Коли президент сказав, що купити «Джавелін» не можна, донька загиблого написала листа Джонсону

26 БЕРЕЗНЯ 2023, 17:42

1314

— Я, Іринка, пишу до вас, бо ви теж, як і я, любите Україну. Я знаю, що ви нам дуже допомагаєте. Мій татусь загинув на війні. Тепер я допомагаю захищати Україну. Я хочу купити «Джавелін», бо він точно допоможе. Ми переможемо і все буде добре. Допоможіть купити «Джавелін» для татових друзів. Слава Україні! — написала в листі до Бориса Джонсона, колишнього прем’єр- міністра Великої Британії, семирічна Іринка ВАСИЛЬЄВА.

32­-річний Олександр Васильєв, тато дівчинки, військовий, загинув поблизу Миколаєва 27 березня 2022 року. Родом із села Миколаївка на Прилуччині.

— Дітей-волонтерів запросили до Маріїнського палацу в Києві. Вручали відзнаки за героїзм у російсько-українській війні. Тоді ж у президента Іринка поцікавилася, де можна купити «Джавелін». Вірить, коли його передасть військовим, прийде перемога. Зеленський сказав: «Купити ніде не можна», — згадує 30­-річна Вікторія ВАСИЛЬЄВА, мама дівчинки. — Донька не здалася. Вирішила, треба шукати допомогу за кордоном. Учиться в другому класі. Назара Анатолійовича, вчителя зі школи, попросила перекласти листа на англійську мову. Усе писала від руки. Волонтери пообіцяли відправити самому Джонсону. Чи отримав він, поки невідомо. Паралельно Іринка написала повідомлення політику і в інстаграмі. Але відповіді поки теж немає.

Вікторія та Олександр Васильєви, батьки дівчинки, були разом більше семи років. Познайомилися у 2014 році в Рівному. Олександр, двоюрідний брат Вікторії, був побратимом Олександра, її майбутнього чоловіка.

— Брат багато розповідав Сашку про мене. А познайомилися ми лише у вересні, коли брат загинув. Після похорону Сашко приїхав на могилу. Ми розговорилися, і склалося враження, наче знайомі все життя. Наші відносини стали розвивались дуже стрімко. За два дні на Майдані Незалежності в Рівному подарував мені обручку. Біля портретів загиблих воїнів повернувся до фотографії брата і сказав: «Вона моя. Я її не скривджу», — продовжує Вікторія. — Того дня подали заяву в рацс. Розписалися в листопаді, обвінчалися в лютому 2015 року. 22 липня того ж року в нас народилась Іринка. Багато хто не вірив у наші відносини. Але ми прожили довгих сім років щасливого сімейного життя. Їздили до батьків на Прилуччину двічі-тричі на рік.

Остання зустріч

Старший лейтенант Олександр Васильєв в армії з 2014 року, воював на сході країни. У лютому-березні 2022-го тримав оборону на Київщині, Харківщині, Миколаївщині у складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.

— Востаннє з Сашею ми бачилися 22 лютого, прибирали підвал багатоповерхівки, де жили. Те, що ось-ось буде наступ, відчували. Уранці 23-го чоловік пішов на службу і додому його вже не відпустили. Наступного дня подзвонив рано-вранці і сказав: «Починається...».

Щодня, хоч на декілька хвилин, але дзвонив. Заспокоював нас, що сидить у штабі, у тихому місці. Хоча згодом дізналася: насправді його бригада тримала оборону біля Бучі, Макарова (Київщина). Сашко не уявляв свого життя без армії. Після строкової служби відразу підписав контракт. Потім ще один. Закінчив Національну академію сухопутних військ у Львові.

27 березня чоловік подзвонив і попередив, що може кілька днів не виходити на зв’язок. А через кілька годин його не стало, загинув від обстрілу в селі Благодатному на Миколаївщині. Того вечора донька була дуже неспокійна. Погано спала. Її трусило. Такою бачила вперше, наче щось відчувала. Іринка постійно про- сила зателефонувати до тата. Дзвонили, телефон поза зоною досяжності, — пригадує Вікторія Васильєва. — А наступного дня побратими сказали: «Сашко загинув». Бліндаж, де знаходився чоловік з Іваном Ковалем, закидали фосфорними боєприпасами. Тіло сильно обгоріло. Розпізнавали за рештками обмундирування.

Олександра Васильєва поховали в закритій труні 2 квітня в Рівному.

— Нам, рідним, тіла не показували. Пройшов майже рік. Я досі не прийняла цього. Сподіваюся, що Саша живий. Після похорону ще місяць йому телефонувала, писала у вайбер. Передивлялась в інтернеті фото в групах з пошуку полонених, — каже Вікторія Васильєва. — Іринка не дає мені розкиснути. Вона набагато сильніша, ніж я. І має сильний зв’язок з батьком.

900 тисяч для військових

— Після загибелі тата донька закрилася. Протягом місяця не хотіла навчатися в школі й ходити на гімнастику, якою займається професійно. Олександр часто снився доньці. Вони бавилися уві сні. У цей час донечка завжди посміхалась. Через місяць після загибелі батька сказала: «Живімо так, ніби тато живий, але десь далеко. Будемо допомагати армії».

Стала робити віночки з фетру і фоамірану. На ободок для волосся приклеює спеціальним пістолетом різноманітні квіточки та намистинки. Скільки вже виготовили і продали, не порахуєш. Найбільший попит звичайно на жовто-блакитні вироби. Може зробити три віночки за день, а може і 27.

— Де продає свої вироби Іринка?

— На ярмарках, аукціонах. Їздимо в різні області. Частіше купують в інстаграмі. Ставить ціну на віночки від 150 до 250 гривень. Собівартість такого віночка до ста гривень. А покупці вже самі вирішують, скільки за них платити. Зазвичай, платять значно більші суми. Нещодавно один поїхав у Канаду, купили за тисячу доларів (близько 40 тисяч гривень). Якось забрали три віночки за 15 тисяч. Багато купують і за кордон: у Польщу, Норвегію, США. Часто донати надсилають просто так, без купівлі віночків.

— Скільки власних коштів витрачаєте?

— Почалося все з того, що волонтери дали Іринці «підйомні», 100 доларів, на закупку матеріалів для віночків. Тепер же щомісяця витрачаємо на матеріали для творчості від п’яти до десяти тисяч гривень. Іринка займається творчою частиною. А мама «на випробувальному терміні» як бухгалтерка, закупівельниця матеріалів, прибиральниця і тестувальниця віночків, — жартує Вікторія.

Сама дзвонить Дмитру Саноцькому, командиру роти, де служив чоловік, і дізнається про їхні потреби.

Так, за десять місяців з дня загибелі батька, для роти, де служив тато, за вторговані Іринкою гроші придбали чотири автомобілі, п’ять тепловізорів, дрон, далекомір, бензопили, підзорну трубу, «Старлінк» та протидронову рушницю.

— Скільки все це в грошах?

— Почекайте, порахую. Орієнтовно 372 тисячі гривень і 13200 доларів (близько 490 тисяч гривень). Великі суми не накопичуємо на рахунках. Надійшов запит на машину, зібрали необхідних 3500 доларів, відразу купили.

Побратими батька стали друзями Іринки. Присилають з фронту прапори з побажаннями. Ними завішана вся її кімната. Якось, після масованого обстрілу, Іринка засмутилася. Щоб порадувати, у грудні минулого року військові запустили цілий челендж серед різних бригад. Дмитро Саноцький попросив відправити росіянам снаряди з написом «Від Іринки за тата». З різних ділянок фронту ворогам полетіли боєприпаси з мінометів, гаубиць, «Градів», «Хаймерсів» та іншої зброї. Усе це зняли на телефон, і змонтували відео. Дівчинці сподобалося.

— Як виросте Іринка, піде служити?

— Ні. Вона мріє стати ветеринаром.

Роковини смерті

З Миколаївки на Прилуччині Наталія Павлівна і Василь Вікторович Васильєви, батьки Олександра, та Вячеслав, рідний брат.

— Розповсюджуємо Іринчині віночки і в Прилуках. Галина Козлова, чоловікова сестра, працює в місцевому будинку культури. Там віночки можна і придбати, — пишається онучкою Наталія ВАСИЛЬЄВА, бабуся, мати Сашка. — З Іринкою на зв’язку щодня. Як не подзвоню, вона все крутить і клеїть віночки. Висилає потім нам поштою. А ми вторговані гроші на її особисту банківську картку перераховуємо. Наближається 15 березня, день народження Сашка і річниця смерті. Сьогодні (розмовляємо 6 березня. — Авт.) вийшла на вулицю, а до мене знову прилетіли журавлі, як і було рік тому, у день похорону сина. Над головою ціла зграя літала і не покидали мене довго. Зазвичай журавлі ключем пролетіли, і все. А тут знову затрималися над моєю головою. Коли Сашка ховали, журавлі також усю дорогу нас вели, від дому до кладовища. Ціла зграя літала і не покидала всю похоронну церемонію, більше 20 кружляли над нами.

Не по собі було і в переддень загибелі сина. Хоча щодня він мені дзвонив, заспокоював: усе добре. У день смерті Сашка стала біля вікна, а пташка у скло б’ється. Кігтями пробувала зачепитися, я її все відганяла від себе. Казала: «Лети далі, не треба мені тривоги». А за декілька годин подзвонила сваха і повідомила: «Сашко загинув». Тепер уже розумію, мабуть, це син до мене звертався таким чином. Рік пройшов, просила його приснитися мені, поговорити зі мною. Але жодного разу так і не прийшов. Невістка каже, таким чином береже мене. І дійсно, Сашко пройшов багато пекла за час служби, воював у гарячих точках. А мені завжди казав, що все з ним добре. У 2014 році в мене стався мікроінсульт після того, як Сашко потрапив в Іловайський котел.

Іринка за цей рік ніби подорослішала років на десять. Вона мене і втішає зараз, тримаюся заради неї.

"Час Чернігівський" писав про родини загиблих Героїв:

Джерело: "Вісник Ч" від 16 березня 2023 року, авторка Ольга САМСОНЕНКО. Фото надане Вікторією ВАСИЛЬЄВОЮ та з інтернету

Схожі новини

Фото

У парк «Міжрічинський» повернулася пара чорних лелек. Птахи відремонтували гніздо

15 ЛИПНЯ 2024, 14:01

Вiдео

Програма «єВідновлення»: чому Чернігів відстає?

15 ЛИПНЯ 2024, 13:24

Фото

У Чернігові відновили спортзал 20-ї школи. Допоміг легендарний баскетболіст і тайванські донатори

15 ЛИПНЯ 2024, 12:45

Фото

Під покровом Святого Пантелеймона: медикам Чернігівщини вручили найвищу громадську відзнаку

15 ЛИПНЯ 2024, 11:26

Народився на Київщині, жив у Харкові, воював на Донеччині: на Чернігівщині поховали загиблого бійця ЗСУ

15 ЛИПНЯ 2024, 10:31

Постраждав бізнес і людські будинки: що про обстріли розказують мешканці Городнянщини

15 ЛИПНЯ 2024, 10:24

«Складайте повноваження»: у Коропі депутати утретє проігнорували сесію

15 ЛИПНЯ 2024, 09:19

ТОП-переглядів