Розповідаючи про міста історичної української території – Стародубщини, які були несправедливо відібрані в України росіянами, неможливо не приділити увагу ще одному населеному пункту з давньою історією. Ним є Мглин – центр однойменної козацької сотні Стародубського полку та повіту Чернігівської губернії. Нажаль, зараз він є районним центром Брянської області росії, проте сподіваємось на майбутнє виправлення історичної несправедливості.
Історія виникнення та версії назви Мглина
За припущенням дослідників на місці майбутнього Мглина у XII столітті знаходилося місто Зартий, яке належало до володінь Чернігівського князівства. Під час ординської навали Батия у 1239 році воно було спалене та зруйноване монголами.
Вперше містечко під назвою «Мглин» згадується у літописах під 1389 роком. За місцевими переказами є дві версії походження назви Мглина. Перша – від навколишніх густих та імлистих лісів (дуже нагадує версію про походження назви Чернігова від густих чорних лісів, які росли довкола міста). Друга – від наявності на цій території великої кількості млинів, які виробляли високоякісне місцеве борошно. Особисто вважаємо обидві версії не більше, ніж красивими фольклорними легендами, придуманими набагато пізніше від часу створення міста.
У XV столітті Мглин перебував під владою Великого князівства Литовського і належав до удільної власності так званих «верхівських князів». На зламі XV-XVI століть за ці території точилися запеклі прикордонні війни Литви з Московією, які завершилися перемогою останньої. Внаслідок цього з 1501 року Мглин переходить під владу Великого князівства Московського.
Проте, як ми вже розповідали у попередньому матеріалі, який стосувався міста Стародуб, московські правителі та їх місцеві намісники-воєводи не надто піклувалися про долю цих прикордонних територій. Через це місцеве населення змушене було самоорганізовуватися, творити свій власний устрій, що нагадував козаччину, і в цілому залюбки підтримувало будь-який повстанський рух, спрямований проти царського владарювання.
Після успіху Речі Посполитої у війнах з Московією на початку XVII століття Мглин з 1618 року переходить під її владу та входить до складу Смоленського воєводства.
Козацьке містечко Мглин
З початком української національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького Мглин переходить під контроль козацьких військ, відповідно на ці території також поширюється і козацький адміністративно-територіальний устрій. Існування у Мглині козацької сотні документально підтверджується з 1654 року записами у козацькому реєстрі, втім, очевидно, що виникла вона ще раніше, разом з поширенням влади гетьмана Хмельницького. Саме відтоді і відомі кілька прізвищ тодішніх представників старшини Мглинської сотні. Зокрема, писарем був Андрій Жуковський, осавулом – Яків Парфентьєв, хорунжим – Єрмолай Пономаренко.
Спочатку Мглинська сотня перебувала в складі Ніжинського козацького полку, а з 1663 року, коли з нього було виокремлено Стародубський полк, перейшла до складу останнього.
А тепер, щоб читачі мали повне уявлення про соціально-побутове життя мглинців часів козаччини наведемо кілька цікавинок з історичних документів.
У «Історико-статистичному описі Чернігівської єпархії» від 1873 року автор статті знайшов характерну для тих часів скаргу місцевого жителя Хоми Гречушенка на беззаконні дії мглинського намісника Діонісія, який водночас був і священиком місцевої Успенської церкви. Скарга була датована 1695 роком. Гречушенко жалівся керуючому Чернігівською єпархією архієпископу Феодосію (пізніше причислений до лику святих і відомий як святитель Феодосій Чернігівський) на те, що священник Діонісій прагне відібрати його землі у селі Лопазня. Для цього Діонісій влаштував судові тяганини та навіть ув’язнив сина Гречушенка. У відповідь на скаргу святитель Феодосій доручив священику з сусіднього містечка Почеп провести із беззаконником Діонісієм сувору виховну бесіду, у випадку ж коли останній не дослухається – направити його до правління архієрея для вжиття подальших заходів.
А у 1726 році священик Герасим з сусіднього села Симентівка під час проповіді на храмове свято у вищезгаданій Успенській церкві Мглина виголошував крамольні речі проти тодішньої влади. Тому нещасного проповідника швиденько закуто в ланцюги і невідкладно направлено на архієрейський суд до Чернігова.
Жителі тодішнього Мглина страждали і від свавілля навколишніх поміщиків, які нахабно відбирали собі належні містянам землі у навколишніх селах. Про це, наприклад, свідчить датована 1730 роком скарга на ім’я стародубського полковника Олександра Дурова, яку підписали мглинський війт, міщани та окремі посполиті селяни Мглинської сотні.
Під кінець козацької доби в історії України місто взагалі стало приватною власністю – у 1760 році імператриця Єлизавета Петрівна вирішила подарувати Мглин у власність останнього гетьмана козацької України – Кирила Розумовського.
Мглин як повітове місто Чернігівської губернії
Після швидкого знищення імператрицею Катериною II автономії української козацької держави – Гетьманщини ліквідовується і полково-сотенний козацький устрій. З 1782 року територія колишньої Мглинської сотні входить до складу Новгород-Сіверського намісництва, а з 1802 року – Чернігівської губернії, де Мглин стає центром однойменного повіту.
На початку XIX століття, окрім вже згаданої Успенської, у місті діяли ще кілька православних церков: Преображенська, Хрестовоздвиженська, Богоявленська та Воскресенська. А у 1830 році на честь перемоги над Наполеоном було збудовано центральний міський храм – собор на честь Успіння Пресвятої Богородиці.
У Мглині в 1842 році з’явився на світ і провів своє дитинство батько видатної Лесі Українки, відомий громадський діяч та освітянин Петро Антонович Косач. Він походив з родини місцевої козацької шляхти, що отримала у Російській імперії дворянські права.
Загалом у XIX столітті Мглин не міг похвалитися таким рівнем економічного розвитку, який мали сусідні старообрядницькі міста Клинці та Новозибків. Причиною тому було штучне стимулювання російським урядом розвитку міст з переважаючим російським національним елементом шляхом надання їм різноманітних преференцій. Станом на 1861 рік у Мглині працювали 3 цегельні, 2 салотопних та шкіряний заводи. На початку XX століття їх змінили 2 маслоробних заводи. А після створення Поліської залізниці, яка оминула Мглин, економіка міста почала стрімко падати на дно і з 11 тисячного населення почався масовий відтік до сусідніх, більш економічно міцних населених пунктів.
Дещо виручала місто лише торгівля. Відомо, що у Мглині діяли ярмарки: на 4-й седмиці Великого посту та Троїцька. На останній, зокрема, привозили хліб, конопляне прядиво, масло та тютюн. Прядиво та насіння конопель, наприклад, привозилися до Мглина із сусідніх повітів і скуповувалися гуртовими партіями заможними купцями, які далі направляли товар до Риги. В цій справі вони отримували значні прибутки, втім мали конкурентів в обличчі купців єврейського походження. У згадуваному нами «Історико-статистичному описі Чернігівської єпархії» навіть містилося нарікання на їх дії: мовляв, користуючись бідністю і зашореністю місцевих селян, скуповують за безцінь конопляне прядиво. З цих скарг можемо побачити приклади запеклого антисемітизму, який процвітав у тодішній Російській імперії.
Як Мглин опинився під російською владою
Мглин, як власне і сусідній Стародуб, ще на початку XX століття продовжував залишатися містом з переважно українським обличчям. Його населення прихильно віднеслося до початку Української Національної Революції, і протягом 1917 – 1918 років Мглин перебував у складі Української Народної Республіки та Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. Північніше Мглина проходила лінія державного кордону України з тодішньою Білоруською Народною Республікою.
Проте наприкінці 1918 року місто одним із перших було захоплене більшовицькими військовими формуваннями під час їх наступу на територію України. А вже у 1919 році Мглин передано до складу Гомельської губернії тодішньої РРФСР. Після утворення БРСР і передачі їй Гомеля у 1926 році Мглинський повіт переходить до складу Брянської губернії РРФСР.
Депресивний і денаціоналізований: сучасний Мглин
Наразі Мглин має статус районного центру Брянської області росії. Населення міста трохи перевищує 8000 осіб, діють кілька невеликих заводів та лісгосп. Звісно, економічна картина депресивна.
А ще більше темних тонів їй додає великий рівень денаціоналізації місцевих українців, які за десятиліття тотальної радянської, а пізніше федеральної російської пропаганди втратили зв’язки та почуття єдності з історичною батьківщиною - Україною. Ще б пак, будь-які спроби налагоджування зв’язків та відновлення національного життя швидко припинялися російською владою та спецслужбами.
Широкомасштабне російське вторгнення в Україну в лютому 2022 року підсвітило справжній рівень денаціоналізації українців історичної Стародубщини і в той же час актуалізувало інтерес до історичних українських територій, вкрадених росією. В зв’язку з цим мусимо пробуджувати історичну пам’ять та працювати з обдуреними ворожою пропагандою українцями, щоб вони, врешті, усвідомили себе частиною України, а не великої і агресивної «збірної солянки» народів під назвою «російська федерація».
"Час Чернігівський" писав про українські міста, які захопила росія:
- Місто Клинці: як росія русифікувала українську Стародубщину
- Стародуб: древнє князівське та козацьке місто, вкрадене росією
Джерело: Андрій Подвербний
