11 березня 2022 року – ще один трагічний день оборони Чернігова. Місто тоді здригнулося від потужних бомбардувань ворожих літаків. Бомбами закидували стадіон та територію навколо нього.
Володимир Булаш, захисник Чернігова:
Боялися, що сюди десант, як у Гостомелі, висадиться. Якби тут вертольоти висадилися, нічим було б зупиняти, чекали їх.
Серед багатьох під завалами опинився Юрій Медвідь. Його діставали найдовше, він вижив, але має тепер проблеми зі здоров’ям.
Юрій Медвідь, захисник Чернігова:
Я почув хлопок і вирубився. Прийшов у себе. Увесь закиданий. Почав кричати. Підбігли, відчуваю ноги придавлені, по шию закиданий. Шум у голові. В Афганістані воював, то знаю, якщо органи придавлені, то треба, щоб кров поступала. Треба ноги звільнити. Я сам не міг. Під’їхали з ДСНС. Мене відкапували 7 годин.
Володимир Булаш, захисник Чернігова:
Я якраз прибіг сюди. Став кликати сина. Урвище, все горить. Чую голос Медведя. Тут командир. Викликали ДСНС. Почало світати, приїхали, відкапували.
Третю річницю трагічних подій згадали і вшанували пам'ять загиблих рідні та побратими на руїнах стадіону. Для усіх їх цей день сповнений болем, через втрату близьких.
Олексій Єременко, захисник Чернігова, батько полеглого Павла Єременка:
Я сьогодні прокинувся сам в годину ночі. Просидів всю ніч перед фото. Пам'ять тримає. На днях з двома побратимами тут були. Хлопці зараз на нулю. З’їздили до малого, побули, не забувають. Я скільки міг дослужив.
Тероборонівці та родини полеглих приходитимуть на це місце завжди. Хочуть аби тут з часом встановили пам’ятний знак на честь тих, хто захищав рідне місто. Захисники кажуть, що ймовірних корегувальників бомбардування стадіону затримали, вони сидять в СІЗО. Це дві місцеві жінки.
Автори: журналіст Юрій Михуля, оператор Олександр Довбенко
"Час Чернігівський" писав про таке: Родина Героя України з Чернігова передала особисті речі сина в музей
