НАШІ ЛЮДИ: мандрівник про інші культури, автостоп і безпеку у мандрах

20 БЕРЕЗНЯ 2024, 19:42

621

Мандрівник із Чернігова - Олександр Волощук

Олександр Волощук – людина, яка побувала, здається, всюди: Південна Америка, Кавказ, Європа… спілкуємось про мандри, автостоп та пізнання інших культур.

Дивіться відео або читайте текстову редакторську версію.


Журналіст Арсен Чепурний: Привіт, друзі! Сьогодні говоримо з людиною, яка подорожувала по Європі, Азії і навіть Південній Америці. Мандрівник і письменник Олександр Волощук - у передачі «Наші люди».

– Яка була ваша перша мандрівка?

– У мене була перша невдала мандрівка у віці 8 років, коли я втік з дому. А потім мене спіймали в селі Іванівка, недалеко від Чернігова, я дійшов. А справжня мандрівка, мандрівка №1 – у віці  17 років, 1989 рік, коли я займався велотуризмом. Це була веломандрівка. У нас була група, чоловік 8 здається, була мандрівка велосипедами по Криму. І от з того часу я веду відлік своїх мандрівок. Зараз у мене 78 мандрівок.

– Чому мандруєте автостопом?

– Перша така мандрівка була у 2002 році, коли мені вже було 30 років. Для це найкращий спосіб мандрівки для пізнання світу. Коли ти не користуєшся послугами турфірми, не думаєш про те, де дістати квитки, не обмежений в часі, то ти цей світ пізнаєш зовсім по-іншому. І підвозять тебе, коли ти мандруєш автостопом, люди, для яких спілкування з тобою не є оплачуваною працею. Вони не гіди, не екскурсоводи, вони звичайні люди. Вони розповідають правду про історію, побут свого регіону, своєї країни. І ти бачиш в таких мандрівках світ по-справжньому, не з телевізору. Їдеш з людьми в тому ж транспорті, в якому вони, їси з ними їжу, що вони їдять. Тут бачиш світ, який він є. Без прикрас. А справжній світ він завжди простіший, добріший, гостинніший, ніж той світ, який ми звикли сприймати у своєму інколи стереотипному світогляді.

– Яка була найбільш далека мандрівка?

– 2018 рік – мандрівка по Південній Америці. До цього я майже материка Євразії не залишав. В мене була Європа, Даликий Схід, Крайній Північний Схід Євразії, Близький Схід, Європейські країни. Трошки Скандинавії. У 2018 році у мене з'явилась можливість, і я полетів до Південної Америки. Я там провів 9 місяців, у мене було 6 країн. Спершу планував 4 країни: Аргентина, Парагвай, Бразилія і Чілі. І дві країни у мене були як транзитні, які мав просто проїхати без особливих затримок: Болівія і Перу. Вийшло так, що в Болівії я затримався майже на місяць, тому що коли туди потрапив і побачив красу і своєрідність цієї країни, я там вирішив залишитись довше.

Як журналіст, я там досліджував життя українських громад. У Бразилії 400 тисяч етнічних українців, в Аргентині 200 тисяч. У Парагваї значно менше, але парагвайська діаспора вона своєрідна. Туди їхали лише впродовж 3 років, на відміну від Бразилії, Аргентини, куди було 4 або 5 хвиль переселення впродовж більш ніж століття. А до Парагваї їхали лише три роки. І майже з одного регіону – з Волині. У тж Чили теж своєрідна - там лише 400 чоловік приблизно, це молода діаспора, наймолодша в Південній Америці. Майже всі приїхали уже в 21 столітті. Це або робоча еміграція, бо Чилі потрібні кваліфіковані фахівці в медичній галузі, в галузі IT-технологій. Тому багато людей з України отримали там роботу і непогане життя. Ну а також, як це я називаю, еміграція кохання. Тобто коли здебільшого українські жінки виходять заміж за чилійських чоловіків.

– Про різні культури

– Влитися можна в будь -яку культуру. Було бажання, навіть в китайську. Якщо брати Південної Америки, то у них зовсім інший світогляд, інше сприйняття життя. Вони веселі, безтурботні, необов'язкові, з ними важко про щось домовлятися. За виняткові чілійців, які дисципліновані. Все ж таки роки правління Піночета далися в знаки.

– Автостоп – небезпечний спосіб мандрівки?

– Це стеротип, який не має під собою абсолютно ніякого підґрунтя. Зупиняються люди, які щиро хочуть тебе підвезти. Інколи це можуть бути люди, які хочуть від тебе отримати гроші. Це у нас так доводиться казати, що ти їдеш автостопом, а в Європі взагалі цього казати не треба. Якщо ти на трасі зупиняєш рукою, вони тебе везуть безкоштовно, навіть таких питань не виникає. Бували, звичайно, більше ніж 20 років мандрівок автостопом, певні моменти, але їх мало. Були моменти, коли мене намагалися пограбувати в 2005 році в Дагестані і в 2011 році в Абхазії. Це ті моменти, коли мене підвозили. Але два випадки на 20 років – це небагато. Будь-який серйозний мандрівник, який довго займається такими мандрівками, особливо вільними, з цим стикається. Навіть знаменитий Федір Конюхов, якого я вважаю найвидатнішим мандрівником сучасності, у нього теж такі моменти були. Його і вбити намагалися в Калінінграді, і грабувати намагалися, і яхту у нього вкрали десь на островах океанів. Але такі моменти вони псують загальної картини. А взагалі боятися нічого не треба. Якщо ти виходиш на трасу їхати, мандрувати автостопом із чистою душею та із хорошими помислами, то за великим рахунком з тобою нічого не трапиться.

– Про допомогу від незнайомих людей у мандрівках

–Таких випадків у мандрівках було багато. Я пригадав випадок у 2011 році, коли я їхав по Центральній Туреччині. І якраз в цей час у мусульман було велике свято – священний місяць Ромодан. Це місяць, у продовж я кого треба робити добрі діла, і Аллах правовірних мусульман за кожну добру справу, віддячить. Підвозив мене один благочестивий мусульманин. Їхали ми з ним кілометрів, мабуть, 50. Він розповідав, що тричі він був як паломник, в Мецці. Він довіз мене до містечка, від якого в цей день я планував проїхати ще 75 кілометрів. Він мене довіз до центру, ми з ним попрощалися. А з кілька хвилин він мене наздоганяє на своїй машині і каже: «Сідай в машину, я повезу тебе туди, куди тобі треба. Зараз у нас священний місяць Ромодан, треба робити добі справи». І те, з якою щирістю він це казав, з якою посмішкою на обличчі він віз мене ці 75 кілометрів, вони показували, що людина це робить щиро і з радістю, і він сам отримує цього задоволення.

Або подарунки. От у мене на стіні висить ніж з Аргентини, так званий тандільський ніж. Є таке місто, Танділь. Жюль Верн по нього писав. Це місто славне саме своїми ножами ручної роботи. Тандільський ніж – це такий бренд Аргентини, один з найкращих сувенірів. Я там мандрував у 2018 році, біля Танділя мене підвозив місцевий житель. Коли він дізнався про мою сутність мандрів, що я з України, що я колекціоную холодну зброю, він просто дістав оцей ніж тандільський і подарував мені його.

– Про мандрівки Україною

– В Україні я був у всіх регіонах, у всіх областях, у всіх великих містах. Ми живемо в Великій країні, і тут є що подивитися.

Я свого часу пройшовся Україною пішки. Коли прийшов коронавірус, мені довелося зосередитися на Україні. І у 2020-2021 роках у мене була мандрівка, яка складалася з двох етапів під умовною назвою «Український хрест». У 2020 році я пройшов всю Україну пішки від крайньої північної точки - село Гремʼяч, і до крайнього півдня - це Вілково. Наступного 2021 року я пройшов всю Україну пішки від крайньої західної точки - це Словацький кордон біля Чопу, і до крайньої східної, це залишено людьми село Червона Зоря в Луганській області. Суть мандрівки була всю Україну пройти пішки без будь-якого транспортного засобу. 2850 кілометрів було пройдено за 93 ходових дня.

Зараз я б задоволенням відвідав Карпати. Зараз я по Україні їжджу, але мої нинішні поїздки по Україні пов'язані більше із виступами, із презентацією книг.

– Чи є різниця у мандрівках пішки й автостопом?

–Різниця є, звичайно. Обидва способи мандрівок цікаві по-своєму, є свої плюси і там, і там. Коли ти мандруєш автостопом, то швидше рухаєшся. Маєш можливість побачити більше. Коли ти йдеш пішки, ти весь шлях проходиш своїми ногами, все бачиш. Коефіцент корисної дії від таких мандрівок значно більший, ніж від мандрівок автостопом. До того ж це фізичне навантаження, яке додає здоров'я.

У 2016 році була піша мандрівка навколо Чорного моря. Я планував обійти Чорне море, не все повністю, тому що тоді вже неможливо було в Крим потрапити, у Краснодарський край, в Абхазію. Але була повністю материкова Україна, Румунія, Болгарія, Туреччина і Грузія до кордону з Абхазією.

Готуючись до цієї мандрівки, я був впевнений, що якусь кількість кілограмів я себе скину. Тому що кожного дня треба проходити по 30 кілометрів пішки, плюс наплічник за спиною, кілограмів 22-25. Я був впевнений, що я якусь кількість кілограмів скину. Я зважився перед початком мандрівки, було 67 кілограмів. А на четвертий місяць мандрівки по Туреччині помічаю, що у мене починають збільшуватися в розмірах ікроножні м'язи. Коли я повернувся, то у  мене було 70 кілограмів. Це такий парадокс цікавий. Замість мінусу вийшов плюс.

Мандрівник із Чернігова - Олександр Волощук

* * *

Дивіться попередні версії програми "НАШІ ЛЮДИ":

Схожі новини

Фото

Книжки та малюнки з Чернігівщини – на «Українській книжковій полиці» в Польщі

21 ТРАВНЯ 2024, 19:43

Вiдео

Латвія оздоровить дітей з Чернігівщини і допоможе відновити пошкоджену ворогом енергетику

21 ТРАВНЯ 2024, 18:13

Як нині живе прикордонна громада Чернігівщини, що межує із союзницею рф, ворожою білоруссю

21 ТРАВНЯ 2024, 17:11

На війні загинув випускник Чернігівського ліцею з посиленою військовою та фізичною підготовкою

21 ТРАВНЯ 2024, 16:20

Відомий письменник-ніжинець знявся у кіно…26 років тому

21 ТРАВНЯ 2024, 16:13

На Чернігівщині продають агропідприємство за понад 3 мільйони доларів

21 ТРАВНЯ 2024, 15:21

Підняти вартість проїзду та додаткові гроші з бюджету: мерія знову натякає, що перевізники не вийдуть на рейси

21 ТРАВНЯ 2024, 15:13

ТОП-переглядів