Описуючи історію українських міст Стародубщини, які нажаль нині знаходяться під владою росії, звернемо увагу на ще одне давнє, але маловідоме в порівнянні з іншими, місто. Сьогодні поговоримо з вами про Почеп – колишню литовську фортецю та козацьке містечко, яке зараз є районним центром Брянської області країни-агресорки російської федерації.
Як виник Почеп, версії походження його назви
Розповідаючи про історію заснування Почепа, скажемо одразу, що хронологія існування міста значно давніша, ніж перша згадка у історичних джерелах. Спираючись на інформацію «Історико-статистичного опису Чернігівської єпархії» від 1873 року, припускаємо, що людські поселення в районі сучасного Почепа існували ще у домонгольську добу. Таким, зокрема, є так зване Старопочеп’я у 12 верстах від сучасного міста, яке вочевидь не пережило монгольської навали. На території Старопочеп’я дослідниками були виявлені залишки людських поселень та храмів.
Історія ж безпосередньо нового Почепа тягнеться із середини XV століття – саме під 1447 роком перша згадка про місто фіксується у литовських історичних джерелах. Воно виникло як одна із фортець у складі оборонної лінії, що прикривала землі Великого князівства Литовського від агресивних посягань вже зміцнілої на ті часи Московської держави. Окрім Почепа, такими містами-фортецями були Стародуб, Мглин, Трубчевськ, Севськ та ряд інших.
Серед дослідників існують декілька версій походження назви міста. За однією із них, вона походить від «почепівщини» - місцевого податку у вигляді мита, яке збиралося литовськими урядовцями задля відродження та укріплення краю. За другою версією, Почеп, який знаходився якраз посередині ланки укріплених литовських фортець, нібито зчіпляв («почіпляв») їх у єдине ціле. Також наявна версія, що виводить назву міста від татарських набігів: ординці, які часто тероризували край розбійницькими нападами, нібито чіпляли місцевих жителів на гаки і таким способом забирали у полон.
Під владою Литви, Московії та Польщі
Отже, із самого початку своєї історії Почеп знаходився на порубіжній території, яка на межі XV-XVI століть стала ареною запеклих прикордонних війн між Великим князівством Литовським та Московією. Врешті, у 1503 році Почеп був захоплений московитами та став у свою чергу прикордонною фортецею Великого князівства Московського, яку почали атакувати вже литовські війська. Найбільш сильною була атака у 1535 році, коли під тиском об’єднаного литовсько-польського війська гетьманів Юрія Радзивіла та Яна Тарновського московська залога була сама змушена покинути фортецю, попередньо спаливши її. А у 1565 році Почеп знову взяли у московитів війська литовського воєводи Філона Кміти.
На початку XVII століття Московію охопила так звана «Смута», а територія Чернігово-Сіверщини стала базою багатьох повстанських рухів, направлених проти московського уряду, через неї також у напрямку Москви рухалися війська самозванців Лжедмитріїв. І хоч зазвичай більшість фортець порубіжжя здавалася без бою, але у 1610 році Почеп вчинив запеклий супротив війську Лжедмитрія II, за що московську залогу та жителів містечка було винищено.
За Деулінським перемир’ям 1618 року Почеп, як і абсолютна більшість території Чернігово-Сіверщини переходить під владу Речі Посполитої, увійшовши до складу її Смоленського воєводства.
Герб міста Почеп
Почеп козацький
З початком козацького повстання під проводом Богдана Хмельницького у 1648 році Почеп переходить під контроль повстанського війська, на ці території поширюється і козацький адміністративно-територіальний устрій. Спочатку містечко перебувало у складі Ніжинського козацького полку, а з 1663 – новоутвореного Стародубського.
До 1708 року Почепська та сусідні з нею волості Мглинської козацької сотні перебували під особистою владою гетьмана Івана Мазепи і цей період часу був для них доволі сприятливим – гетьман дбав про економічне піднесення території. Але для жителів Почепа все змінилося з 1709 року, коли після поразки у Полтавській битві Іван Мазепа та його союзник, шведський король Карл XII були змушені покинути межі України. Саме того року, згідно наказу царя Петра I новий лівобережний гетьман Іван Скоропадський був змушений передати Почепську волость та ряд інших володінь Мазепи у безпосередню власність царському фавориту Олександру Меншикову.
За часів всевладдя Меншикова почепці повною мірою відчули на собі глибину сваволі та беззаконня, які допускав улюбленець російського тирана Петра. Мало того, що Меншиков весь час намагався будь-якими способами захопити собі побільше земель, безпардонно втручаючись у чужі володіння, так ще й перетворив вільних до цього почепських козаків у своїх кріпаків, обклавши їх величезними повинностями. Почепці зверталися зі скаргами до гетьмана Скоропадського, той у свою чергу рапортував Петру I та Сенату – проте все було марно, позиції Меншикова залишалися непорушними весь час правління Петра. Лише після падіння Меншикова у 1727 році населення Почепської волості змогло перевести подих.
Сприятлива сторінка у історії Почепа настала у 1750 році, коли імператриця Єлизавета Петрівна подарувала містечко у володіння останньому гетьману козацької України Кирилу Розумовському. Останній піклувався про розвиток своїх володінь: у Почепі почало активно розвиватися купецтво, було споруджено низку храмів. А справжньою прикрасою містечка стали зведені близько 1770 – 1771 років за кошти Розумовського палацово-парковий комплекс та величний Воскресенський собор (останній збудовано згідно проєкту видатного італійського архітектора Антоніо Рінальді). Даний храм зберігся у Почепі до наших днів.
Воскресенський собор
Почеп як містечко Чернігівської губернії
З остаточним знищенням російською імператрицею Катериною II автономії України та ліквідацією козацького адміністративно-територіального устрою на українські землі було поширено імперський загальнодержавний устрій. Так, у 1781 році Почеп увійшов до складу Мглинського повіту Новгород-Сіверського намісництва, а з 1802-го – новоутвореної Чернігівської губернії. Весь цей проміжок часу містечко належало родині Розумовських, зокрема ним володів син гетьмана Кирила, Олексій; після його смерті у 1822 році Почеп відійшов до його доньки Варвари Репніної-Волконської. Врешті, 1837-го містечко було продане родині графів Клейнміхелів.
У 80-х роках XIX століття через Почеп було проведено гілку так званої Поліської залізниці, що посприяло пожвавленню у ньому економічного життя. За його рівнем містечко навіть перевищило повітовий центр Мглин, який доступу до залізниці не отримав і відтоді став швидко занепадати у економічному та демографічному значенні.
Станом на початок XX століття у Почепі діяло кілька підприємств, зокрема, фабрики конопляного прядива купців Антипенка, Грабаря та Рудицького, конопляні заводи міщан Рапопорта, Френкеля та Ошерова. У 1902 році створено сигарну та сигаретну фабрику німця Отто Шнака, 1904 року розпочав роботу маслобійний завод графа Клейнміхеля. Економічний розвиток давав можливість розвивати й інші сфери життя, зокрема освітню: ще з 1881 року у Почепі діяло двокласне сільське народне училище, у 1906 році почала роботу приватна гімназія Марії Литвиненко, а наступного року створене Почепське початкове земське училище. Створювалися у містечку і товариства взаємодопомоги, страхові та кредитні організації.
Також у Почепі діяли ряд православних церков, окрім вже згаданого Воскресенського собору: Миколаївська, Введенська, Спасо-Преображенська, Флора та Лавра, Антонієвська та Стрітенська. Важливе значення для містечка мав єврейський національний фактор. Станом на 1897 рік євреї складали 32,6% населення Почепа, у 1910 році у ньому діяли 4 синагоги, приватне єврейське чоловіче училище, єврейське кредитно-ощадне товариство, жителям містечка єврейського походження належали рибні магазини та магазини промтоварів.
Як росія відібрала Почеп і як склалася його подальша доля
Протягом 1917-1918 років містечко, як і вся історична Стародубщина, перебувало у складі тодішніх українських держав: Української Народної Республіки та Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. Проте швидко стало жертвою агресії сусідньої більшовицької РРФСР, і вже з 1919 року Почеп є центром однойменного повіту у складі Гомельської губернії РРФСР та має статус міста. Починаючи з 1923 року місто переходить до складу Брянської губернії, пізніше Орловської області, а з 1944 року стає районним центром Брянської області РРФСР.
За роки радянської влади значна частина православних храмів у місті була закрита або взагалі знищена, також за сталінських часів ліквідовано і єврейські синагоги. Українське населення Почепа зазнало сильної русифікації і стало в більшій мірі денаціоналізованим.
Станом на 2021 рік населення міста складало близько 15 тис. осіб, у Почепі діяли декілька невеликих підприємств харчової та переробної промисловості, птахофабрика. Який з цього можна зробити загальний висновок? А ось такий – похмура депресивність та відсутність вагомих перспектив розвитку цієї території у сучасній рф, яка нажаль поки замилюється для населення отруйною і агресивною російською пропагандою. Жителі таких історично українських міст як Почеп в основній масі забули про своє українське коріння, втім державним інститутам України слід опікуватися цим питанням і нагадувати українцям в окупації, що тягнеться вже більше сотні років, про наші глибокі історичні зв’язки.
Автор Андрій Подвербний
Читайте також про інші міста, які захопила росія:
