час почався обстріл.

Уламок поранив Вікторію в голову, викликав рясну кровотечу. Старша дочка Вероніка в найсильнішому переляку почала кричати, у неї дуже сильно тремтіли руки.

– Вона вийшла з машини, я пішла за нею. Потім побачила, як вона впала. Коли підійшла ближче, у неї вже не було голови, – згадує Вікторія.

В автомобіль потрапив російський снаряд, спалахнула пожежа. Намагаючись, наскільки це було можливо, зберігати спокій, Вікторія з маленькою донькою на руках намагалася знайти відносно безпечне місце.

Чоловік вона більше не бачила. Його мовчання підказало, що він теж мертвий.

Вікторія разом з дитиною спробувала сховатися від обстрілу в припаркованому автомобілі, але тут знову почалася стрілянина. Тоді вона побігла до маленької будівлі, де наступного дня їх знайшли російські патрульні і відвезли в Ягідне. Там їх кинули в підвал місцевої школи.

За словами Вікторії, в кімнаті перебувало приблизно 40 осіб. Світла не було, тому користувалися свічками і запальничками. Не вистачало повітря, було важко дихати. Виходити в туалет майже не дозволяли, тому люди були змушені використовувати відра.

– Від нестачі руху людям було погано, вони сиділи на стільцях, спали на стільцях. Ми бачили їхні вени, які починали кровоточити, ми намагалися робити перев’язки, – згадує Вікторія.

Їй довелося подумки пережити страшну втрату чоловіка і старшої дочки. Трималася наскільки могла, зосередившись на порятунку життя молодшої дитини.

Вікторія попросила росіян принести тіла Петра і Вероніки в школу, щоб вона могла їх поховати. Але в тому, що від них залишилося, ледь можна було впізнати людей.

Нічого не залишилося і від згорілої машини: шматки згорілого одягу Вероніки, невеликий браслет з підвіскою у формі серця, два автомобільних номерних знака, вибілених від вогню.

12 березня їй подзвонили невідомі і сказали, що вона може побачити місце, де поховали залишки тіл її чоловіка і дочки. З’ясувалося, що їх закопали в лісі, в двох могилах, позначений хрестами з табличками.

Зараз Вікторія і Варвара у Львові у відносній безпеці. Тут жінка вперше відвідала психолога. Вона зізнається, що в оточенні людей вдається забути про те, що трапилося. Але коли залишається одна, страшні спогади знову накривають.

На пам’ять від старшої дочки у неї залишився її подарунок: брелок у вигляді маленької симпатичної корівки. До нього прикріплено маленьке золоте кільце з вигравіруваними літерами.

Жінка впевнена, що ця річ стала для неї амулетом, який її врятував у той страшний день безжальної бійні на околиці Чернігова.

 Джерело: ICTV