У дворі 70-річної Віри ЛЕГЧИЛІНОЇ з Клоніва Любецької громади накритий чорною плівкою «Мустанг». Мотоцикл подарували діти на день народження. Щоб жінка їздила в ліс по гриби. Та в сусідні Скитьки за продуктами.
— Магазин років 15 в Клонові не працює. Пересувна лавка до нас не приїжджає, — пояснює жінка. — За продуктами ходимо в сусідні Скитьки. До них три кілометри. Як погода краща, велосипедами їздять. А я — на мотоциклі, — знімає плівку. — «Мустанг», — вчитується в напис англійською на шкіряному сидінні. — До цього всюди добиралася на велосипеді. По лисички далеко треба їхати. Важко педалі крутити. От син з невісткою і придумали мені подарунок на 65-річчя.
«Мустанга» завела і поїхала. По хліб, по гриби. Як корова ще була, молоко возила в сусіднє село. Діти купили і встановили спеціальний металевий кошик. Щоб вміщалися мої каністри з молоком. І сумка з продуктами влазить.
Поліціянти не зупиняють. На трасу не виїжджаю. Бензин син привозить. Трьох літрів вистачає з головою. Катаюсь, де тільки хочу, у всіх лісах. Десь колесо пробила, — дивиться на спущене переднє колесо. — Треба ремонтувати.
Я і на тракторі, і на машині вмію їздити. Чоловік був трактористом. З ним і навчилася. Трактор у нього був з ковшем. Їдемо додому після роботи, чоловіка вигнала з кабіни і сама керую, — сміється. — І син інколи дає проїхати на своїй машині. Тепер у нього іномарка, коробка трохи не така, як у трактора. Зі Скитьок дав покерувати. Доки завела… Але проїхала.
На зиму консервую техніку. Ходжу за продуктами пішки. Хліба набрала на тиждень. І сиджу з ним. Доки увесь не з’їм, у магазин і не рипаюсь. Запасаюсь борошном, цукром. Гриби закриваю, тушонки накатала.
З хазяйства у Віри Василівни вівчарка Рада, кури, гуси. Корову здала. Порося заколола.
— Працювала ветфельдшеркою в колгоспі, — розповідає про себе. — Цей дім купували. Батьківський будинок далі на вулиці. Великий, на чотири кімнати. Стоїть пустий, бо протопити важко. А я тут звикла. Дві кімнатки. Дрова купую. Восени син дров привіз, два причепи. Сама порубала. Операцію перенесла, не знаю, чи зможу в наступному році їх клювати?
За документами, Клонів — село, — каже Віра Василівна. — У 2014 році нас було восьмеро. Зараз живе п’ятеро. Я — корінна жителька. Та Іван Швець. Офіційно прописані. Брат мій, Валерій Приходько, з Чернігова років 17 тому сюди перебрався. Доглядав батьків, так і залишився. Олена Шкурко з чоловіком теж перебралися з Чернігова.
Гляньте, скільки в нас тут зайців бігає, — виходимо з двору Віри Легчиліної. Тут же і центр села. Жінка показує заячі сліди на дорозі. — І лисиць у нас повно, — вдивляється в сніг. — Скажених лисиць не було. У двори, тьху-тьху, не заходять. Восени лісники розкидали приманки з вакциною проти сказу.
Кожного вечора збираємось на «розстаньках». Це по-нашому так називаємо місце збору. Обмінюємося новинами. Рахуємо, скільки супутників пролітає в небі. Кажуть, американські. Якось 78 штук нарахували. Ланцюжком летять.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Юлія СЕМЕНЕЦЬ, Валентина ОСТЕРСЬКА. Фото Юлії СЕМЕНЕЦЬ
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Мотоциклісти відкрили сезон: у Чернігові сталася перша ДТП
- Зіштовхнулися пенсіонери: скутеристка вʼїхала в мотоцикліста
- Гасала на мотоциклі «Іж» від Атюші до Мезину. Викладала в школі математику
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
