Василь та Ольга ПОТІЙКИ вдвох дроблять кропиву на пристрої, схожому на велику м’ясорубку. Або сінорубку. Поросятам. Тримають двох.
— Називається соломорізка, — каже Василь. — Корморізка нехай буде. Сюди закладається. А тут барабан, ножі всередині. Хазяйка впихає, а я кручу.
Ольга Михайлівна виносить з пригребиці верейку кропиви. Голими руками накладає на металеве деко.
Василь крутить ручку барабана. Загуло, поїхало. У верейку посипалася посічена зелень.
— Руки не пече? — цікавлюся в жінки.
— Трохи щипає. Звикла, — жінка напихає кропиви ще.
— Де ви її наскубли стільки?
— У дворі. Спочатку в нас не було, то шукали всюди. Тепер своя. Не викорчовуємо, а вирощуємо. Наросте — зірвали, посікли. Свині кропиву добре їдять. То вітаміни.
— Такі соломорізки ніжинський завод «Сільмаш» робив, — відставляє верейку з нарізкою Василь Денисович. — 20 років тому.
Хвилин за сім командної роботи подрібнили три верейки кропиви. На вечерю і сніданок двом поросятам буде.
15 травня Василь та Ольга Потійки з Шабалинова на Коропщині відсвяткували золоте весілля. Василю Денисовичу 71 рік, Ользі Михайлівні 70.
— Зять, онука, дочка, — перераховує гостей Ольга Михайлівна. — Син збирався приїхати, та не зміг. Був на роботі.
Згадують, як познайомилися на танцях.
— Прийшов з армії. Увечері в клуб. Вона була в рожевому платті, — добре пам’ятає Василь. — І спереду дуже багато гудзиків. Кажу: «Можна, я порахую?» Нарахував 18 штук.
Одружилися в травні.
— Обручки такі були, що соромно згадувати, — сміються Потійки. — У мене алюмінієва, за 90 копійок. У неї — срібна.
— Василь пропонував золоті. Не захотіла: «Навіщо воно здалося?» Але коли сина народила, купив. Інколи й надягала. Але як свиням з кільцями мішати?
Тоді, з кільцями разом, і плаття купили, і фату.
— А як же прикмета, що молодий не має бачити вбрання молодої до весілля?
— Не віримо в прикмети. У високосний рік одружувалися. Та ще й у травні.
Весілля три дні гуляли. На третій день молоду прясти вчать.
— Дають веретено, трохи конопель чи льону. І саджають, щоб пробувала смикати. Я бачила, як пряли. Повторити вийшло, — згадує Ольга.
— Курей у нас не крали. З піснями ідуть до молодої, забирають курку. І не в казан її, а несуть до молодого, пускають у господарство.
— А молоду викупляють?
— Звичайно. Я свою купив за 25 карбованців і літр самогонки, — сміється Василь. — А це було дуже багато!
— Вантажну колгоспну машину квітами прикрасили. Придане везли. Скриню, гардероб, ліжко, перину, подушки. На скриню одіял, покривал, рушників накладали. Баби потім підіймали за кут і рахували.
— Фату на золоте весілля надягали?
— Не захотіла. Хоча вона в мене лежить. Як і весільна сукня.
Будувалися.
— Батьківську хату розширив. Зробив ширший фундамент навкруги старої. Потім її розрізав і розтягнув по-новому фундаменту. Бо де ж матеріалу наберешся? Так у нас багато хто робив. Згодом силікатною цеглою обклав. Доки будувалися, у гаражі жили. Уже з дітьми.
Василь Денисович працював шофером у колгоспі «Перемога». Потім перейшов на трактор. 10 років був бригадиром. Це вже в ПСП «Перемога».
Ольга Михайлівна працювала в магазині.
— Потім у швальні від коропського биткомбінату. Шила ватяні ковдри. Вату висилали рулонами. Ми обшивали, вистрочували, узор вручну нашивали. За день чотири-п’ять одіял прошивала. А вдома на замовлення — вовняні. Сусідка замовила. Я спробувала, пошила. І як пішла мода на ці одіяла. І з Коропа, і з Бахмача, і наші шабалинівські замовляли.
Люди приносили овечу вовну. Готову, випрану і поскубану. Бо треба розпушена. Я прошивала вручну. Вовняне шиється трохи легше за ватяне. Уже не берусь. І голочка тонка треба. І на колінах над ним повзати — ноги болять.
У Потійок двоє дітей. Дочці Валентині 49 років. Живе в Чернігові. Медсестра в дитячій лікарні. Сину Віктору 46 років. У Києві в поліції. Полковник, заступник командира полку швидкого реагування. Четверо онуків.
Двоє з них — восьмирічна Аліса та 13-річний Артем — саме в гостях у бабусі з дідусем. Кияни. Приїхали на все літо.
Модний комплект
Василь Потійко виписав «Вісник» на пів року. Надіслав листа на акцію та виграв приз від газети. Разом з дружиною обрали набір постільної білизни. Однотонну. Кажуть, така зараз в моді.
А другий приз, 500 гривень, виграла Віра Філь з Семенівки. Просимо Віру Іванівну зателефонувати в редакцію і повідомити, як і куди вам переказати гроші.
Уже липень і наша акція «Посмикай удачу за хвіст» добігає кінця.
Але попереду головний розіграш. Скоро дізнаємося, кому дістанеться СУПЕРПРИЗ!
Ви передплатили «Вісник Ч» на друге півріччя 2026 року і не надіслали листа на акцію? Швидше кладіть копію абонемента передплати до паперового конверта і шліть нам на адресу: місто Чернігів, вулиця Преображенська, 12. Редакція газети «Вісник Ч».
Ще швидше прийде електронкою: [email protected]. Обов’язково додаємо в лист номер телефону. І трішки про себе. Чекаємо наших СУПЕРпереможців!
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Будинок з каміння та з 13-ма шпилями - зробив для дружини
- Григорій Данько з Парафіївської громади зустрічав космонавтів
- Шахед знищив дім Олени Тимошенко. Гроші згоріли. Чоловік безвісти зниклий
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
