Владислав Пархоменко – історик за освітою, який працює майстром виробничого навчання. Говоримо про шлях педагога, нову генерацію учнів, екскурсії містом.. і не тільки.
Дивіться відео або читайте текстову редакторську версію.
Журналіст Арсен Чепурний: Привіт, друзі! Говоримо сьогодні про освіту, навчання і екскурсії з майстром виробничого навчання Володиславом Пархоменком у передачі «Наші люди». Чому ви обрали саме шлях педагога?
- Шлях педагога я не обирав, він мене сам наздогнав. З дитинства мріяв бути як не дивно, машиністом поїзда. Коли з села їхав, завжди подобалися електрички, потяги. Навіть хотів навчатись, але були певні проблеми із зором, і я цю ідею відклав і пішов навчатися в 10 -11 клас. Безпосередньо в школі, зокрема, в 5 класі, у нас з 'явився новий класний керівник Андрій Анатолійович Дриг (я навчався в 33 школі), він був тоді молодий, заповзятий, і він був вчителем історії. І саме завдяки Андрію Анатолійовичу вдалося прищепити оцю любов до історії, бо в нього були дуже цікаві уроки. Тобто, вчитель пояснював матеріал на яскравих прикладах.
Він нам показав шматок давньоруського колодязя, знайдене під час археологічної практики, казав: «Це я копав давньоруське городище, і ми знайшли колодязь». Мені це запам'яталося. І так вийшло, що після школи я вступив в Чернігівський педуніверситет на історичний факультет. Бо історія мені ще подобалася зі школи, плюс в мене була гарна пам'ять, я здав непогано ЗНО з історії. І я не пошкодував, що вступив на історичний факультет. Знайшов там дуже багато однодумців, навчатися подобалося. Я вдячний викладачам саме за професіоналізм, який вони закладали, зокрема з історії.
Якщо говорити про педагогіку, то покликання до професії вже сформувалося під час навчання, зокрема, на педагогічній практиці. На четвертому курсі була активна практика, я проходив її в ліцеї №15. Коли обирали класи, то мої одногрупники намагалася вбрати старші класи. Я кажу: «Мені дайте менші, 5 або 6». Кому прийшли до директорки, то вона дуже здивувалася, каже: «Це ж малі діти, з ними ж дуже складно».
А в 6 класі - цікава історія стародавнього світу». І я одразу розумів, що з дітьми як налагодити контакт. Відповідно, можна їм розповідати дуже цікаві речі. Я кажу: «Діти, ви знаєте, що у фараона була накладна борода з чистого золота? І важила майже під кілограм!». І діти дуже були активні, підраховують, скільки грошей коштує те золото. Мені дуже сподобалася ця практика.
У нас була чудова куратор нашої практики Тимошенко Тетяна Михайлівна. На жаль, під час облоги Чернігова вона загинула від бомбардувань біля кардіоцентру. Я пам'ятаю її лекції із історії педагогіки, коли вона розповідала дуже слушні речі. І вона ще тоді нас націлювала, що професія педагога – це не гроші. Це, в першу чергу, важка праця. Нам розповідали, що, раб, який водив у стародавній Греції в школу дітей, називався «педоном». Звідти пішло поняття педагогіки. І я так собі сиджу і думаю: виходить, що вчителі – це раби, в якому сенсі.
– Як ви прийшли викладати у училище?
- Я дуже хотів працювати вчителем в школі, я хотів на собі відчути, як воно працювати вчителем. Після завершення навчання рік працював в Славутичі, це був дуже хороший досвід. Я їздив щодня в Славутич з Чернігова, бо я хотів працювати. Працював у Славутицьому ліцеї, там були хороші умови для розвитку як педагога. Директорка Тетяна Олександрівна, і колеги - всі мене підтримували.
Було складно, у ене було 7 класів. У мене було по 6-7 уроків, для мене це було трохи незвично. Найбільша складність полягала в тому, щоб налагодити контакт з дітьми, бо в них була до цього інша вчителька, а тут пройшов інший вчитель - молодий. Але я дітям завжди казав, що історія – це вміння комунікувати, говорити, розповідати, робити висновки, аналіз.
24 люту 2022 року розпочалася велика війна із росією. Після того, як окупанти відійшли з наших земель, ми завершували навчання. Світла не було, тобто навчалися в дистанційному режимі. До Славутича електрички не ходили, важко було добиратися, і зарплата педагога молодого не дуже велика. Наклалися сімейні обставини, і я вирішив, що потрібно шукати роботу в Чернігові. І от так вийшло, що я прийшов працювати в Чернігівське вище професійне училище побутового обслуговування. Тут я вже працюю майже два роки тут Я дуже переживав, як мене сприйме новий колектив, як до мене керівництво буде ставитися. Але хочу сказати, що тут дуже гарні умови також для розвитку. Керівництво у нас дуже лояльно ставиться до молодих педагогів. Дуже допомагають і методисти, і колеги.
Я працюю на професії «агент з організації туризму – адміністратор» на посаді майстра виробничого навчання.
– Якої професії навчаєте?
- Агент організації туризму – це той кваліфікований працівник, який може якісно надати послуги із відпочинку. Зрозуміло, що зараз такий час, що особливо не відпочинеш, зрозуміло, з яких причин. Але я переконаний, що в майбутньому, після закінчення війни переможної для нас, ця професія буде більш актуальна.
Якщо говорити про адміністратора, то це дуже затребувана професія, тому що у нас сфера обслуговування досить широка. Адміністратори у нас працюють у закладах розміщення, готелях, хостелах, закладах харчування (кафе, ресторани, різні бари), фітнес-центрах, спортзалах. Тобто діти можуть отримати подвійну професію.
– Про сучасних учнів
– Насправді, всі діти різні, всі сприймають інформацію по-різному. Якщо раніше казали, треба орієнтуватися на середнього учня, то зараз це не діє. Тому що кожна дитина – це особистість, індивідуальність, і потрібно прилаштовуватися до кожної. Тобто встановлювати емоційний зв'язок з дітьми і, відповідно, знаходити індивідуальний підхід.
Поколінню цьому не дуже пощастило, тому що фактично з освітніми проблемами ми всі зіштовхнулися під час пандемії COVID-19. Було дистанційне навчання, і ми всі пристосовувалися до цих реалій. Зокрема, ще років чотири назад ніхто не знав, як проводити уроки дистанційно: тобто в Zoom, або в Google класі. І ми всі до цього прилаштовувалися. Це складно і для вчителів, викладачів, і для самих здобувачів освіти. Бо, по-перше, це велике навантаження на очі. Це робота з технікою. Швидко втомлюєшся.
Але є і свої переваги. Наприклад, в Google класи можна завантажити матеріал. Це конспекти до уроків, це навчальні презентації. Можна прикріпити різні тести. І діти зараз настільки цифровізовані, що їм простіше сприймати інформацію саме з гаджету.
У нас в училищі працюємо на платформі Google-класи, також у нас уроки на платформі Zoom. В цьому плані училище дуже добре пристосувалося. Уроки викладаються, діти мають змогу працювати, завантажити завдання і отримати оцінку та зворотній зв'язок від викладача. Якщо хтось не розуміє, то є або особиста консультація, або в коментарі пишуть діти. Тому я б не сказав би, що якісь є проблеми.
– Про власні екскурсії
– Я довго думав, де краще провести екскурсію. У центральній частині міста це вже не цікаво, бо це вже такі заїжджені маршрути: Вал, Лісковиця, Болдині гори. І я подумав, що було б класно провести екскурсію в якійсь частині міста, яка не є такою широкою для загалу. Я проживаю недалеко біля льотного училища. І відповідно, ми знаємо, що колись це місце називали «Казарменний участок». А отут на вулиці Героїв Чорнобиля і перетині Проспекту миру - так зване урочище Швейцарівка. Мене завжди цікавило, чому саме така назва. І я вирішив зробити маршрут, щоб людям розповісти про це місце. Так народилася ідея. І коли провів екскурсію, то людям дійсно сподобалося. Вони дізналися, що є таке урочие Рашевщина, хто такий сам Рашевський, чому будували такі незвичні дво-три поверхові будинки для офіцерів. І це дійсно допомагає пізнати Чернігів з іншого боку - з околиць.
Для учнів я також проводжу екскурсії. Тому що вважаю, що саме екскурсії – це дуже чудова форма організації, як виховної роботи, так і позакласної. Тому що це допомагає засвоїти нові факти в цікавій і незвичній формі.
Автори: журналіст Арсен Чепурний, оператор Дмитро Фальчевський
* * *
Дивіться попередні випуски передачі "НАШІ ЛЮДИ":
