— Просто, щоб людиною була, — каже Віктор Петриченко із села Хлопʼяники (Сосницька громада). — І щоб вік підходив — років 50. Бо мені 56. Жити є де в мене. Господарство тримаю. Двоє поросят, три кози. Окотились, треба доїти. Кури, кролі, два собаки. Машина є. «Жигулі», ну ще живенька. Тракторець. Для життя всі умови.
Зовнішність у мене звичайна. Русявий. 1,78 зріст. Важив більше 100 кілограмів. Зараз втратив апетит. Через самоту немає настрою. Я захворів. Вона зібралася і поїхала. Де вона, не знаю. Два роки тому ми розписалися. Живемо сім. Вона сусідка.
— Любите її? — припускаю, що шукає не нову дружину, а ту, що в паспорті.
— Було таке. Не щастить мені.
— Може, треба кохання більше, а не господарства.
— Побут, господарство все на мені. І робота. Я на пенсії. У нас чорнобильська зона, у 55 ідуть. Працюю в КП «Благоустрій-Сосниця».
Джерело: "Вісник Ч", авторка Тамара КРАВЧЕНКО
"Час Чернігівський" писав про таке:
