Ніна Манойленко, Надія Кузьменко, Анатолій Кузьменко, Микола Роговий, Валентина Криволап живуть на околиці Ріпок. Біля об’єктів критичної інфраструктури. Дронові удари почалися у квітні.
— Ну як же нам тут жить, як же перезимувать? — побивається Ніна МАНОЙЛЕНКО з Ріпок. — Хоч би по кімнаті дали. Бо в нас тут «весело». Ось РЕМ, а там РЕМівська підстанція. Тут заправка, тут блокпост — один уже розбили, другий поставили.
Атака 25 серпня закінчилася трагедією. Постраждала ціла родина. Володимир Криволап 29 серпня помер від опіків в обласній лікарні. Онук Данило лікував опіки також в обласній. Дружина Валентина — у Ріпкинській центральній лікарні.
Читати про це тут: Данилович помер у лікарні: копав картоплю й отримав тяжкі опіки від вибуху дрона
Їхні сусіди налякані. Хтось виїхав, хтось ночує в родичів, приїжджає тільки на день. Ніна Манойленко каже, що вже п’ятий місяць ночує в куми. Приїжджає на день, щоб попрацювати по господарству.
— Я оце йшла з посадок, — каже. — Бо подзвонила кума, що дрон біля нас літає. То й Рогові, й Кузьменки, і я день просиділи в посадках. Так як це вважається? Це все, — показує на вулицю, — жилі будинки. Ми колись працювали в РЕМі. Вони були відомчі. А потім ми їх приватизували. Але тут жити не можна.
Два прильоти до сусідів було. Перед самими воротами. Не знаю, як у трактор не попало. Потім ще два прильоти біля підстанції, — намагається згадати всі. — Навесні був приліт на підстанцію. А люди ж живуть за 100-150 метрів від неї.
Ось Великдень, 12 квітня. Перша година ночі після Великодня — і знову прильот. Зараз треба викопати картоплю, а неможливо. Ось город, ось підстанція.
Зі слів Ніни Манойленко, з проханням про відселення зверталися в селищну раду. Казали, не можуть відселити. Кімнати є, та умов нема.
— А які тут умови? — махає рукою. — Ну так, газ провели. А води в нас досі немає. І в колодязі нема води. Мілкий. Я приїжджаю до куми, пляшки набираю, сюди везу, коли їду.
* * *
Сергій Гарус, голова Ріпкинської селищної ради, зустрівся з Ніною Манойленко та її сусідами. Ходили на прийом три родини: Манойленко, Рогові, Кузьменко.
Зі слів Ніни Володимирівни, Гарус був сам. Зайшли в кабінет до нього. Казав, що вільного житла нема. Точніше, є одна квартира. А як на трьох ділити? Запропонував початкову школу. Її приміщення вільне. Знаходиться в районі залізничної станції Голубичі, де льонозавод. Це колишнє пристанційне селище Яворці, яке з 1993 року входить до складу Ріпок.
— Ще більша околиця, ніж у нас, — каже Ніна Манойленко. — З’їздимо, коли з селищної ради подзвонять та покажуть. Може, і погодимося. Якось зимувати ж треба.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Тамара КРАВЧЕНКО. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Герой невидимого фронту або як ріпкинець Михайло Джола в окупації молоко возив людям
- Справа про вибух гранатомета в Ріпкинській школі знову пішла в суди
- "Вона до нас приходила і вдень, і вночі": у прикордонному селищі звільнили єдину фельдшерку
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
