Батько загиблого танкіста розповів про його останній бій на Масанах

Лип 29, 09:11

1747

Батько загиблого танкіста розповів про його останній бій на Масанах

Іван Коваль

Володимир Коваль ростив сина Івана сам. Так трапилося в житті, що його колишня дружина віддала немовля батьку одразу ж після повернення з пологового, а сама подалась шукати веселого життя. Позбавлений материнського тепла, хлопчик між тим ріс незлобливим, з широко відкритою душею. Допомагав батьку по домашньому господарству, мав багато друзів, навчався в музичній школі, шукав своє місце в житті. У 18-річному віці підписав контракт на службу в Збройних силах і став танкістом-навідником. Служив у Гончарівському, восени 2021 року підписав другий контракт. 

В очах застиг вічний біль

– А повоювати він встиг тільки три дні, – витирає сльозу згорьований батько. – В його танк, екіпаж якого стояв на обороні Чернігова на Масанах, 27 лютого влучила ворожа ракета. Весь екіпаж загинув. Тіло командира, схоже на шматок м’яса, казали очевидці, вибуховою хвилею викинуло через люк. А від мого Вані й від механіка Капліна самі головешки залишились. І в труну не було що покласти – мені привезли два мішки попелу через два місяці після того, як син загинув.

Володимир Коваль

У батька в очах застиг вічний біль. Він переймається, що ніяк не може згадати, як же саме звали механіка Капліна, хоча той товаришував з Іваном, неодноразово приїжджав у Хрипівку, що під Городнею, на гостини. Ваня запрошував колег по службі до себе в село досить часто – і хлопцям відпочинок, і батьку веселіше дивитися на те, як оживав його самотній двір.

– Я його не Ванею, а Івашкою звав, – ковтає спазм у горлі Володимир Іванович. – А він мене не «папа», як у нас у селі заведено, а татом кликав… Сім подяк і дві відзнаки мав – Козацький хрест першого ступеня і медаль «За особливу службу» третього ступеня. А загинув мій Івашка у свій день народження. Двадцять п’ять років йому отак виповнилося… Сам я тепер, як билина у полі. Тільки щоночі синок у сни мої приходить. Я кричу, кричу, а допомогти своєму дитяті вже нічим не можу…

Іван Коваль

Підбили два танки ворога

У своєму останньому бою Іван Коваль разом зі своїм екіпажем знищив ворожу диверсійно-розвідувальну групу та два танки противника. Очевидці казали, що, відчуваючи нерівність сил і перевагу ворога, хлопці встигли відвести свою машину з району багатоповерхівок – щоб не ставити під удар мирних жителів.

Розповідаючи про свій душевний біль, який не вщухає ані на мить, батько з подивом згадує, що невідома сила немов попереджувала його про біду:

– Коли Ванина матір загинула, у той день я порався біля худоби, готував корові їжу. І раптом у казані з’явилась велика дірка. Прогорів казан. А незабаром повідомили, що Елміра замерзла у сніговому наметі – такий спосіб життя вона вела, так його скінчила. А в день, коли вбили мого сина, я сир варив з молока корівчини, то в каструлі ні з того ні з сього теж дірка утворилась. Я так і подумав, що не до добра це. Але й приблизно не міг зрозуміти, що з Івашкою біда…

Чоловік сидить, не підводячи очей і тримаючи в руках Іванові відзнаки. Говорить, говорить, говорить, наче через слова хоче вилити біль з душі й серця. Але не виходить. Розповідає про те, що син пройшов через горнило війни ще в зоні АТО, під час першого контракту. Каже, те, що Ваня повернувся звідти живий і неушкоджений, приспало його батьківську пильність і вселило надію, що й цього разу доля пошкодує його хлопчика. Не пошкодувала. 

«Тату, все буде добре»

За лічені дні від початку війни і до своєї смерті Іванко встиг тільки один раз подзвонити татові й почути його голос. З тієї розмови Володимир Іванович зрозумів, що перший бій син прийняв на Ріпкинському напрямку, коли танкісти відбивали нашу піхоту з оточення. На запитання, чи не голодний, відповів: «Не хвилюйся, тату, нас тут люди годують». Син також розпитував, у якому напрямку рухаються ворожі війська, скільки їх, і наостанок запевнив: «Тату, все буде добре»…

– Я речі поїхав забрав синові з Гончарівська, з квартири, яку вони з товаришем винаймали. Стоять тепер у кімнаті. Я до них підійти не можу – Івашкою пахнуть, – ділиться Володимир Іванович. – Подивлюся в селі довкола – кругом люди ходять, діти бігають. А я сам. Довіку сам. Один у мене Ваня був… Як так могло трапитись, що той проклятий путін за день дійшов від кордону до Чернігова, щоб убити мою дитину? Я такий вдячний хлопцям з магазину «Континент», яким відніс Ванин ноутбук, щоб відремонтували. Вони й грошей за це з мене не взяли. А в мене там тепер є синові фотографії. Ото сиджу й переглядаю, згадую кожну його посмішку, кожен погляд… Кажуть, виплати якісь я там отримаю… Та навіщо мені ті гроші, хіба вони мені дитину піднімуть? Івашка мені всім допомагав – і зуби поставив, і казав, що грошей дасть на операцію катаракти… Нащо мені той зір тепер? Все довкола стало чорним. 

Батько застиг у своєму німому горі. А з ним – і увесь білий світ. Тільки Ваня дивиться світлим поглядом з фотокартки у танкістському шоломі. Хлопчик, який віддав своє життя за майбутнє. За кожного з нас. Схиляємо голову перед тобою, солдате. Твій подвиг не забудеться. Бо ти своїм серцем закрив Україну!

Читати також: Розстріляв будинок у Чернігові: російський танкіст постане перед українським судом

Джерело: Сусіди.City, авторка Світлана Томаш

Схожі новини

Вiдео

У новому РАЦСі: у Ніжині народилася ще одна родина захисників

Сер 14, 21:54

Вiдео

У Тупичеві готуються запустити швейне виробництво

Сер 14, 20:34

Фото

ФК «Чернігів» у сезоні 2022/2023 виступатиме у Першій лізі

Сер 14, 17:59

Фото

У Мені на благодійному ярмарку зібрали 20 тисяч гривень для ЗСУ

Сер 14, 14:40

Від цього літа чернігівську вівсянку можна буде скуштувати у Польщі та Молдові

Сер 14, 11:20

У Чернігівські політехніці розповіли, коли і як почнеться новий навчальний рік для студентів

Сер 14, 10:24

"Я вже три війни пережила. Переживу й четверту": історії з городнянського прикордоння

Сер 14, 08:08

ТОП-переглядів