Під час облоги Чернігова у місті залишилося чимало жінок-рятувальниць, які допомагали постраждалим. Серед них була і прес-офіцерка ГУ ДСНС в Чернігівській області Ірина Щукіна. Вона однією з перших приїздила на виклики і фотографувала та знімала відео наслідків рашистських обстрілів. Її світлини та відео – мають історичне значення, адже на них докази військових злочинів.
Ірина могла виїхати із міста, але залишилася, аби допомагати команді рятувальників. Їх поява піднімала настрій людям, які налишалися в місті і давала впевненості, що Чернігів не здасться.
Про роль, яку відіграли жінки-рятувальниці дивіться у нашому відео.
Ірина Щукіна прес-офіцерка ГУ ДСНС в Чернігівській області, пряма мова:
"Я з родини військових, і по іншому бути не могло, або військовим або рятувальником, особливого вибору не було. А напрямок був відомий в юні роки.
У нас гендерна рівність, і жінки заповнюють багато напрямків. Багато жінок в армії. Є вони в структурі ДСНС. Ведуть різні напрямки. Я на посаді прес-офіцера ДСНС. Ще до війни виїздила на різні ситуації, маю великий досвід, бачила загибель людей, ліквідація пожеж, руйнація будинків, ДТП із постраждалими. Розуміла і знала, як працювати.
24 лютого стало шоком для всієї країни. Але паніки не було. Я прибула одразу одна з перших. Планували, що робити. Організували сповіщення по Чернігову і районах про обстріли. Далі пішли будні без сну, поки війська не звільнили область від окупаційних військ.
Особлисто в мене не було питання евакуації. Я з перших хвилин вирішила нікуди не їхати. Щоб покинути службу - не було думки. Знала, що робити наскільки вистачить сил робити це в нашому місті.
Я постійно виїзжала. Це було постійно. Артпобстріли. Найважче було під час авіаційних нальотів на Чорновола, де загинуло багато людей, руйнувань. Один з найважчих днів усіх рятувальників. Був обстріл нафтобази, вулиць та районів, часто доводилося бачити розірвані тіла, під завалами. Війна – найстрашніше, що прийшло і відчули з 24 лютого. Це відклало відбиток на всіх.
Кожного разу, коли поступало повідомлення, перша задача – виїзд, ліквідація, рятування людей. Для мене і всіх рятувальників було так - про себе не думали. Вважала, що не варто було постійно тримати камеру, потрібна була допомога і я її робила. Іноді трохи підзнімала, що тут коїться, як варвари знищують місто, потім відклада техніку і допомагала пораненим, про себе не думав, а думав про обов’язок. Коли люди бачили жінок під час обстрілу та питали: і ви також тут? Піднімався у них настрій, що навіть жінки приїздили на допомогу.
Якби не наші зйомки, ніхто б не дізнався про те, що відбувається в місті, що робили рятувальники, працювали під обстрілами. Сумно, що багато рятувальників загинуло по Україні. Ми приходили на допомогу, і про це мали знати. Розуміла, що цей напрямок дуже потрібний.
Емоції були. Я намагалася подавляти, бо нікому не потрібен ридаючий рятувальник на місці подій. Навіть по прибуттю назад не було часу розслаблятися, всі працювали. Треба була підтримка. Були діти і моя дитина поряд. Нічого йому не казала. Може щось трапитися. А ми тоді працювали в таких тяжких умовах. Багато зйомок, приходів.
Я ніколи і наші рятувальники, ніколи нічого не роблять задля нагород. Це все задля порятунку людей. Я ніколи не думала про нагороду. Я роблю по совісті, по призванню. Ця нагорода відноситься до всіх рятувальнкиів, дівчат, які залишилися тут. Я була не одна. Ця нагорода для всіх нас.
Також я вважаю, що ця нагорода для всіх людей. Нам допомагало все населення, волонтери допомагали з їжею. Все було закрито. Місто було в кільці. Якби можна було частинку нагороди віддідати волонтерам, людям, які допомагали. Зі сльозами на очах ми зустрічали волонтерів, які нас підтримували.
Нас стали називати героями без зброї, і дійсно довіра до рятувальників стала велика. ДСНС доказала всьому світу на неї можна покластися. Рятувальники до останнього будуть допомагати за будь-яких умов".
"Час Чернігівський" знімав відео про роботу рятувальників:
- Трагедія через недопалок: у Чернігові загинули двоє людей
- «Після загибелі нашого побратима ми не мали права опускати руки», - герой-рятувальник Євген Середа
- Чернігівщина засмічена російськими мінами та снарядами. На розмінування потрібні десятки років
* * *
Цю публікацію було створено за фінансової підтримки Європейського Союзу в партнерстві з DW Akademie. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю "Час Чернігівський" та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу
