На Чернігівщині 21 та 22 квітня поховали загиблих бійців ЗСУ. Із Олександром АРТЮХОМ та Русланом ПЕТРУШОВЦЕМ прощались у Чернігові.
22 квітня у Чернігові прощались із 37-річним Олександром АРТЮХОМ. Після закінчення Городнянського ліцею (колишня школа-інтернат) навчався в Чернігівському педагогічному університеті на історичному факультеті. Потім була служба в армії, де він служив у морській піхоті. По закінченню служби жив і працював у Чернігові. А в 2013 році, одружившись, проживав в селищі Михайло-Коцюбинське Чернігівського району. Разом з дружиною виховували дев’ятирічну донечку – Софійку.
У лютому 2023 року Олександр пішов захищати країну від підступного ворога. Понад рік воював з окупантами на Куп’янському напрямку. За хоробрість і мужність його цінували побратими. Мав звання сержанта, неодноразово відзначався грамотами та іншими нагородами.
Загинув через ракетний обстріл у квітні. Попрощалися з Героєм 22 квітня в Чернігові.
21 квітня у Чернігові прощались зі 34-річним Русланом ПЕТРУШОВЦЕМ. Руслан навчався в Городнянському ліцеї (колишня школа-інтернат) з 5 по 11 класи. Пішов у військо по мобілізації, тримав зв'язок зі своїми викладачами й вихователями. Дзвонив з під Мар’їнки, навіть у день свого поранення. Побратимам вдалось винести його, пораненого, з під вогню, 16 квітня 2024 року. Однак залізо ворога не дало йому шансів – Руслан помер від ран та зараження крові в шпиталі.
На останньому відео, знятому журналістами, Руслан в бліндажі на запитання: «Як ти тут опинився?» посміхаючись, каже: «Сам прийшов. Треба так. А хто ще, якщо не ми? Тут ті, хто хотів тут бути, хотів захищати Україну, хто складав присягу їй на вірність. Головне наше завдання – не передати цю війну нашим дітям. В мене їх нема, але, сподіваюсь, вони будуть!». І ще на запитання що треба зробити, щоб війна скінчилась, він серйозно, прижмуривши очі від цигаркового диму, відповідає: «Перебити їх усіх. Всіх до одного. Вони ж нелюди. Буча, Ірпінь, Гостомель…Але ціна питання велика. Пацанів наших жаль. Але вже скоро…»
До війни Руслан був будівельником-альпіністом. Пишався своїми побратимами й командиром – казав, що «наш береже нас усіх, у нас втрати найменші». Й додавав, що, можливо, й по закінченню війни залишиться служити у війську.
Поховали Руслана в Чернігові, на кладовищі «Яцево», в секторі Героїв.
Джерело: Городнянська міська рада
