47-річний Олег Мірошниченко, старший солдат, у сновській газеті «Промінь» був кореспондентом, завідував різними відділами, працював заступником і виконуючим обов’язки редактора. А зараз боронить Україну в гарячих точках.
— Саперську спеціальність отримали на строковій службі в армії?
— Не служив там взагалі. Учився в чернігівському педінституті. З 1992 по 1994 рік був на службі в Дмитра Корчинського, колишнього лідера УНА-УНСО. На початку 90-х я був заступником голови Чернігівського обласного комітету Української національної асамблеї. І перебував у штабі Української народної самооборони.
— Там теж була військові підготовка?
— Корчинський знав три війни: Придністров’я, Абхазія і Чечня. Не рахуючи поїздок в інші цікаві місця. У нього я навчився більше, ніж деякі на строковій службі. Як спеціаліст, сапер має бути в складі кожної розвідгрупи, і займається він не тільки мінами і підривами. Так само як медик або зв’язківець у групі. Зараз ще й веду в своєму підрозділі курси саперної справи. Навчаю професії інших.
— Сапери на фронті працюють так само, як і сапери ДСНС?
— Ні. Дснсівські сапери захищають людей. А на фронті вбивають. Але українська армія працює в умовах дотримання Оттавської міжнародної конвенції, де є заборона протипіхотних мін, як таких, що наносять надмірні ушкодження або мають невибіркову дію. Умовно — розтяжки заборонені. Росіяни Оттавську конвенцію не підписали і обмежень не мають.
— Пишете зараз? Хоча б у щоденник або фейсбук?
— У соцмережах мене немає. У 2017 році оформлявся на контракт через чернігівський військкомат. «Доброзичливці» зі Сновська казали, що я хочу проникнути до ЗСУ, щоб дізнатися про проблеми армії і написати сенсаційний матеріал. Військові з цього посміялися, а той, хто мене приймав, сказав: «Олеже, я розумію, що це повна дурня, але пообіцяй, поки носиш форму, журналістикою займатися не будеш». Я пообіцяв.
Згодом у 56-й бригаді, де вже був сапером, надійшла пропозиція працювати в пресслужбі. З ввічливості я попросив у командира 40 хвилин подумати. Потім подякував і відмовився. Бо я прийшов воювати. Єдине, коли восени мене нагородили орденом, Сновська міськрада попросила до Дня захисників України підготувати відеозвернення з фронту. І я до 14 жовтня записав двохвилинне привітання з окопу.
— Отримували поранення?
— Пальці ж усі на місці? Значить, сапер хороший, — весело перебрав пальцями на обох руках Олег Леонідович. — У нашому підрозділі втрат не було. І я пишаюсь цим, значить, усе робив як слід. Контузія була в травні цього року, у боях за Попасну. Такі контузії в половини наших.
— Як ви, людина з цивільного життя, звикали до армійського побуту? Чи вам плювати на негаразди?
— Де б ми не опинилися, намагаємось облаштуватися. Не опускаємося до рівня тягот, а піднімаємося над ними всіма можливими способами. Кожен у змозі формувати ситуацію довкола себе. Інше питання, що все це доводиться робити за свій рахунок. Але ж це для себе, тому йдемо на затрати. Звичайно, важко, особливо взимку. Степовий холод. На позиціях, на передовій живемо в бліндажах. По-простому — землянка. Копаємо, накриваємо тим, що є. Гріємося стандартними армійськими буржуйками. Вони невеликі, на такій хіба що кружку води закип’ятити можна, більше місця немає. Ми в себе на кухні склали цегляну піч.
— І штатний пічник є? — жартую.
— У Сновську, коли мені пічник грубу клав, я подавав цеглу і дивився. Не так і складно, запам’ятав. Коли були на позиціях під Мар’їнкою, уже сам склав грубку для кухонного бліндажу.
— Миші спати заважають?
— У бліндажах живуть щури. Котів прихищаємо, але вони не справляються з таким об’ємом пацюків. Вони лазять по нам уночі, можуть і по обличчю пробігти. Сплю у спальному мішку, а та тварюка по мені сунеться. Ногою її скидаєш, відгониш. Мішок не прогризають. Є період, коли не пацюки, а миші обгризають нігті на руках у сплячих солдатів.
— А пальці?
— Пальці ні, чомусь тільки нігті. Мені повезло, не гризли, мабуть, несмачний. Але найгірше і найдикіше в окопному житті — навіть не щури, а окопні блохи. Тут питання не в гігієні, це особливий вид бліх, які живуть у вологих місцях. У закинутих бліндажах або окремих ділянках траншеї. Там ходити влітку в тапках на босу ногу не рекомендується, тільки в черевиках. Блохи маленькі, ніхто уваги не звертає. Моментально обліплюють ноги, а укуси — як від оводнів, зі здоровенними пухирями. Я теж раз старим бліндажем у тапках пройшовся. За кілька хвилин більше 20 укусів, по щиколотку. І руки кусають, коли на дні траншеї працюєш.
* * *
6 вересня 2022 року указом Президента України Олег Мірошниченко нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
"Час Чернігівський" писав про бійців
- «Диверсант вдягнувся бомжем, але його видав золотий ланцюжок», - ізраїльтянин «Шалом» розповів, як захищає Чернігів у лавах тероборони
- Бойовий досвід, отриманий поблизу Донецького аеропорту, знадобився під час оборони Чернігівщини, - боєць тероборони «Білорус»
- НАШІ ЛЮДИ: військовослужбовець з позивним ТАНКІСТ про шлях з виправної колонії до війська, бої в області та дорогу до Чернігова в час активних бойових дій
- Як став «Генералом», а потім бойовим медиком, - історія тероборонівця Михайла
- Чернігів у березні оточили близько 100 танків, але місто нагадувало фортецю, - захисник Чернігова "Козак"
Джерело: "Вісник Ч" від 17 листопада 2022 року, автора Олена Гобанова, фото з архіву Олега Мірошниченка
