Викладачка співів про українські традиції, рок-обробку пісень і дослідження столітніх традицій

08 ЖОВТНЯ 2023, 21:06

971

Викладачка традиційного співу Віра Ібрямова-Сиворакша

У цьому відео викладачка традиційного співу Віра Ібрямова-Сиворакша розказує про те, як і що співали наші предки століття тому, звідки ми про це знаємо і які особливості співу на Чернігівщині.

Дивіться відео або читайте текстову редакторську версію.


Журналіст Арсен Чепурний: Привіт, друзі! Українська нація у всі часи, впродовж багатьох століть, була надзвичайно співочою. Потім війни, репресії і катаклізми трохи зламали цю традицію, але є люди, які відроджують традиційний український спів. Віра Ібрямова-Сиворакша – засновниця співочої майстерні в гостях у передачі «Наші люди».

– Що таке традиційний спів?

- Із термінологією завжди найбільше питань і проблем. У корені цього слова сполучення є слово «традиція». Це те, що передається із покоління в покоління. Традиційний спів – це той спів, який був у наших предків на певній території. Якщо ми зараз в Чернігові і говоримо про Чернігівщину, то це ті люди, які жили на цій території 100, 200, 300, 400 років тому. Вони співали пісні і їх передавали усним способом іншим поколінням. Вони просто існували із піснями в своєму житті. І молодше покоління, спостерігаючи за цим, вони всотували в себе, запам'ятовували. А коли ставали дорослими, теж співали. І це такий дуже природній ланцюг.

– Як саме ми дізнаємось, що і як співали люди століття тому?

- Ми можемо тільки знати те, що задокументовано. На жаль, оцей ланцюг перервався зараз. Ми всі свідки того, що зараз люди не співають майже взагалі. Чому? Тому що ми в дитинстві не увібрали це. Покоління моїх батьків - воно вже не співоче, воно не співає традиційні пісні. Але покоління моєї бабусі і мого діда ще співає. І це ще те покоління, яке перейняло цю традицію.

Україна, насправді, в цьому плані дуже багата країна, тому що ми можемо ще спостерігати традиційний спів і, взагалі, традиційне мистецтво. Це не тільки спів, це танці, це музика, це ужиткове мистецтво.

Багато вплинуло на це факторів. І радянська машина, яка проїхала тут, дуже жорстко. І момент індустріалізації. Але факт є фактом: зараз ми не є такими послідовниками, які перейняли цю традицію так, як раніше це переймали. У нас це відбувається зараз зовсім по-іншому.

Люди, у яких зароджується любов до цього, вони дуже прагнуть слухати, чути, або співати просто і досліджувати. Тому вони їдуть в село, бо наразі зараз це місце, де можна ще почути. У деяких селах краще збереглась традиція, в деяких вже майже не збереглась. Варіант єдиний – береш диктофон і їдеш в село до бабусь. Зараз набагато це зручніше робити (до вторгнення – ред.). Бо є мобільний зв'язок, можна домовитися із бабусями, усіх є мобілки, можна їм подзвонити. Вони збирають свій гурт, і вже можна з ними контактувати, записувати і спілкуватися.

– Які особливості традиційного співу характерні для Чернігівщини?

- Важливо розуміти, що адміністративний поділ і поділ на етнографічні регіони — це зовсім різні речі, бо люди розселювали собі, як їм хотілось. Чернігівщина відноситься до етнографічного регіону Полісся, східне Полісся. І це не вся Чернігівська область. Є північна частина, верхня половина. Тому що південні райони — це вже до центральної частини більше відноситься.

Насправді дуже просто можна почути на вухо, тому що у кожному районі буде різна діалектна мова. І ви можете, наприклад, поїхати на південь Чернігівщини, там буде більш такий об'ємніший звук, кругліший звук, люди так говорять.

Якщо ми їдемо на південь з Чернігівщини, то там будуть уже «гаманіть», а не «говорить». Там зовсім інша мова. І це напрямку впливає на спів, бо традиційний спів максимально природній. Люди як говорили, так і співали. Для нас, людей міських, багато складнощів виникає, тому що ми переважно говоримо, в кращому випадку, українською літературною, в набагато гіршому, що можна десь російську почути.

Коли хочемо співати цей традиційний спів, то іноді треба працювати над цією діалектною вимовою, тому що це такий дуже класний і простий ключик до комфортного співання.

- Як ви прийшли до викладання традиційного співу?

- Я навчалася в Харкові, приїхала в Чернігів. Дуже хотілося співати. Я була на початку відкриттів для себе особисто цієї традиційної культури. Наймовірно хотілося ділитися цим із людьми. А в Чернігові ніхто не співав…

Першим кроком було ділитися тим, що я на даний момент знала тоді. Я не позиціонувала тоді себе як викладачку саме традиційного співу, просто хотілося законектитись із людьми і разом співати. Але мене так затягнуло саме викладання, що я 6 -7 років поки тут знаходжуся. І мені це дуже подобається, бо, на мою думку, традиційний спів – це дуже класний інструмент, для того, щоб людина, по-перше, сама себе пізнала, бо це робота з голосом, а по-друге, для того, щоб людина відкрила Україну в собі. 

– Як ставитесь до традиційних пісень у сучасній обробці?

- Чудово ставлюся. Люди роблять те, що їм хочеться, і це прекрасно. Тут теж цікава гра з формулюванням, бо у нас загалом прийнято це називати як переспівування, або обробка, або переосмислення, або ще якісь такі речі «пере» чогось. Але якщо подивитися на ці процеси вище, або як вони відбувалися в часі, то за великим рахунком можна сказати, що це і є традиційна музика.

Співання весільної пісні в рок-обробці - це і є традиційна пісня зараз. Чому? Я поясню. Бо це трошки радикальні заяви для українського середовища. Головна суть традиційної музики в тому, що це є частина людського життя. І це те, що відбувається зараз. Ту музику, яку я відтворюю, яку я зараз викладаю і записую в селі, якщо подивитися на неї в розрізі взагалі всього часу існування людства, то це невеличкий шматочок. Тобто я точно знаю, як співають традиційну музику в 2004 році в такому-то селі. Але я не знаю, як цю пісню співали 100 років назад, чи 300, чи 400. Тому що немає доказів цього, немає фактів.

Але це більш ніж переконливо те, що 100 років тому ця пісня могла існувати, але вона більш ніж можливо звучала по-інакшому. Відповідно, якщо ми йдемо в майбутнє, також ця пісня взаємодіє з часом, взаємодіє з людьми, які зараз живуть, і з течіями музичними. Тому якщо людині зараз не хочеться співати пісню, як співали люди 100 років тому, це абсолютно «окей». І якщо вона вбачає, що вона буде більш ближча до людини, якщо вона зробить рок-обробку чи ще якусь обробку, то це класно і ми не можемо знати, як це буде в майбутньому. Тобто це про живий процес.

– Що таке «Співоча майстерня»?

- Я не знаю, чи це проєкт, чи це спільнота, чи може якось по-іншому назвати. Але точно знаю, що це зараз найбільша частина мого життя. І я дуже це люблю і дуже за це вболіваю. За великим рахунком «Співоча майстерня» якраз зародилась тоді в Чернігові, коли дві сміливі дівчини сказали: «Віра, ми теж хочем так співати, давай!». І ми почали займатися. І в деякий момент опинилося в мене вже три групи. Потім люди кажуть: «Давайте зустрінемся ще поспівати не тільки на заняттях, а там біля річки, на якомусь пікніку». Тобто це почало перетворюватись на спільноту.

Насправді, це таке часткове здійснення мрії. Бо «Співочою майстерною» я дуже хочу повернути традиційне співання в наше звичайне середовище. Щоб ми гуляли в парку і співали, сиділи в кафе і співали. Цей принцип раніше був домінуючий. Можна співати навіть не традиційні пісні, а співати, що вам хочеться. Але щоб співання було як частина звичайного життя. І це почало вже виходити, і мене це дуже-дуже тішило. Але почалося вторгнення. І в більшій мірі «Співоча майстерня» зараз існує онлайн. І це теж цікавий виклик. І взагалі окрема історія, як традиційне співання може існувати онлайн.

Але для мене особисто це зараз дає таке відчуття безпеки, бо наче справа, якою я горю, завжди може бути зі мною. Бо коли ми у березні тікали з Чернігова, все зруйнувалося, вже всі роз'їхались, нічого немає. І тоді в квітні чи десь в травні я почала пробувати онлайн. І наразі «Співоча майстерня» це десь до двадцяти різних людей з усієї планети від Балі до Каліфорнії. І це українки і українці.

Був досвід із іноземцями, але переважно це українці, які хочуть пізнавати культуру через співання, дослідження в собі і своєму родинному колі глибиних питань, які формують нас як українців.

– Приклад традиційної пісні Чернігівщини?

- Я заспіваю весільну пісню. Чому весільна? Тому що восени переважно завершувалася робота. Раніше робота була переважно вся в полі. Тому коли немає роботи, можна гуляти. Це був час для весілля. Тому я заспіваю вам весільну пісню з Чернігівської області, Бобровицького району село Кобижча.

* * *

Дивіться попередні випуски програми "Наші люди": 

Схожі новини

На Чернігівщині поховали загиблого на фронті командира штурмового відділення

26 ЛЮТОГО 2024, 23:01

Паводок на Чернігівщині сильнішатиме: чому взимку багато води?

26 ЛЮТОГО 2024, 20:40

У громаді на Чернігівщині прощатимуться із бійцем ЗСУ: жалоба триватиме 3 дні

26 ЛЮТОГО 2024, 18:54

Вiдео

В дітей треба вкладати душу і серце: чернігівські легкоатлети досягли успіхів на всеукраїнських змаганнях

26 ЛЮТОГО 2024, 18:26

Фото

Ліва рука залишилася під Бахмутом: "Художник" про життя після ампутації

26 ЛЮТОГО 2024, 17:02

Фото

У Чернігівській ОВА домовляються про партнерство із регіоном у Великій Британії

26 ЛЮТОГО 2024, 15:52

Фото

Понад 2 кг наркотиків та арсенал зброї: злочинців затримали на Чернігівщині

26 ЛЮТОГО 2024, 14:50

ТОП-переглядів