«Прийшов і заявив: «Я житиму з тобою!». А мені вже 40 і п’ятеро дітей…

10 СІЧНЯ 2024, 20:42

120585

«Прийшов і заявив: «Я житиму з тобою!». А мені вже 40 і п’ятеро дітей…

Олександр ШКУРКО і Марія ВЕРХУША

69-річний Олександр ШКУРКО та 67-річна Марія ВЕРХУША разом 25 років. Він з Авдіївки, що на Сосниччині, вона зі Стахорщини.  Зійшлися, коли Маріїного чоловіка не стало. Олександру тоді було 42 роки, хронічний холостяк. А в неї п’ятеро дітей.

Олександр жив з батьками.

— Вивчився від військкомату в Сосниці на водія, після армії працював у школі на господарчій машині. А тоді знайомі запропонували поїхати на заробітки. У новокузнецьк кемеровської області. Тут ставка була 60, а там  400 рублів заробляв. На «Белазі» возив вугілля до шахти, а породу (землю) — на терикони. Терикон — це насип породи. На них навіть трава не росте. Їдеш уночі,— вони світяться, наче горять. Залишки вугілля тліють.

За два роки додому захотів.

— Там не одружилися?

— Дівчина була, але ні. Поїхав, вона залишилася. Із собою не запрошував.

Удома возив старшокласників в учкомбінат у Сосницю. Потім пішов у колгосп на трактор.

А ще їздив на жнива до Казахстану у 1986, 87- і 89-му. Набирали і посилали від колгоспу. План — п’ять чоловік туди послати. Їздили майже одні й ті ж. Багато хто боявся так далеко. А я холостяк. Заробити можна було добре. Півтори тисячі рублів за одне відрядження, десь за місяць.

Приїжджав з грошима, допомагав брату будуватися. Гроші батькові віддавав. Артем Якович був інвалідом, без правих руки і ноги жив. На протезі навчився добре ходити і писати лівою рукою, робив по хазяйству. Навіть косив потроху. Корів, коня тримали.

Як познайомились

— Де з дружиною познайомились? Стахорщина — за 30 кіломет­рів від Авдіївки.

— А ми давно знайомі. Вона була дружиною мого друга Колі.

— Не боялися йти на п’ятеро дітей?

— Я сам з багатодітної родини, у матері нас п’ятеро було.

Коли ми з Марією сюди переїхали, цю хату купили. А спершу жили в моїх батьків.

Марія Федорівна зайшла до кімнати і чоловік зразу аж повеселішав.

— Перший чоловік Микола був старший за мене на вісім років. Не тільки він з Сашком дружив, а й батьки їх теж. На храми їздили, часто спілкувалися, — розповідає Марія. — Микола помер на весіллі дочки Наташі. Приліг і більше не встав. За три місяці до того старшу, Таню, заміж видавали.

Так у мене за рік получилось дві свадьби і один похорон.

І ось, через якийсь час, Олександр до мене прийшов і каже: «Буду з тобою жити». Я йому: «Що ти таке придумав?! Ти ще й жонатий не був, а в мене п’ятеро дітей!» А він: «Твої діти будуть і моїми». І що б я йому не казала, як не виганяла, — нікуди не пішов.

— У вас до цього симпатія була? — запитую, доки чоловік вийшов перекурити.

— Не знаю. Може, я йому й подобалася, але ж у мене чоловік був і діти. І господарство. І в думках нічого такого не було, — робить здивовані очі Федорівна.

На той час дочки пішли до своїх чоловіків, у Стахорщині зі мною жили троє синів: Петя, Юра і Саша. Петро вже навчався в Сосниці на тракториста. Вони з Олександром вийшли, поговорили. Син каже: «Мамо, якщо тобі буде добре, то і нам теж».

І такий цей у мене хороший чоловік, не розказати, — щиро нахвалює жінка. — Ніколи ні грама не пожаліла, що за ним сюди прийшла. Пилинки здував.

Переїхали в Авдіївку

Приїхали в Авдіївку, я двох молодших синів із собою забрала, до школи тут ходили. Хазяйство перетягла: корова, свиня, гуси, індики.

— Зі свекрухою ладили?

— Звичайно. Це ж Катерина Митрофанівна і напоумила його в Стахорщину їхати, коли дізналася, що мужика в мене немає. Я їй завжди подобалася. З 15 років на фермі працювала, не пила, не гуляла, роботи не боялася.

Усі діти його люблять і поважають. Називають дядьком, а відносяться як до батька.

Після колгоспу до пенсії на фермерів працювали. Їх в Авдіївці з десяток. Робота є весь рік. Зараз на перебиранні картоплі 500 гривень за день можна заробити. Але ж і працювати як слід треба. Важко. У 2010 році, уже на пенсії, машину купили. Нову «Славуту», із салону. Кредит за п’ять років виплатили.

— Ви багатодітна мати. І нагороди є?

— Дві, — дістає з серванта коробочки Марія Федорівна. Медаль жінка отримала ще за радянських часів. Нагрудний знак «Мати-героїня» — уже за вільної України.

Тим часом Артемович теж дістає з коробочки значок на стрічці.

— А це моя медаль. За Чорнобиль, — простягає на долоні. — Учаснику ліквідації.

— Так його ще й інвалідністю Чорнобиль разом з медаллю нагородив, — зітхає Марія Федорівна.

І щоб «Вісник» був з усмішкою

Олександр Шкурко виграв від улюбленої газети приз. Порадився з жінкою і  вибрали набір каструль з бузковим малюнком.

— «Вісник» виписую років 15. Усе подобається в цій газеті. Оце номер прийшов, я його вчора прочитав за вечір. Тільки «Усмішки» — так називає чоловік сторінку «Гумор» — на завтра залишив. Усмішки перечитую кілька разів.

* * *

Автор: Олена ГОБАНОВА, фото автора

"Час Чернігівський" писав про таке: 

Схожі новини

У громаді на Чернігівщині повідомили про смерть бійця ЗСУ

25 ТРАВНЯ 2024, 05:25

Підозра секретарю Ніжинської міськради: що відомо?

24 ТРАВНЯ 2024, 21:27

«Жити в селі стає нестерпно»: жителі прикордоння Чернігівщини

24 ТРАВНЯ 2024, 19:17

Вiдео

«Хто достойний жити, так ці хлопці, але їх вже нема», - у чернігівській школі вшанували пам'ять випускників-героїв

24 ТРАВНЯ 2024, 18:15

Маленька свічка - велика біда: на Ічнянщині зайнялися житлові будинки

24 ТРАВНЯ 2024, 17:11

Фото

У соціальній пральні на Чернігівщині - нові машинки і сушарки. Хто купив

24 ТРАВНЯ 2024, 15:57

Листоноша з Чернігівщини стала військовою. Її син також служить

24 ТРАВНЯ 2024, 14:45

ТОП-переглядів