П’ять корейців та україночка Ольги Прядко

02 ВЕРЕСНЯ 2023, 17:15

1482

П’ять корейців та україночка Ольги Прядко

Ольга Прядко тримає Кіру, її п’ять дітей

41-річна Ольга ПРЯДКО півтора року тому переїхала з шістьма дітьми подалі від прикордоння. Із села Забарівка на Корюківщині до села Красилівка Кіптівської територіальної громади Чернігівського району. Зустріла тут кохання і залишилася. Однак мріє про повернення додому.

Ім’я третього сина наснилося

— Родом з Дніпропетровської області. Коли був рік, помер батько. Розбився на мотоциклі. Мати сильно тужила, стала заглядала в чарку. А згодом зникла безвісти. Є старший на рік брат. Під опіку нас узяла бабуся, материна мати. Переїхали до неї в Запорізьку область. Коли її не стало, мені було 15 років. Закінчила якраз дев’ять класів. Далі навчатися не пішла. Як сироті платили 32 гривні. А хіба ж на них проживеш? Навіть на дорогу б не вистачило, — згадує  Ольга Прядко. — Пішла на роботу. Торгувала на ринку, працювала в полі на фермера. А тим часом родичі повиносили все з бабусиної хати. Ми з братом залишилися ні з чим. Зараз деякі з них знаходять мене в інтернеті. А навіщо вони мені? Де були, коли важко було, голодувала?  На мене теж робили негативний прогноз. Що збухаюся, піду дурними шляхами. Було в молодості, збиралися з друзями. Гуляли, святкували. Але міру завжди знаю.

У Запоріжжі познайомилася з Павлом, корейцем з Узбекистану. У 2003 році народився Роберт. Ім’я давала я. Був у мене однокласник з таким ім’ям. І мені воно настільки запало в душу, що вже з п’ятого класу я знала, як будуть звати мого сина. Народився він у мене на Миколу, 22 травня.

У 2005 році Павла кличуть до Забарівки (Корюківщина) бригадиром на підприємстві, що робить мітли. Переїхали. Згодом народилися дівчата. Людмилі зараз 17 років, Марині — 15.

Троє дітей. Усе, як і планувала. Ігор у мене — воспалєніє.  Затримка, іду до гінеколога. Каже: «Тут воспалєніє». Лікувала двічі, мовляв, першого разу не все долікували. Аж поки не поїхала до іншого лікаря, уже покійного Сороки, який і обрадував, що я вагітна на 15-16 тижні. Ігорю вже 13 років. А через два роки народився ще й Миколка. Йому зараз 11. Коли була ним вагітна, мені наснився сон, що біля залізничної станції йдуть три хлопці. Мене питають: «Хто це?», а я відповідаю: «Мої. Роберт, Ігор і Микола». Прокинулася і вже знала, що сина будуть звати Миколка.

Разом з корейцем прожили майже 15 років. І вже вісім, як розійшлися. Навіть не одружувалися. Спочатку я наполягала, щоб діти були в шлюбі народжені. Але він мене запевняв, що йому не можна одружуватися, бо він іноземець. Я в це вірила, поки не дізналася, що він мені брехав. А потім уже я не хотіла.

Важке розлучення

— Чого розсталися?

— Був дуже ревнивий. Я терпіла-терпіла, і не витримала такого тиску. Навіть до куми не пускав на кілька годин. Господарство, хата і діти були на мені. Він не був лінивий. Для когось —  робив усе, що попросять. Золота людина. А як щось зробити вдома, то він не може. То часу немає, то якоїсь запчастини. Вийдемо на город, сяде на стільці і дивиться, як я гребуся. Тримали тоді три корови і двоє телят. Сама сіно їм заготовляла. Убивала себе.

Одного дня не витримала. Воювали півтора року. Хотів зробити боляче мені і дітям. Викликали поліцію, соціальні служби. Просив, щоб дітей забрали до інтернату. Знав, що мене нічим не вкусиш, тільки дітьми.

Скликали тоді виконавчий комітет у міськраді щодо нашої родини. Навіть його друзі були на моєму боці. Разом з Павлом працював наш кум. Він  і сказав йому: «Я підтримував тебе постійно, але не в цьому. Це перебор. Скільки я не приходив до вас додому, хазяйку бачив. А хазяїна немає. Як поставив ворота три року тому, так ушула і стирить. Ти лежиш, а Оля паркан колотить. Усі в одному селі живемо, усе бачимо».

Дітей не вдалося забрати. Став претендувати на будинок, який купували за 17 тисяч гривень. Щоб поділили його. Але я заперечила. Він на нього дав лише дві тисячі гривень, як перший внесок. Усю іншу суму я виплачувала з дитячих грошей. Як же ж він може бути наполовину його?

Коли нічого в Павла не вийшло, у 2014 році він поїхав до себе на батьківщину, в Узбекистан. Там і досі.

— Кореєць допомагає дітям?

— Деякий час з дітьми навіть не спілкувався. Коли Роберт став навчатися в училищі, періодично скидав тільки йому гроші. Зараз уже дівчата повиростали. Пишуть батьку в інтернеті, час від часу просять грошей. На що він пониє декілька днів, що немає, а потім усе ж скидає невеликі суми.

— Де зараз учаться діти?

— Роберт закінчив Ніжинський фаховий коледж культури і мистецтв, вивчав менеджмент культосвітньої роботи. Грає на гітарі. Зараз працює на заході України, у Береговому. Збирає і перевіряє плати.

Цього року Марина закінчила дев’ять класів і вступила туди ж, куди і Роберт, тільки на хореографа.

Люда перейшла в 11 клас, Ігор  — у восьмий, Коля  — у шостий. Діти навчаються в Чернігові в ліцеї (колишня школа-інтернат на Старій Подусівці в Чернігові). У село автобуси не заходять. Сідають на трасі біля села в маршрутки. У понеділок їдуть туди, у п’ятницю назад. Пільг за проїзд немає, платять по 60 гривень за одного.

Змінили школу, і життя покращилося

Кірі буде на Покрову шість років. У школу наступного року. Якщо школа в селі буде працювати очно, то буде вчитися тут.

— Чого аж у Чернігів?

— Цей інтернат спортивного профілю. Дітвора сама загорілася туди. До того ж, учаться очно, бо на дистанційному і з постійними відключеннями світла немає навчання. І мені важко їх удома навчати, я не сильно грамотна.

У попередній школі дітей ображали, був постійний булінг з боку інших дітей. Мої ж діти не такі, як усі. Вони вузькоглазі. Діти весь час ходили до школи знервовані, учителі постійно скаржилися на їхню поведінку. Коли моїх дітей били чи дражнили інші діти, ніхто з учителів не бачив. А як мої давали за це здачі, то їх завжди ловили на цьому і сварили.

Перейшли до чернігівського ліцею і дітям стало легше. Вони з радістю їздять на навчання. За більш ніж два роки не було жодної скарги. На зборах усіх дітей хвалять. У кожного вже по декілька грамот та медалі за досягнення в навчанні і спорті. Ігор і Микола втретє поїхали до Франції в різні родини. Усього четверо дітей поїхало. Вибрали їх теж за гарні успіхи в навчанні. Англійську знають слабо, а от французькою лепечуть добряче. І писати, і читати вміють.

Коли розійшлася з  Павлом, сусіди час від часу перешіптувались. Мовляв, може, знову ходжу вагітна. На що я сміялася і відповідала: «Корейців більше не буде, вистачить. Хіба що народжу україночку». Так і сталося.

Був у мене хлопець з Ніжина. Серйозних відносин не планували. Посиділи, погуляли, розбіглися. Але з’явилася Кірюша. Євген — військовий, зараз на сході. Кіра в нього єдина дитина, його маленька копія. Гроші на дитину висилає.

Пожежа

У липні 2019 року будинок Прядків загорівся. Коротке замикання.

— Згоріло все. Хата була гарна. З газом, піччю, грубкою, можна було і парове опалення. Ванна з туалетом у домі були. Кухня вся умебльована.

За кілька сотень метрів від місця згарища знайшли нам новий будинок. З грошима допомогли місцеві фермери. Почали і там потроху робити ремонт. Газ, вода, ванна кімната — усе вже є. Туалет якраз робили. Кімнат багато. Але через війну вимушені його покинути.

Сашко запросив у Красилівку

Під час воєнних дій родина Прядко переїхала а Красилівку,  до 38-річного Олександра Поногайба, родом зі Сновська.

— Коли почалася велика війна, встигла виїхати з дітьми, а от назад уже не повернулися. Усі мости були підірвані. Роберт добирався з Ніжина в Забарівку (близько 150 кілометрів) чотири дні. Пішки, на коні, на тракторі. Там і пробув усю окупацію.

Із Сашком знайомі багато років. Галина, його двоюрідна сестра, із Забарівки, моя кума. 24 лютого я поїхала забирати дітей з ліцею. У кишені було всього 600 гривень. Він подзвонив і запросив до себе, у Красилівку, де жив останні кілька років. Його будиночок невеличкий, лише одна кімнатка. Для шести дітей і двох дорослих — зовсім маленький. Стали шукати більший. Хочеться подякувати Олегу Володимировичу, керівнику мисливського господарства, де працює Сашко. Коли орки наближалися до Красилівки, виділив нашій родині будиночок, де перечекати. Увесь час забезпечував нас продуктами. Привозив з Києва.

І цей дім не дуже великий, квадратів 60. Три кімнатки. За оренду платимо тисячу гривень на місяць. Плюс комунальні. Власник проживає в Чернігові. Будинок уже з десяток років продається, але на околиці — ніхто й не купує. Хоче за нього шість тисяч доларів (близько 230 тисяч гривень). Але я не бачу, за що тут такі гроші давати. Хата старенька, без ремонту.  Газу і води немає. Колодязь пустий.

Попрати — велика проблема. Чекаю, поки Сашко прийде з роботи і накачає води в сусіда. Кран високо  розташований, у мене сил не вистачає качати. Пропонували власнику пробити в дворі свердловину за рахунок оренди, не погодився.

Город тут засадили. Земля років десять гуляла. Картопля і кавуни гарні. Господарства не тримаю. Аби були діти менші, то, може б, і подумала.

— Не замерзаєте взимку? — запитую і поглядаю на засклену веранду, облаштовану під кухню та їдальню.

— Так, тут холодно. Хоч і топимо дровами. На зиму причепів два треба. Крайній раз один коштував дев’ять тисяч гривень. Плюс доставка, порубати або попиляти. Тисяч 15-18 причеп і вийде. Добре, що Сашко в мене це робить.

Тут залишатися не планую. Після Перемоги — тільки додому. Зараз у Красилівці спокійніше. Навпростець від кордону до Забарівки — кілометрів 60, Страшно там зараз бути. Звідси можна поїхати далі. Дорога без мостів.

— Як Сашко прийняв вас із шістьма дітьми?

— Добре. Діти називають його дядько Саша. Кіра знає, що в неї свій тато. Хоч бачаться вони рідко. Сашко трохи ревнує до Жені. Злиться, коли той приїздить провідати доньку. Але як я йому забороню? Тим паче, він приїздить зі сходу на декілька днів.

Сашко працює в мисливському господарстві, але й не відмовляється від підробітків. Має ще пенсію по інвалідності, 2100 гривень. Мав бурхливу молодість. Випивав страшенно. Втратив ногу. Вилазив з потягу, нога потрапила на колії. Пити продовжив. Аж якось різко клацнуло і перестав. Тепер з протезом нижче коліна. П’ять років як зав’язав. Закодірувався. Але кодіровка пройшла, а він тримається. Знайомий, з яким він їздив, розкодувався і випиває.

Сашко — повна протилежність Павлу. По господарству все робить і допомагає мені. Дрова пиляє, рубає, вантажить, їздить на мотоциклі. Дітей обожнює. Гиркаю на них тільки я. Відразу сказала йому: «У будь-якому випадку, праві чи не праві мої діти, вони мої діти. А ти їм ніхто. Можеш мені підказати, пояснити, порадити, що не так. А кричати і карати дитину — у жодному разі».

— Сьома дитинка буде?

— Сашко хоче спільну. Я категорично проти. Розміняла п’ятий десяток. Куди вже? Мені цих вистачить.

— Виплати ВПО отримуєте?

— Як внутрішньо переміщена зареєструвалася в Красилівці швидко. Давали нашій родині гуманітарну допомогу. Виплати отримувала недовго. Поки Кірі не виповнилося шести років, отримую 2100 гривень, як багатодітна. Подам ще раз на малозабезбезпечену. Може, ще й субсидію перерахують, бо в минулому сезоні було 382 гривні. Цієї суми навіть не вистачає, щоб оплатити доставку газу в будинок у Забарівці.

Виплати по малозабезпеченості теж прибрали. Бо був куплений будинок у Забарівці, після пожежі. Їздимо додому двічі на місяць. Двір заріс. Удома нежилий дух. Приїжджаю і плачу, назад не хочу повертатися.

Злі язики казали мені в лице, що заради грошей народжую. Але ніхто не бачить моєї праці над ними, 24 на 7. Роберт співає, пише вірші і музику. Людмила у свої 17 років смачно готує і може дати фору будь-якій дорослій жінці. І борщу наварить, і піцу зробить, і пиріжки спече. Інші теж не відстають.

Заздрю тим матерям, у кого є підтримка від рідних. У моїх дітей немає ні бабусь, ні дідусів. Пішла б і працювати, та з ким мені мою малечу залишити. У Кіриного батька жива мати, але вона старенька і хворіє. За можливості провідуємо її, але залишити там на якийсь час Кіру не можна.

Джерело: "Вісник Ч", авторка Ольга САМСОНЕНКО. Фото автора та з сімейного архіву родини ПРЯДКО

"Час Чернігівський" писав про таке: 25-річна Анастасія із Сосниці - мама пʼятьох дітей

Схожі новини

Вiдео

Підірвали банк у Чернігові і втекли: поліція показала відео затримання грабіжників

30 ТРАВНЯ 2024, 19:33

Весняна посівна на фініші: аграрії Чернігівщини - у трійці лідерів

29 ТРАВНЯ 2024, 17:22

Фото

Перша віцепремʼєрка-чернігівка на виставці пожтехніки мимоволі прорекламувала продукцію з Прилук

29 ТРАВНЯ 2024, 16:41

Фото

Публічний простір з'явиться у громаді на Чернігівщині. Над концептом працює дизайнер

29 ТРАВНЯ 2024, 15:23

Фото

Учениця викраденого рашистами Анатолія Сірого зі Сновщини мріє про волейбольний турнір на його честь

29 ТРАВНЯ 2024, 14:15

Мріє зберегти школу та запрошує сім’ї з дітьми. Читайте у "Віснику"

29 ТРАВНЯ 2024, 13:23

Корейська "швидка" рятує життя у прикордонній громаді

29 ТРАВНЯ 2024, 12:37

ТОП-переглядів