Дім зруйнували вороги: лідерка «Лісапетного батальйону» виїхала з прикордонного села

04 ЛЮТОГО 2024, 21:18

1180

Ганна КОЗІНА, лідерка гурту «Чиста криниця» з села Орликівка

Ганна КОЗІНА, лідерка гурту «Чиста криниця» з села Орликівка

Ганна КОЗІНА, лідерка гурту «Чиста криниця» з села Орликівка на Семенівщині, який ще називають орликівським «Лісапетним батальйоном», зараз у Чернігові. Вона — ВПО, внутрішньо переміщена особа. Живе в доччиній квартирі. Отримує як ВПО дві тисячі гривень щомісяця.

Стріляли «Гради»: «Вікна, де з рамами, випали, де скла немає. Дверей не лишилося»

— Нас обстрілювали щодня, — розповідає Ганна Козіна. — Щодня летить над головою, свище. А найсильніший обстріл був 29 липня 2023 року, у суботу, о сьомій ранку. Ми звикли: виліт, приліт, перестало. А то не перестає. Поховалися за церкву. Вона мурована. З 1860 року діяла. Я з сином Дмитром, сусідка Алла Протащук, староста, Вася, її чоловік, Ольга Потенко, діловод. Лягли, як положено, униз головою, вуха закрили, роти повідкривали (від контузії).

«Ураган» якось квадратами бив. Ми попали в квадрат разом з церквою. Як воно свище, як бухає! Лежиш, як зомбі. А воно летить. Чуєш: гу-у-ух, гу-у-у-ух.

Дивимось — і там загорілося, і там. Де уламки розпечені попали, пожежа, дим.  Бачимо, горить хата Петра Гончарова (Петро Антонович помер у 2020 році). Тріщить шифер.  Дійсно, упало прямо на дах. Він провалився.

Дроти перебило, нема зв’язку. Треба б викликати пожежників, а як?

Після другого обстрілу син Діма з сусідом Васею поїхали по селу подивитися, що робиться,  може, кому допомога треба.

Почався третій обстріл. Ми з дівчатами знову за церкву, а хлопці десь там, у селі. У Васі мотоцикл поламався, почали ремонтувати. Я виглядаю з-за церкви:  нашої хати вже не видно — у диму.

Закінчився прильот. Виходимо — наша хата без вікон, веранди немає, паркану немає. Останній «ураган» (снаряд) попав на сходи ганку. Там і стирчав, ледве витягли.

Веранда розбита в тріски, розкидана, починає горіти. Води немає, бо світла немає, а в нас усіх насоси. Тут починає горіти, там. Ми на своєму обійсті потушили. Якби це був не останній  прильот, а раніше, ніхто б загоряння й не побачив.

А навколо палає, тріщить. П’ять хат дотла згоріло і шосте — приміщення нашої непрацюючої школи. Хоч і додзвонилися зрештою до пожежників, вони приїхали, але рятували вціліле, щоб вогонь не перекинувся.

Зайшли в свою хату. Одяг на вішалці — у решето. Взуття — у решето. Вікна, де з рамами, випали, де просто скла немає. Дверей — жодних. У шторках, у стіні, у доріжці — розплавлені металеві осколочки.

Я думаю: «Боже, скільки мало людині треба, щоб її вбити. І скільки ж їх випущено — снарядів, ракет — по нас! Невже ж вам, росіянам, нема куди дівати гроші? Купіть чайників електричних, щоб знати, що їх не ставлять на плиту. Що ж ви робите, хлопці? Ви ж приїздили до нас у церкву на Спас, на Паску. Ми до вас їздили. А тепер ви в нас людоїдів бачите».   

Приїхали різні служби, військова прокуратура. Я якісь заяви писала. Кажуть: «Вам буде допомога в порядку черги». Кажу: «Якби я в цій черзі була остання, нічого мені й не треба».

Хоча хата — ми  ж її будували самі. Не те, що хтось нам подарував чи купили. Чоловіку давали житло в Орликівці. Він у лісництві працював. А він свою хату захотів. Каже: «У нас діти. Ми не знаємо, як складеться їхня доля. Треба, щоб вони знали — у них є тил, куди  в будь-який момент можна поїха...»,  — Ганна Трохимівна не договорює, навертаються сльози.  — У нас троє дітей. Два сини від мого першого шлюбу. Донька — від другого. Діти провели в хату воду. Бойлер встановили для підігріву. Душ є. Туалет. Пральна машинка. Живи й радуйся. Та не судилось.

Одружилася вдруге: «Я не просила, а він допомагав. З дітьми моїми здружився»

— Я вчилася в росії, — згадує мирне життя.  — На брянщині рік працювала, одружилася, перевелася в хакасію. Там  народилися мої сини. Там трагічно загинув чоловік, в аварію попав. Йому було 30, мені стільки ж. Сім років прожили.

Сестри приїхали і забрали мене додому (у мене були три сестри і брат).  Хоча там умовляли: «У тебе житло,  робота (я в школі працювала вчителькою математики), діти в садку. Тобі, звичайно, важко. Так ти дітей віддай в дитбудинок. На рік, на два». Як це в дитбудинок? Я ж з ума зійду. Тепер кажуть: депресія. Ми тоді такого слова не чули. Я не пила й не курила ніколи. Я працювала. Знала, що в мене діти, мені треба їх підіймати. Одному було п’ять, а другому півтора.

І повернулася в Орликівку, звідки я родом і мої батьки, і мої діди-прадіди. І вийшла заміж удруге.

Другий  мій чоловік однолюб. Михайло Везарко. Усе життя мені приділяв увагу. Увесь час слідкував, де я, що зі мною. «Ти в моїй голові кілком», — якось сказав.

Працював спочатку висотником-електриком. Мріяв, що я приїду у відпустку, що зустрінемося. А я приїхала вже заміжня, у мене вже Діма був, син.

Одружився, дізнавшись про це.

Почув, що в мене загинув чоловік. На той час уже розлучений був. Шукав зі мною зустрічі.

Я відразу приїхала в батьківську хату, там жили сестра з чоловіком і дітей троє. Якось хтось заходить. З борідкою. «Ти мене не впізнала?»  А я впізнала не відразу.

Коли проводжала його, каже: «Я один раз тебе втратив, більше не втрачу. Я кожен автобус зустрічав і проводжав, коли почув, що ти приїдеш, щоб хоч побачити тебе здаля».

У нього ще батьки жили. Дітей не було. А я ж з дітьми. І батьки, і тітки  його повстали проти нашого шлюбу. Батько тільки перед смертю благословив. А тоді — кому ж сподобається, що бере з причепом. Хоча в юності, коли всі кози в золоті, вони вельми хотіли мене. Хотіли невістку-вчительку.  А Миша молодший за мене на рік. Я його ніколи всерйоз і не сприймала. Дитяча дружба. Підемо в кіно, він не на екран, а на мене дивиться: «Ти така красуня». Сміялася: «Розбуй очі».

Отже, три місяці в батьківській хаті прожила, пішла в окрему. Приходжу з роботи, у мене дрови (вимовляє по-орликівськи. — Авт.) лежать. А на другий день — попиляні дрови. На третій день — уже порубані. Я не просила, а він допомагав. З дітьми моїми здружився.

У батьків моїх була баня. Підходить: «Буду тобі казати при твоїх. Давай я перейду до тебе жити». Мої не проти. Але з його боку яка ж війна була. Ну, я не суджу і не судила нікого.

Ми не розписувалися, але жили в любові. Побудували дім. Господарство тримали — корова, кінь. Народилася в нас донька. Миша перейшов на роботу в лісництво.

Не стало його 56-річним. У 2005-му, 18 років тому.

З того часу я одна. Думаю, на зло тобі одна буду. Він настільки був ревнивий. Я працювала сільською головою 10 років — тричі обирали. Поїду куди, переживає: як це в такої красуні, як його дружина, та нікого нема.

Уміла попросити: «Кучма двері відкриває, а я поряд. І цап-царап його — під руку!»

— Леонід Кучма, тоді вже експрезидент, приїздив у Чайкине, — згадує  роботу головихою, —  а вчився ж він у Костобоброві. І там допоміг збудувати церкву. А ми в цей час реставрували свою. Нам треба були гроші. Я дізналася, що Кучма приїде приймати костобобрівську церкву. Кажу Дімі, сину: «Чешем у Костобобрів». А там Кучму чекають,  будівельники недодєлочки целофаном  закривають.

Під’їжджає машина, виходить Кучма. На лавочці жінки сидять. Він до них: «Дєвочки, підходьте, що ви, як ви? Як ти, Марусю?» — знав, видно, їх.  Поспілкувалися через дорогу. Іде до церкви, і хлопці кругом його — охорона.

А біля дверей шматочок штукатурки відпав. Будівельники кажуть своєму одному: «Ти стань отут, бо він буде йти, побачить». А я думаю: «А дай я там стану». І стала, прикриваючи собою дірочку в стіні. І вже ж мене не проженуть, бо я її закриваю.

Іде Кучма: драсьтє, драсьтє всім. Пішов у середину церкви, а як я зможу підійти? Там зайнято. Скаже, хто ти така. Охоронники, які навколо його, попруть мене. Думаю, чекатиму, як назад ітиме. Вигляну: ще там, ще там. Аж ось іде!

Двері відкриває, а я поряд. І цап-царап його — під руку! Драсьтє-драсьтє, я представилася: голова з Орликівки. А в його двоюрідного брата дружина з Орликівки. Я спочатку про неї. А потім про те, що церкву ремонтуємо. Приход великий. І нам треба гроші.

Вислухав, каже: «Я знаю цю проблему. Я радий, що ви така наполеглива. Але вважаю, що великі гроші вкладати в церкву безперспективно». Села ж тоді вже  вимирали. Але все одно дав 10 тисяч гривень. Готівкою! А крім того я випросила машину УАЗ, з автопарку Верховної Ради.

У костобобрівську сільраду давав. Любов Рубан була, як і зараз, головою. І я в припряжку до них,  то й нам дав.

Сказали, що з Верховної Ради, з Києва, перегнали. Стоїть вона в кучминих родичів у дворі, в Ірпіні. Ми поїхали, забрали — за кермом був Миша Петров з Орликівки.  УАЗ крутий, як «Джип». Колесо ззаду.

Машину дали, а її ж треба оформити. УАЗ — 20 тисяч гривень, 600 — оформлення.

Де взяти такі гроші? До кого не звернуся — немає допомоги. Кажу: «Я не можу машину оформити, віджену у Верховну Раду». А був такий обласний депутат Михайло Манін (генерал, начальник обласного управління міліції), і я його знала. А в Семенівці в начальстві були Рубан і Євменов — голова ради та адміністрації. Кажу: «Буду Маніну казати, щоб поміг відігнати машину назад».  Прийшла до Євменова: «Сергію Вікторовичу, вам буде Манін двонити». Стали білі й пухнасті. І гроші знайшлися, щоб оформити на сільську раду машину.

Їздили на телепрограми:  спілкувалася з Наталією Фаліон, Оксаною Пекун, Дзідзьо. У москві були

— З Наталією Фаліон, лідеркою гурту «Лісапетний батальйон», співачкою, ми зустрічалися на каналі «Україна», — згадує Ганна Козіна. —  Це був 2013 рік. Програма Олексія Суханова «Говорить Україна». Фаліон зі своїм почтом і нас шість чоловік. І ми співали «Лісапет». І частушки:

Орликівським лісапетом

Ми гасали інтернетом,

А Наталя Фаліон

Наш захапала мільйон.

Тільки ми не зажурились,

Може трудно це понять,

Якщо не жили багато,

То не треба починать.

Частушки складала я. І слова в нашому «Лісапеті», які продовжують фаліонівський «Лісапет», мої:

...Тепер буду я лисички продавати,

Щоб на цей раз моциклет вже придбати.

Трьохколісний «Гранд Черокі» вже надворі,

Кум Іван мені моргає за забором.

Моциклет мій, моциклет,

Вже виблискує на сонці.

Тормози у нього є і коляска є при боці.

Полечу із кумом я,

Вже не страшна каменюка

Хоч і бомбу підкладай,

Тая самая падлюка, — співає Ганна Трохимівна і згадує «Чисту криницю». 

Ніна Єрмоленко — у неї такий перший голос, що вообще!  Уже покійна. Як і Валентина Семенченко, Наталія Шаповал. Нас було шестеро з самого початку. Зі старого складу лишилося троє: я, Раїса Семененко, Галина Бондар.   

Якось нас запросила Оксана Пекун (співачка, телеведуча) на програму «Фольк-music».  Оксана — землячка Василя Малковича, голови Семенівської райдержадміністрації. І ми, й інші колективи в Семенівку приїхали. Вона нас відібрала,  ми співали в ефірі дві пісні.

На «Інтері» був прямий ефір, теж нас запросили. З Дзідзьо (співак Михайло Хома) я танцювала. Я чула про такого Дзідзьо, але не бачила його навіть по телевізору. Витанцьовую з ним, а він запрошує на інші проєкти. Каже: «Приїдете туди й туди,  грошей заробите».

Ну, та ми і гроші йдемо паралельними дорогами. А вони — як математик знаю — не перетинаються. Один лише раз нам заплатили. У росії, у 2013 році, на першому російському каналі в москві, коли ми виступили в прямому ефірі в програмі «Таланты из трущоб».  Нас п’ятеро їздило. Я, Ніна Єрмоленко, Галина Бондар, Рая Семененко, Валя Семенченко. По 400 гривень вийшло на кожну. Ведучий зараз дуже проти нас виступає. А тоді так умовляв, щоб приїхали. Таксі з Орликівки до Борисполя оплатили. Переліт з Борисполя в шереметьєво. І назад дорогу. Нас тоді називали зірковими бабусями.   

А стали зірками ми в 2011 році. Як приїхали в Чернігів зі звітним концертом.

Співали гарно. А після концерту в автобусі ще краще.

Мій син усе це зняв і виклав в інтернет. І з ютуба воно вискочило. Стало вірусним, як зараз кажуть.

Джерело: "Вісник Ч", Тамара КРАВЧЕНКО. Фото автора

"Час Чернігівський" писав про таке: Знаменитий телеведучий готував деруни з 1-ю танковою бригадою

Схожі новини

Авто зʼʼїхало в кювет, повипадали корита із мʼясом: на Чернігівщині поранили у живіт засновника мисливського господарства

20 ЛЮТОГО 2024, 22:14

Пряма мова

НАШІ ЛЮДИ: викладачка англійської мови про те, як змінились учні за час війни, нові технології та мотивацію

20 ЛЮТОГО 2024, 18:20

Як ремонтують розмиту повінню дорогу в прикордонній громаді

20 ЛЮТОГО 2024, 17:07

Земельні махінації на 2,5 млн грн: у Чернігові чиновнику повідомили про підозру

20 ЛЮТОГО 2024, 15:51

Ніколи не їздила потягом і лише раз пила алкоголь: у Батурині місцева жителька відсвяткувала 106 років

20 ЛЮТОГО 2024, 14:52

Фото

Акторка з Чернігова показала свою квартиру, яку зруйнували росіяни

20 ЛЮТОГО 2024, 13:58

Фото

Борзнянські гирьовики стали кращими в Чернігові

20 ЛЮТОГО 2024, 12:51

ТОП-переглядів