У цьому випуску говоримо про монументальне мистецтво, його значення і збереження, а також розбираємось, чому монументалізм – не «совок». Гість програми - засновниця спільноти Chernihiv Monumentalism Олена Загребіна.
Арсен Чепурний, журналіст "ЧЧ":
– Привіт, друзі, сьогодні поговоримо про мистецтво і не просте, а монументальне. В гостях у передачі "Наші люди" Олена Загребіна засновниця спільноти Чернігів монументалізму.
Олена Загребіна:
- Спільнота виникла в 2019 році. Під загрозою опинилися декілька творів монументального мистецтва в Чернігові, і це викликало бажання боротися за їх збереження. До монументального мистецтва ми відносимо і мозаїки, і вітражі, і частину архітектурних комплексів. Монументальне мистецтво це не совок. Зараз створити великий монументальний твір - це майже нереально. Це дійсно варте уваги мистецтво, яке заслуговує на пошану і збереження.
Дивіться інтервʼю, або читайте текстову версію.
– Що таке спільнота Chernihiv Monumentalism?
– Спільнота виникла в 2019 році. Пов'язано було з тим, що під загрозою опинилися декілька творів монументального мистецтва в Чернігові. І це викликало бажання боротися за їх збереження, і за збереження так само інших творів, які поки що не під загрозою. І в принципі от виходить вже 4 роки ми займаємося цим. В принципі, думаю, досить успішно, як локальна спільнота, і насправді досягли досить таких вагомих результатів.
– Що таке "монументальне мистецтво"?
– Монументальне мистецтво - воно безпосередньо пов'язане з архітектурою кожного міста. До монументального мистецтва ми відносимо і мозаїки, і вітражі, і частину архітектурних комплексів, і різні барельєфи, все, що пов'язано з будівлями і з міським простором. По-перше, треба зрозуміти, що на наших на нашій території, скажімо, так і в 20 столітті, ці твори створювалися як частина, скажімо, так і пропаганди. І безумовно, частина цих творів підпадала під декомунізацію. І на жаль відтінків дуже мало хто бачить: що треба декомунізувати, а що треба залишити, бо воно відображає нашу культуру, саме українську культуру. І це є нашою спадщиною, яку треба зберігати. І тому дуже багато творів є вразливими. І ми знаємо, що на законодавчому рівні вони ніяк не захищені. І це найбільша проблема, тому що більшість збережених об'єктів лягає на плечі активістів.
– Монументальне мистецтво – це «совок»?
– Хочеться сказати, що монументальне мистецтво це не совок, тобто це дуже цікаві, дуже різноманітні твори, які відображають нашу українську культуру. В першу чергу, звісно, пов'язані з совком. Це безпосередньо той факт, що вони були створені за радянські часи. Але коли ми кажемо "це не совок", ми хотіли б підкреслити, що це не сміття. Це не якісь речі, які треба знищувати, тому що, щоб створити хоча б один такий об'єкт, потребувалось дуже багато коштів. І зараз створити великий монументальний твір це майже нереально. Збережені, звісно, ми можемо побачити їх у міському просторі, тобто це і мозаїки. З вітражами трошки складніше, вони знаходяться всередині будівлі.
– Де в Чернігові можна побачити твори монументального мистецтва?
– Збережені, звісно, ми можемо побачити їх у міському просторі, тобто це і мозаїки. З вітражами трошки складніше, вони знаходяться всередині будівлі. Але теж можна пройтися і побачити їх ну і от, наприклад, деякі панно і вітраж, які Тетяна Федоренко, які є в музеї, теж можемо прийти в музей і побачити приклади збереження монументального мистецтва в музейному просторі.
Вітраж Тетяни Федоритенко
– Яким чином спільнота Chernihiv Monumentalism захищає і рятує об’єкти монументального мистецтва?
– Найкращий варіант - це попередження. Тобто попередити знищення або перевезення такого об'єкту до музейної установи. Кудись тому, що, на жаль, в Україні споглядаємо, що спочатку нищиться, потім піднімається "буча якась" і всі починають казати, як це погано. І потім всі кажуть, давайте повернемо на місце, хоча воно вже зламане. І виходить, дуже така ситуація неприємна, тому з нашого досвіду нашої спільноти ми намагалися спілкуватися з власниками, доносити їм ідею, що це дуже важливо зберегти. І таким чином нам вдалося відкрити одне панно, друге відреставрувати ну і третє частково реставрувати. Тобто важливо працювати і шукати конекту з власниками, тому що саме від них залежить збереженість цих об'єктів.
Якщо казати саме про те, що ми знаємо, як спільноти, що в нас відбувалося, то був досвід переносу панно, яке був створений на кесонах на окремих таких квадратах 60 на 60 сантиметрів. Це реально було тому, що його зрізають і виходить, що воно в принципі не ушкоджено як сам матеріал Але та мозаїка, яка, наприклад, безпосередньо кріпиться до стіни, це називається прямий набір. Її неможливо врятувати. Тобто, якщо її збивають - це вже просто. Ну я не знаю, це така вже ювелірна робота повернути до цього стану. Тому знов таки треба попереджати такі події і бажано маркувати, розповідати про ці мозаїки, щоб люди вже знали, що краще не чіпати, бо це дуже коштовні і виразні речі, які прикрашають місто, роблять його особливим.
– Чи є в Україні інші спільноти, які захищають монументальне мистецтво?
– Зараз одна, мені здається, одна з таких відомих, які працюють якраз на збереження спільнот, це "Квіти України". Потім є дуже цікавий, такий хлопець, здається, зі Львова. У нього є такий телеграмканал "Кінцева", там він досліджує зупинки і дуже багато інформації по мозаїкам. Тобто зараз по всій Україні так чи інакше існують якісь спільноти: Ukrainian модернізм, Діма Соловйов, який постійно все давно вже багато років робить екскурсії. Тобто, це питання досить розголошення зараз, і, здавалося, вже диким, що щось знищують, але це все продовжується, тому що нема взаємодії між офіційними департаментом охорони культурної спадщини і тими активістами. Якби вони об'єднались, ми мали би гарний варіант якоїсь спільної дії.
– Про фестиваль монументального мистецтва
– І саме тому в 2021 році ми зробили фестиваль монументального мистецтва. З 2019 року, як ми почали вивчення і збереження монументального мистецтва, то нам відкрилося дуже багато архівів, тому що ми шукали ескізи, нам треба було атрибутувати, досліджувати це все. І матеріалу виявилось досить багато. І ми вирішили, що це варто того, щоб зробити фестиваль. Це була така амбітна ідея. І оскільки це був перший фестиваль, то дуже багато людей відгукнулися. І ми в принципі задіяли три будівлі на території Чернігова. І, насправді, приїхало досить багато людей. І цей фестиваль став таким стартом дослідження і локального мистецтва. І в принципі, в Україні всі знають про цей фестиваль - хто дотичний до монументального мистецтваю. І це було дійсно потрібно, щоб люди, які приходили на фестиваль, бачили, що це мистецтво неймовірне цікаве, красиве, причому дуже коштовне. І планах у нас продовжувати і робити наступні такі події в залежності від обставин, від того, як це буде можливо.
– Як справи із монументальним мистецтвом у інших країнах колишнього соцтабору?
– Важливий момент. Тому що в інших країнах, де був період соціалізму, тема пов'язана з радянською спадщиною, вона проговорена. Нема такого тотального негативу. Але ми розуміємо, чому в нас такий негатив. Це не проговорено. Зазвичай, якщо ти не поговориш якусь проблему, вона так чи інакше стає замовчуваною. Ми не хочемо про неї розмовляти. Так само сталося з мистецтвом, яке стало табуйованим. Хоча воно табуйоване тільки тому, що його не дослідили. І тобто, наша задача досліджувати, показувати, розповідати. І таким чином знімається завіса ворожого, і відбувається якийсь процес взаємодії, і стає зрозумілим, що можна з мистецтвом взаємодіяти. Можна його подавати як частину історії, це перше. По-другуе, це момент взаємодії із сучасним мистецтвом.
Існують такі практики, як твори того періоду переносяться в практику сучасних митців, таких як Жанна кадирова, як Нікіта Кадан, які постійно використовують якраз от елементи давнього монументального мистецтва, умовно - так, мистецтво радянського періоду і оновлюють його. Тобто в нас просто це питання, на жаль, на початковому рівні. І треба не забувати, що якраз в інших країнах - це як частина дизайну. На жаль, в Україні в нас не розвинене взагалі розуміння дизайну, у нас нема інституту дизайну. І тому ескізи, все інше - воно є надбанням спільнот, а не якоїсь конкретної інституції. Якраз от те, що відбувалося в Берліні, де ми представили декілька ескізів з нашої колекції.
– Про Берлінську виставку дизайну постсоціалістичних країн.
– Я дуже пишаюся тим, що наша спільнота брала участь у великій виставці, яка ще триває зараз у Берліні. Називається "Ретротопія. Дизайн для соціалістичних просторів". І якраз там представлені всі постсоціалістичні країни, там і Литва, і Естонія, і Польща, і Чехія. Було так досить цікаво, що їх представляють офіційні інституції, музеї, а в Україні, на жаль, нема музею. Чи, скажімо, інституції пов'язаної із дизайном, із дослідженням монументального мистецтва. І відповідно, там були представлені саме твори з колекції, наприклад, як "Чернігів. Монументалізм" та з колекції київських художників, київських дослідників.
І насправді для України це велика подія, але так само і велике питання, і заклик до того, що ці твори потрібно вивчати, інституалізувати. Тобто не відноситься до них, як до того, що треба забути і не згадувати. Тобто переосмислення - це основа нашої діяльності. І якраз от в каталозі зазначені автори - чернігівські художники, Тетяна Дєдова, Віталій Василевський, Тетяна Федоритенко, які робили вітражі для чернігівського РАЦСу. І чернігівський РАЦС дійсно один з прикладів такого дуже вдалого поєднання монументального мистецтва. І на чому постійно наголошуємо, що його треба реставрувати і в належному стані тримати, тому що вже він має такий серйозний статус мистецький для нас.
– Які твори вдалося врятувати в Чернігові?
– Стосовно врятованих творів, то першим твором стала мозаїка Євгена Павлова "Материнство", яка досі знаходиться в підвалах художнього музею, а потім це було панно Галини Севрук. Також це були декоративні грати Андрія Карнабєди, які всі добре знають у Чернігові, який і сам у свій час багато чого врятував і був таким активним дуже учасники учасником таких процесів рятувальних на Чернігівщині. Також реставрація на будівлі Управління державної служби надзвичайних ситуацій, реставрація мозаїки з пожежниками. Якраз от в Києві її збили на ДСНС. А в нас залишили, і ми якраз спілкувалися стосовно цього, що треба попереджати такі події, щоб вони не ставалися. Досить багато ескізів у нас в колекції. Тобто ми вважаємо це теж, як врятовані твори. Деякі викуплені були, тому що, на жаль, їх цінність була під знаком питання, а тепер ці твори являються такими, що не так просто тепер їх знайти.
Врятована мозаїка "Материнство"
– Чи займається спільнота захистом монументального мистецтва у воєнний час?
– Ми продовжуємо дослідження, і записи архівів, безпосередня робота з тими художниками, які ще залишилися живими. Тому що, на жаль, час іде. Якраз це основна наша була ідея - максимально швидко зібрати якусь критичну інформацію, тому що цього всього скоро може не бути, а найголовніше самих авторів. І також ми налагоджуємо зв'язки міжнародні. Нас підтримують деякі чеські організації,і от якраз виставка українського монументального мистецтва в Берліні, це був також наш проект, який був пов'язаний з тим, щоб представити на міжнародній арені якраз твори монументального мистецтва, їх ескізи. І постійно продовжувати нагадувати, що це дійсно варте уваги мистецтво, яке заслуговує на пошану і збереження.
Дивіться попередні випуски програми:
