Історія землі рідної. Як запроданець ліквідував найгрізнішого отамана чернігівського Полісся

21 ЛИПНЯ 2023, 17:39

1682

Історія землі рідної. Як запроданець ліквідував найгрізнішого отамана чернігівського Полісся

Отамана Галака (справжнє ім’я Іван Васильчиков)

7-го липня минуло 102 роки з дня вбивства отамана Галаки. Атентат провів бандит Калівошко (який потім виявився агентом НКВС Федором Гончаровим). Отамана Галака (справжнє ім’я Іван Васильчиков) був командиром найуспішнішого партизанського повстанського загону чернігівського Полісся 1918-1921 років.

Вбивця поліського отамана Федір Гончар свідомо зрусифікував власне прізвище на Гончаров, відрікшись від пращурів з села Осьмаки Коропського району Чернігівщини та свого селянського походження. Перед черговою, здавалося б, нездійсненною місією ментальний росіянин і більшовик Федір Гончаров ліквідував уже декількох отаманів, у тому числі Чорну Марусю, яка діяла на півдні України.

Вбивство отамана Галаки ВЧК планували давно, однак метикуватий отаман, агентура якого сиділа не лише в Ріпках, але й в Чернігові, дізнавався заздалегідь про плани ворога і ліквідовував ліквідаторів першими.

Цього разу операцію з агентом Гончаровим тримали у надзвичайній секретності. Він працював сам. Польовою дорогою від Ріпок Гончаров дістався до Мутичева, де знайшов роботу у місцевого мірошника. Потому він улаштувався на роботу до самотньої жінки, чоловік якої подався до Галаки. Впродовж декількох тижнів він лаяв більшовиків на чім світ стоїть, відтак ним зацікавились. В одну із ночей по нього прийшов чоловік цієї жінки і забрав Гончарова до лісу. Отамана на місці якраз не було, тому допитував Гончарова Добривечір – ще один уславлений «лісовик», шабля якого гуляла по головах чекістів від Лоєва до Городні. Довго допитували чекіста, аж поки не з’явився сам Галака та не наказав розв’язати Гончарова. Невдовзі головоріз втерся у довіру до самого керівника загону, і у ніч на Івана Купала 1921 року відрубав йому голову. Отак нагло, підло і несподівано й обірвалося життя однієї з найсуперечливіших постатей того вогняного століття.

Донедавна залишалася загадкою дата народження Івана Васильчикова. Втім, ми, спираючись на розповіді старожилів, з’ясували, що майбутній селянський ватажок народився навесні 1893 року і був хрещений у церкві села Грабове Ріпкинського повіту Чернігівської губернії. Відтак, маючи дати народження та смерті, неважко вирахувати і вік Івана Васильчикова – загинув у віці 28 років.

Вельми цікавою є історія про поховання «зеленого отамана». Так, за словами вже спочилого у Бозі місцевого мешканця Івана Пилиповича, Галаку ховали троє його найближчих охоронців. До певного часу навіть рідні не знали, де його могила.

З Іваном Дмитровичем мені пощастило поспілкуватися 9 років тому, коли він був ще живий. Чоловік мешкав у Пилипчі (Ріпкинщина) – якраз біля кладовища, де нині покоїться тіло Івана Васильчикова. Його покійна дружина, як виявилося, була далекою родичкою Васильчикових, тож знала про свою славетну кров чимало.

«Закопали його біля Чорної річки, на окраїні Пилипчі, – згадував Іван Дмитрович. – Землю з-під ями викидали в річку, щоб ніхто не здогадався, а коли поховали, то посадили на тому місці березу».

Та недовго лежав «зелений» отаман в сирій земельці.

«Більшовики до кінця не могли повірити Гончарову, що він зарубав Галаку, вимагали доказів, тому оголосили амністію тим, хто вкаже, де він похований, – продовжував свою розповідь Іван Дмитрович. – Знайшлися ті, хто видав місце поховання Галаки. Це були двоє білорусів із Мохнача, що за Лоєвом Файницького району. Васильчикова привезли в село на упізнання. Його тіло разом із головою поклали на вигоні, тоді люди і підтвердили, що убитий – Галака. Комісари дозволили поховати Галаку, але суворо заборонили робити це на кладовищі, ставити хреста та приходити людям. Також заборонили, щоб Галаку відспівав священик, бо знали, що отаман був дуже віруючим. Рідні поховали Івана Васильчикова, а сестра посадила на могилі кущ бузку, щоб потім її змогли знайти».

Патріоти встановили на могилі отамана дубовий козацький хрест

Воістину, у тій могилі лежить нескорена сіверська душа, яка навіть після смерті не дає спокою ворогам України.

Не менш фатальною виявилася доля і вбивці «зеленого» отамана – Федора Гончарова. Президія ВУЦВК у 1922 році нагородила Федора Васильовича Гончарова орденом Червоного Прапора Української Радянської Соціалістичної Республіки. Однак прожив він недовго. Згодом його оголосили троцькістом і взимку 1935 року він помирає від «голоду та холоду».

Банально, але у чекіста, який ліквідував не одного повстанського отамана, не було грошей, щоб купити дров. До речі, могила Федора Гончарова – на Староруському цвинтарі у Чернігові, поруч з могилою Миколи Лебедя.

Існує й інша версія, яка відкидає смерть Галаки.

Документ від 1935 року – записку на ім’я секретаря Чернігівського обкому КП(б)У:

«Цілком таємно. Під час мого перебування в Ріпкинському районі 19-20.08. директор МТС тов. Малишко мені розповів, що отаман банди Галак, який оперував у Ріпкинському районі кілька років та вважався потім убитим, живий, працює десь на заводі під іншим прізвищем і що замість нього вбитий інший громадянин, схожий на нього. Посилаючись на приховані, але завзяті розмови з боку окремих громадян із цього питання, він заявив мені, що ця справа надзвичайно серйозна, має під собою ґрунт, і точну адресу Галака може вказати тільки один чоловік — Нечай Андрій — голова Дубов’язівського райвиконкому, колишній активний «галаківець». Подробиці цієї справи, як розповіли мені, такі: в день вбивства Галак таємно забрав одного єврея з Любеча, надзвичайно схожого на отамана, одягнув його в той самий костюм, який носив сам, ввечері вбив його, відрубавши голову, і відразу ж закопав його. Сам Галак утік. Через два тижні могилу відкрила міліція, і рідні Галака його «впізнали». У зв’язку з цим я додатково дізнався, що колишня жінка Галака живе в райцентрі Ріпки, арештованим НКВС «галаківцям» і досі носить передачі в камери, дочка Галака навчається десь в інституті, але ніхто не знає точної адреси. У Ріпкинському районі живуть ще три брати – бандити Галака. Мною про це повідомлено тільки секретарю Ріпкинської партійної організації і начальнику НКВС із пропозицією запропонувати директору МТС написати про це заяву на конкретних осіб, які повідомили йому цю інформацію, з метою належної перевірки цього питання. Окрім того, треба взяти під особливий контроль сім’ю Галака, з’ясувати місце навчання його дочки. Про це все доводжу до вашого відома. Баскін».

Фото з архіву двоюрідної племінниці отамана Івана Васильчикова Зої Пилипенко, яке вона віддала нам 9 років тому. Іван Олексійович - по центру.

Джерело: Віталій НАЗАРЕНКО. Фото з архіву Зої Пилипенко та Олега Головатенка

"Час Чернігівський" писав на історичні теми: 

Схожі новини

Фото

У Чернігівській ОВА передали нагороди родинам загиблих бійців

16 КВІТНЯ 2024, 17:31

Фото

100-літній бахмаччанин розповів про власні секрети довголіття

16 КВІТНЯ 2024, 17:18

Фото

Жінка із Сновщини збирає зморшки пригорщами

16 КВІТНЯ 2024, 15:50

У сусідній Сумщині - велика втрата: на фронті загинув міський голова Лебедина Олександр Бакликов

16 КВІТНЯ 2024, 14:44

Тренерка розказала, чому діти з Чернігова їздять плавати у Славутич

16 КВІТНЯ 2024, 13:31

Воїн з Чернігівщини отримав "Золотий Хрест". Про нагороду розказав майже через рік

16 КВІТНЯ 2024, 12:24

На прикордонні Чернігівщини людина живе у болоті

16 КВІТНЯ 2024, 11:21

ТОП-переглядів