Жінка із Чернігівщини 9 місяців добивається виплат за полеглого сина

17 ТРАВНЯ 2024, 21:47

11250

66-річна Катерина Миколаївна із Ріпок біля меморіалу

66-річна Катерина Миколаївна із Ріпок біля меморіалу

У центрі Ріпок є меморіал землякам, які загинули за Україну. На ньому є і портрет молодшого сержанта 1-ї окремої танкової Сіверської бригади, 44-річного Дмитра Іваненка із Сибережа Ріпкинської громади. Його не стало в серпні минулого року. З тих пір минуло вже дев’ять місяців, а мати Героя — 66-річна Катерина Миколаївна — і досі не отримала обіцяних державою 15 мільйонів гривень.

— Діма народився в Чернігові, де ми мешкали з моїм нині вже покійним чоловіком Іваном. Я тоді працювала фасувальницею цукру, він — шофером на нафтогазовому підприємстві. Окрім Дмитра, у нас іще двоє дітей — Оксана (їй зараз 46 років) і Олексій (йому 41). У липні 1995-го з Іваном на роботі стався нещасний випадок, він у важкому стані потрапив до лікарні, де за кілька днів помер. Так я зосталася з дітьми сама, — розказує Катерина Миколаївна. — Довелося працювати на двох роботах. Викручувалася. Згодом вирішила перебратися в село. У 2000 році продала квартиру в Чернігові і разом із синами (дочка вже була замужем) переїхала на Ріпкинщину. Ми з Альошею оселилися в Сибережі, а Дімі я купила хату в сусідньому Ямищі. Дмитро став працювати за фахом — електриком на сільгосппідприємстві. Коли в серпні 2015-го йому прийшла повістка, він того ж дня поїхав у військкомат. Строкової служби Діма не проходив, бо мав серйозні проблеми з підшлунковою. У нього навіть була відмітка про непридатність. Та попри це його забрали в АТО, він став командиром відділення самохідних артилерійських установок. Воював під Попасною, Сєверодонецьком, Щастям, Лисичанськом. Про бойові дії Діма особливо не розказував. Лише якось проговорився, що вони з побратимом дивом вижили. Поїхали в місто забрати посилки, а коли повернулися — побачили, що їхній бліндаж розбито. Приліт. Усі, хто був усередині, загинули.

Дмитра демобілізували в жовтні 2016-го. Повернувшись у Ямище, він влаштувався електриком у Чернігові. На роботу їздив потягом. У 2019-му перебрався до матері в Сибереж. Там і жив до повномасштабного вторгнення.

— Повістку Дімі принесли ще 23 лютого, — продовжує Катерина Миколаївна. — На ранок уже було чути перші вибухи, але він поїхав у військкомат. Звідти подзвонив: «Нас везуть у Гончарівське». Його зарахували стрільцем-санітаром у 1-шу танкову бригаду. Поки на Чернігівщині тривали бої, я нічого не знала про Діму: де він і чи живий. Бо ще 25 лютого рашисти зайняли Сибереж, зв’язок пропав. Лише у квітні дізналася, що син із побратимами прийняв бій поблизу Михайло-Коцюбинського. Потім вони тримали оборону в Чернігові: спершу біля кладовища «Яцево», а згодом у Новоселівці і на Бобровиці. Коли окупантів вигнали з Чернігівщини, підрозділ Діми відправили на прикордоння.

Біля кордону Дмитро служив близько року. Востаннє мати бачилася із сином 18 квітня 2023 року — в його день народження.

— Дімка тоді приїжджав у відпустку на 10 днів. Він уже знав, що скоро їх перекинуть на Донеччину, але мені не сказав. Тільки обняв на прощання і промовив: «Мамо, не переживай, якщо не зможеш до мене додзвонитися. Усе буде добре!» Згодом таки зізнався, що він на Донбасі. Їх направили під Керамік Донецької області. Тиждень в окопах — три дні перепочинку в сусідньому Очеретиному. Такий у них був «робочий графік». Коли Діма мав можливість, то присилав голосові повідомлення. А я — йому. Здебільшого так і спілкувалися. Зідзвонюватися вдавалося зрідка. Діма розказував, що їх регулярно обстрілюють. Зазнав кількох контузій. Останнє повідомлення від нього прийшло 15 серпня: «У мене все нормально». А надвечір намає... Йому стало зле прямо на позиції. У висновку вказали: «Легенева недостатність». Бійці весь час в окопах, бліндажах, ось організм і не витримав тієї задухи, пилу в повітрі.

У документах від Міноборони зазначено, що «захворювання, яке призвело до смерті Дмитра Іваненка, та причина його смерті пов’язані із захистом Батьківщини». А отже мати бійця (оскільки власної родини він не мав) має право одержати компенсацію в розмірі 15 мільйонів гривень. А ще зарплату сина за останній місяць служби (включно з премією та надбавками), його відпускні і «похоронні» (13 565 гривень). Та жодної копійки їй і досі не виплатили.

— 24 серпня Діму поховали на Алеї Героїв кладовища «Ялівщина» в Чернігові. А наступного дня я забрала в місті свідоцтво про смерть сина і свідоцтво про місце поховання. На руках у мене вже були «похоронка» і довідка про обставини смерті. Тому того ж дня я вирішила завезти документи до ріпкинського військкомату (зараз він називається 4-й відділ Чернігівського РТЦК та СП. — Авт.). У присутності своєї подруги я написала заяву на отримання компенсації. Її прийняла головний спеціаліст військкомату Світлана Лукаш. Вона ж забрала мої документи і попросила принести ще довідку про несудимість та військовий квиток сина. Що я невдовзі й зробила. Іще Світлана Лукаш зазначила, що для виплати компенсації бракує двох довідок, які військкомату має прислати військова частина: одна — про те, що син дійсно був учасником бойових дій, а друга — про його зарплату. Сказала чекати. Втім минув місяць, другий, а виплат усе не було. Світлана Лукаш пояснила це тим, що й досі немає тих двох довідок. Так тривало місяців 4-5. Узимку військкомат повідомив мені, що ті довідки таки прийшли, але вони з помилками, тож до військової частини спрямували запит із проханням надіслати виправлені. Час ішов, а зрушень не було. Тому я вирішила звернутися до юристів. Приїхала в Чернігів, зайшла в адвокатську контору. Там затребували 50% від майбутніх виплат (а це аж 7,5 мільйона гривень!). У той момент мені здалося, що діватися нікуди, тож погодилася. Та, порадившись із рідними, я розірвала угоду і стала шукати іншого адвоката. Дочка порадила звернутися до Василя Соколенка, який колись допоміг їй із розлученням. Я так і зробила. 18 квітня ми з Василем Костянтиновичем разом поїхали у військкомат. І там з’ясувалося, що моя заява, яку я подала ще в серпні минулого року, навіть не була зареєстрована! Коли адвокат запитав чому, Світлана Лукаш відповіла: «Так вийшло...» Зрештою я написала нову заяву. Її в присутності адвоката приймала Лукаш, перевірила. Був і начальник Ріпкинського РТЦК та СП підполковник Володимир Петренко, який наказав підлеглій: «Зареєструйте!» Вона зареєструвала. А за тиждень з’ясувалося, що в заяві не вистачає реквізитів: мого ідентифікаційного коду й адреси. Довелося мені знову їхати у військкомат і дописувати ті дані. Також ми з адвокатом побували у військовій частині, в якій служив Діма. До нас вийшов їхній юрист і запевнив, що впродовж місяця виправлені довідки будуть надіслані до військкомату.

— Втім ці дві довідки насправді стосуються виключно оформлення нею пільг і отримання зарплати сина за останній місяць його служби. На компенсацію в 15 мільйонів гривень вони ніяк не впливають, — пояснює Василь Соколенко. — Усі необхідні документи для цієї виплати були направлені військовою частиною ще в кінці жовтня минулого року, але з незрозумілих причин Ріпкинський РТЦК та СП тягнув і не передавав їх далі. Станом на зараз заява і все, що від нас вимагалося, у військкоматі. Тепер упродовж місяця мають прийти виплати. Якщо ж ні — подаватимемо позов до суду. І ще мені прикро, що знайшлися такі нахаби-адвокати, які в цій ситуації затребували аж 50%. Та глобально проблема полягає не в них. Бо всі ці компенсації родичам загиблих мають виплачуватися без втручання жодних адвокатів.

Чому так довго тягнеться історія з виплатами, ми вирішили запитати в керівництва Ріпкинського РТЦК та СП. З’ясувалося, що Володимир Петренко нині у відпустці, тож зателефонували т. в. о. начальника військкомату — майору Владиславу Пивовару:

— Заяву ми прийняли, зареєстрували і вчора (розмовляємо 9 травня. — Авт.) на- діслали до військової частини. Я особисто її підписував. Виплату по рахунках зробить військова частина. Те, що адвокатові не подобається, як працює наш спеціаліст, і що, мовляв, з її вини 9 місяців затягують виплати, — це його бачення. Бо мені спеціаліст пояснила, що всі документи опрацювала, відправила і що дійсно треба якийсь час зачекати.

— Але ж заяву на компенсацію Катерина Іваненко писала ще в серпні минулого року. І тоді її чомусь не зареєстрували...

— У серпні я тут іще не служив, тому ме- ні важко щось сказати з цього приводу. Вам краще поспілкуватися зі Світланою Микола=ївною.

І ми спробували це зробити. Але давати будь-які коментарі Світлана Лукаш відмовилася. Що ж — це її право. Ми ж, у свою чергу, обов’язково простежимо, чим усе закінчиться і чи отримає мати Героя належні їй виплати.

Джерело: ГАРТ, автор Юрій НІКІТІН, село Сибереж на Ріпкинщині. Фото автора та з альбому Катерини Іваненко

"Час Чернігівський" писав про таке: На Луганщині загинув оборонець Чернігова - залізничник з Носівської громади

Схожі новини

Авіакатастрофа в Броварах: родина загиблого бортмеханіка з Ніжина очікує на правду

15 ЧЕРВНЯ 2024, 21:33

Вiдео

"Клас безпеки" створили для дітей із вадами зору в Чернігові

15 ЧЕРВНЯ 2024, 20:42

77 дітей й досі під обстрілами

15 ЧЕРВНЯ 2024, 18:50

На Чернігівщині фермер замість льону вирощує гарбузи

15 ЧЕРВНЯ 2024, 15:48

Вiдео

«Із 2013 року наш підрозділ врятував до 100 людей», - спецпризначенець ДСНС Олександр Ольховик про врятовані життя, медаль і професію

15 ЧЕРВНЯ 2024, 14:11

Заповів поховати себе біля дружини: на Чернігівщині прощались із бійцем ЗСУ

15 ЧЕРВНЯ 2024, 13:26

В овочево-ягідних рядах Чернігівщини падають ціни. Почім суниця, кабачки й молода капуста

15 ЧЕРВНЯ 2024, 10:21

ТОП-переглядів