Лелече гніздо вже 20 років на даху родини Борисюк з Вихвостова, Тупичівська громада. Перше довелося зняти. Бо пошкодило електричні дроти. Друге господар зводив уже разом з лелеками.
— Переїхали в цю хату в 2005 році з Бігача Чернігівського району, — каже Петро БОРИСЮК, хазяїн. — Гніздо вже було. Та з часом злізло на електричні дроти. Електрикам довелося знімати. Тут таке творилося! — розводить руками чоловік. — Лелеки прилетіли, а кубла немає. Билися між собою. Мені стало шкода пташиної праці. Вирішив переробити та вдосконалити.
Заліз на дах. Збив їм модло — типу кубло з брусків та дощечок. Намостив трохи соломи. А птахи вже його облаштовували. Хай живуть, вони нам не заважають.
Весною, наприкінці березня, прилітає перший. Працює кілька днів. Потім і другий. Живуть до кінця серпня. Думаю, що одні й ті самі прилітають. Вітаємося з ними: «Привіт! Привіт!» Годинник улітку можна не заводити. О п’ятій ранку вже стукають дзьобами. Не проспиш.
— Ще нема? — дивимося на пусте гніздо 25 березня.
— Він тут. Десь полетів.
Коли в березні 2022 року вулицею їздили кацапи, лелеки літали навкруги, але боялися сідати. А як в області стало тихо, птахи оселилися.
— Як розрізняєте?
— Ніяк, коли окремо. За забарвленням самки не відрізняються від самців, але трохи менші за розміром.
— Лелеченят багато виводять?
— По-різному. Від одного до чотирьох. Як підростають, видно голови. То знаємо, скільки в нас хазяйства додалося. Часто спостерігаємо, як малеча чіпляється до старих лелек. Дзьоби не закриваються, постійно їсти просять. Ті погодують і відлітають поруч на стовп. Сидять там і дивляться за ними на відстані.
Цікаво і як вони відлітають. Старі — шурх і полетіли собі. А малі ж то не вміють. Дійдуть до кінця даху і назад вертаються. Походять кілька разів і все ж злітають. Один якось злетів і впав на городі. Думав, уже й не полетить. Аж ні. Розігнався і піднявся в небо.
— Годуєте?
— Раз у спекотну погоду налив їм води. Хотів на даху поставити. Заліз по драбині до них. Не радий уже був. Малі криком кричать. Старі літають навкруги мене і хати. Боявся, щоб мене не дзьобнули. Тепер туди зась.
— Важке гніздо?
— Перше важило кілограмів 700. Так я думаю. Підпирав його. Зараз десь третина того, що було. Кілограмів до 200. Хаті не заважає. Я додав підпірки. Гніздо над несущою стіною.
— Мабуть, посліду багато?
— Немає зовсім. На хату і поруч не гидять. Свої справи десь роблять.
Джерело: "Вісник Ч", авторки Ольга САМСОНЕНКО, Марина ЗАБІЯН. Фото Ольги САМСОНЕНКО
"Час Чернігівський" писав про таке:
- У Ніжині в центрі міста приземлився лелека. Їв рибу і перевіряв турнікети
- Домашній лелека з Чернігівщини став зіркою Інтернету
- У заповіднику показали, як кільцюють рідкісний вид лелек
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
