Четвертого липня у Сновську лунали потужні вибухи. Близько третьої години ночі місто розбудив гучний вибух. Це був обстріл інфраструктурного об`єкта, внаслідок якого є постраждалі люди і будинки. Сновськ опинився без зв`язку, електрики, води.
Над усуненням наслідків цього руйнівного обстрілу працювали відповідні служби. У міськраді розгорнули оперативний штаб. Відразу на місце події прибули всі ті служби, які функціонують в громаді, головні представники міськради, які оперативно почали організовувати роботу по наданню підтримки потерпілим. Робота проводилася чітко, злагоджено, професійно, словом, так, як треба, так як краще бути не може, через що зі світлом вже протягом дня, було все місто.
Від Міжнародного Комітету Червоного Хреста передано шифер для ремонту пошкоджених дахів. БФ «Рокада» надав набори швидкого реагування постраждалим. Данська рада у справах біженців (DRC) зробили опитування жителів щодо кількості вікон та дверей, які потребують заміни після обстрілу.
Свідки страшного обстрілу досі оговтуються
– Був страшенний гул і велике полум’я, - згадує про пережите серед ночі 4 липня місцева жителька Галина, котра від епіцентру вибуху була зовсім поруч і з своєї квартири на другому поверсі на власні очі бачила усю ту страшну картину.
Я чомусь прокинулася о другій годині ночі і не могла заснути: лежала, ходила на кухню, пила воду. Далі підійшла до розчиненого вікна і почула
моторошний звук, що нагадував голосне гурчання мотоциклів. Спершу і подумала, що це гасають містом навіжені забіяки, але потім думка змінилася в кардинальний бік. У кількох сотнях метрів від мого будинку як блиснуло, як рвонуло, як загорілося!
Чутен був брязкіт віконного скла, вибитих рам, дверей, тріск шифера і людські крики. Відразу у стані збудження чи навіть паніки повибігали у двір сусіди й ми стали радитися про те, куди і що далі, пили заспокійливі ліки і раділи, що живі. У ту мить чітко розуміли, що це найважливіше, найголовніше благо від Бога, яке в ту ніч отримали всі, хто був неподалік об’єкту інфраструктури, куди, власне, й цілив ворог.
Безкінечно проривалися зі дзвінками рідні, друзі, знайомі. Всіх цікавило: «Що? Де? Як? Чи живі?».
Як я вже підкреслила, наші збережені Господом життя стали найважливішою перемогою у цій ситуації. Ми оговтуємося. Отримуємо допомогу. З рідного міста не виїжджаємо. Будемо поки тут, на своїй землі, зі своїми сусідами, з усім рідним і звичним.
Джерело: газета "Промінь", авторка Олена КОМПАНЕЦЬ
"Час Чернігівський" писав про таке:
