Місто Клинці: як росія русифікувала українську Стародубщину

19 ЧЕРВНЯ 2023, 18:25

2003

Місто Клинці: як росія русифікувала українську Стародубщину

Розпочнемо цикл історичних статей про міста віковічної української території – Стародубщини, що була нахабно вкрадена росіянами у минулому столітті, а зараз є південно-західною частиною Брянської області російської федерації. Перша з них буде присвячена місту Клинці, яке є наочним прикладом використання імперської владою російського національного фактору для обгрунтування своїх претензій на ті чи інші території.

Як російські старообрядці з’явилися на українській Стародубщині

Місто Клинці розташоване на історичній українській землі - Стародубщині. Виникнення міста датується 1707 роком, на той час ця територія входила до складу Стародубського козацького полку Української козацької держави – Гетьманщини. На місці Клинців існували два козацькі села: Глухівка та Стодола, що належали козацькому старшині Івану Бороздні. У Стодолі було розташоване основне господарство Бороздни, на річці Туросні була насипана гребля та знаходився водяний млин.

Клинці. Памʼятник засновника міста

На початку XVIII століття на даній території почали з’являтися старообрядці – етнічні росіяни, противники релігійних нововведень, запроваджених церковною реформою московського патріарха Никона у середині XVII століття. У 1707-му році Іван Бороздна відвів поруч із Стодолою ділянку для поселення групи російських старообрядців, що втекли від релігійних переслідувань з Костромського повіту. Старостою поселення Бороздна призначив одного із старообрядців — Василя Клинцова. За прізвищем Клинцова поселення і отримало назву Клинці, яка пізніше поширилася на місто. Саме ж село Стодола увійшло згодом до складу Клинців, і назва цього району міста збереглася аж до наших днів.

З самого часу заснування населення Клинців складалося як з росіян-старообрядців, так і з українців. Підтвердженням цьому є і топоніміка міста. Наприклад, річка Туросна одержала в межах Клинців назву Московка, тобто місця, де живуть москалі. Одна із сучасних вулиць у Клинцях протягом тривалого проміжку часу називалася Кумпанівкою, у пам'ять про те, що за Гетьманщини тут знаходилося компактне місце проживання козаків компанійських (вільнонайманих) полків.

Може здатися дивним, але про появу на території Стародубщини старообрядницького елементу царський уряд не знав аж до початку російсько-шведської війни 1700-1721 років. Саме тоді, при заході війська шведського короля Карла XII до цих країв місцеві старообрядці вчинили йому жорстокий супротив, вдаючись до партизанської боротьби. За такі діяння цар Петро Iпробачив їм самовільну втечу з центральної росії та закріпив за старообрядцями зайняті ними землі у 1715 році.

Така легалізація з боку правителя сприяла подальшому притоку російського старообрядницького елементу на територію Клинців та всієї Стародубщини. Як відомо, старообрядці проживали замкнутими спільнотами, що не бажали асимілюватися з місцевим українським населенням, а навпаки приносили та закріплювали чужі українцям устрій, мову та звичаї.

Протягом XVIII століття слобода Клинці активно розвивалася. Приклад тому – кількість дворів. У 1729 році слобода складалася з 17 дворів, а вже в 1767 році — з 349 дворів. Основними видами занять жителів Клинців були різноманітні промисли та торгівля.

У 1782 році за указом імператриці Катерини II слобода Клинці отримала статус посаду. З 1785 року Клинці стають значним духовно-релігійним та культурним центром старообрядницького руху. Того року в посаді відкрито друкарню для випуску старообрядницької навчальної та духовної літератури.

Значним поштовхом у розвитку посаду послужила поява в Клинцях панчішної, а потім суконної промисловості.

Клинці у складі Чернігівської губернії

Після ліквідації імператрицею Катериною II козацького адміністративно-територіального устрою Клинці разом з усією Стародубщиною з кінця XVIII століття увійшли до складу Новгород-Сіверського намісництва, а від часу утворення Чернігівської губернії (1802 рік) перебували там у складі Суразького повіту.

XIX століття позначилося для Стародубщини новим сплеском активності імперської адміністрації у намаганні перетворити цей край з українського на російський. З цією метою російська адміністрація у краї провадила тотальну русифікацію, підтримуючи неукраїнські елементи на Стародубщині, й у першу чергу росіян-старообрядців, протиставляючи їх адміністративно та економічно українцям.

Початок цьому процесові був покладений адміністративною реформою імперського уряду, згідно з яким на стародубських землях, що входили тепер до складу Чернігівської губернії, старі козацькі міста, які споконвіку мали статус адміністративних та економічних центрів, відтепер цього статусу позбавлялися, а замість них російською владою створювалися нові центри, на місці старообрядницьких та білоруських поселень, які тепер, у бюрократичній державі, перебирали на себе усі ті переваги, які надавав їм імперський закон.

Користуючись економічними пільгами з боку російського уряду, старообрядницькі Клинці міцніли в економіко-господарському плані. У 1812-1814 роках у посаді була побудована перша суконна фабрика, а у 1832-1834 роках виникають одразу шість ткацьких підприємств. У 1862 році в посаді знаходилися 13 суконних та 10 панчішних фабрик, 5 шкіряних і 3 чавунних заводи. Таким чином, станом на другу половину XIX століття Клинці перетворюються на один з центрів текстильної промисловості Російської імперії.

Стабільний економічний розвиток давав можливість бути ближчими до тогочасних «благ цивілізації»: у 1854 році в посаді відкрито поштове відділення з телеграфним зв'язком, у 1882 році - громадський банк, а в 1887 році Клинці були сполучені залізницею з Москвою. Станом на 1907 рік у Клинцях діяли 28 промислових підприємств, число жителів складало 12 тисяч осіб, без врахування приміських сіл. Були відкриті чоловіча і жіноча гімназії, технічне училище, початкові школи, функціонували дві міські та одна земська лікарні.

Дослідник Ігор Роздобудько зазначає, що загалом у Клинцях та інших старообрядницьких посадах та слободах Стародубщини виникла своєрідна місцева культура, що сильно різнилася як від української, так і від центральноросійської. Поступово збіднілий український люд з навколишніх поселень усе частіше відправлявся на заробітки до Клинців, оселявся там, поєднуючи свою рідну культуру з місцевою старообрядницькою. А наслідком цього стає неповторна міська архітектура Клинців, де поруч були розташовані будівлі старообрядців та українські.

Як росія «віджала» собі Клинці та всю Стародубщину

У 1917-1918 роках Клинці, як і загалом вся територія Стародубщини перебували у складі Української Народної Республіки та Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. В Клинцях знаходився прикордонний пункт Окремого корпусу кордонної охорони Української Держави. Проте наявність незначних прикордонних підрозділів не заважала збройним формуванням більшовиків активно перетинати демаркаційну лінію між Україною та РРФСР, при цьому тероризуючи місцеве населення грабунками та насильницьки змушуючи підписуватися за входження до складу росії.

13 грудня 1918 року місто Клинці було зайняте більшовиками. За словами краєзнавця Павла Хромченка першочерговим об’єктом червоного терору стали саме українці: «Увійшовши у грудні 1918 року до Клинців, більшовики в першу чергу винищили саме цей український осередок міста, без жалю розстрілюючи на околиці посаду, біля міського парку, не лише чоловіків-українців, але й жінок та дітей». Погодьтесь, дана цитата нагадує картину сьогодення - масові знищення українців в Бучі, Ірпені, Ізюмі та багатьох інших окупованих рашистами українських містах. Зрозуміло, що ніщо не нове у цьому світі і така людожерська тактика росіян по відношенню до українців практикувалася сторіччями. При цьому зовсім не важливо під яким прапором вони вторгалися на територію України.

У 1919 році, коли більшовики вже контролювали Київ, представники маріонеткового «українського радянського уряду» погодились на підписання договору про розмежування кордону з РРФСР, за яким Стародубський, Мглинський, Новозибківський і Суразький (а пізніше – Клинцівський) повіти перейшли до складу тодішньої Гомельської губернії РРФСР. У 1926 році Гомель було передано до складу радянської Білорусі, а вищезгадані повіти історичної Стародубщини були включені до складу Брянської губернії радянської росії, з 1937 року – Орловської області, з 1944 року – Брянської області.

Плачевна ситуація для українців на Стародубщині

Вище ми вже згадували про розстріли більшовиками українців в, і без того, сильно русифікованих Клинцях. Не кращою була ситуація для українців і у інших населених пунктах історичної Стародубщини. Там де їх не знищували фізично, просто насильно русифікували і денаціоналізували, позбавляючи право на культурне життя і освіту рідною мовою. Починаючи від початку 1930-х років на теренах РРФСР українське шкільництво було тотально ліквідовано. Сучасний український історик Тарас Чухліб доходить вірного висновку, що відсутність національної освіти, прогресуюча насильницька русифікація, асимілятивне середовище підірвали основи місцевого українства у 30-х - 90-х роках ХХ століття.

Згідно з переписом 1926 року, лише в одній Клинцівській окрузі проживали 15837 українців. У 1989 році, після багатьох років тотальної русифікації і денаціоналізації українців, в Брянській області РРФСР українцями назвали себе 27122 особи, що становило всього 1,8% від усього місцевого населення. Серед цих українців, більша частина яких проживає на історичній Стародубщині, менше половини визнали своєю рідною українську мову (46,9%) і тільки 21,1% з них вільно володіло нею.

За роки панування в росії путінського режиму ситуація з українством стала ще гіршою не тільки на історично українській Стародубщині, а і загалом по всій території рф. Все, що виходить за межі побутового фольклору, жорстко придушується каральними органами.

Реакція жителів Стародубщини на російське вторгнення в Україну як лакмусовий папірець денаціоналізації місцевих українців

Розуміння справжнього рівня денаціоналізації українців Брянської області прийшло тільки з початком повномасштабного російського вторгнення на територію України. Йому передувала багаторічна ідеологічна накачка та накопичення російських військ на території Брянщини. До прикладу, у тих же самих Клинцях за кілька років до початку вторгнення міністерством оборони країни-агресорки було розпочато будівництво нової масштабної військової бази. Зараз, за даними служби новин Бі-бі-сі, там дислокується мотострілецький полк російської армії. А у сусідньому Климовому знаходиться військовий аеродром, з якого ворожа авіація злітала для обстрілів прикордоння Чернігівської області.

Періодично переглядаючи телеграм-канали міст історичної Стародубщини (в тому числі і Клинців), автор статті часто стикався з тим, що значна частина місцевих користувачів, які мали українські прізвища відверто зловтішалися з приводу вторгнення рашистів на територію України, активно підтримували вбивства цивільного населення, ракетні обстріли українських міст. Що ще може бути більш яскравим прикладом знищення національної ідентичності українців в умовах тотальної пропаганди?

Після перемоги над російським агресором Україні треба твердо вимагати повернення всіх несправедливо вкрадених у неї земель. Це має стосуватися і Стародубщини. При цьому треба проводити активну роботу з її населенням по поверненню до історичного коріння. Можливо, якби жителів краю хоча б на кілька років виключити з агресивного інформаційного поля російської шовіністичної пропаганди і дати можливість побачити і почути альтернативну точку зору – є вірогідність того, що їх світогляд став би мінятися.