Анатолія Сірого, старосту Нових Боровичів, викрали окупанти. Третій рік невідомо, де він

18 ЧЕРВНЯ 2024, 19:40

1674

Анатолій Сірий іх жительками Нових Боровичів,  День села, 2018 рік

Анатолій Сірий іх жительками Нових Боровичів, День села, 2018 рік. Фото Сновська міська рада

Окупація Чернігівщини тривала 38 днів. За той час загарбники насильно забрали сімох представників органів місцевого самоврядування. Шістьом вдалося повернутися. І лише доля 60-річного Анатолія Сірого, старости села Нові Боровичі, що на Сновщині, третій рік невідома. Російські військові схопили його за три дні до визволення області. 

Накинули на голову куртку, зв’язали руки

— До кордону з Росією близько 15 кілометрів. Після вторгнення чули, як гула ворожа техніка, яка рухалася в бік Чернігова. Анатолій Олександрович і я в ті страшні дні ходили на роботу, — каже Олена АНИЩЕНКО, призначена старостою Нових Боровичів на час відсутності Анатолія Сірого (раніше була секретарем сільради). — Староста  повиставляв блокпости, скликав самооборону, чоловіки ночами патрулювали село, аби не внадився хтось чужий і не було мародерства. Позавалювали деревами дороги. 

Олена АНИЩЕНКО, призначена старостою Нових Боровичів на час відсутності Анатолія Сірого

Олена Анищенко

Коли в село все-таки заїхала колона ворожої техніки (якось вдалося об’їхати завал) і рухалася повз  школу, повиходили вчителі.  І ми з сільради вийшли. Сірий вчепився за бронетранспортер. На той час була віра, що росіяни зрозуміють — їх тут ніхто не жде, їм не раді.  Потім кинув на дорогу борону. На неї налетів паливозаправник (цистерна з мастилом). Водій втратив керування, зніс паркан та заїхав на територію школи. Окупанти  покинули  пошкоджену машину. 

Тоді всі вказівники були зняті, через це колона блукала селом.  Випроводити її пішли староста, я  і ще троє людей. Це було 28 лютого 2022 року.  

Перед нами зупинилися два «Тигри»: «Хто старшой?» Сірий вийшов наперед: «Чого ви сюди йдете? Ми вас тут не чекаємо. Вам немає чого тут робити». Один з російських військових штовхнув його, інший націлив автомат і крикнув: «Стоять». Повз проїздили їхні «КамАЗи» з розбитими вікнами. Люди  побили  цеглою. Росіяни сказали: «Випустітє нас назад, нє заставляйтє прімєнять оружіє».  Тоді їх випустили,  а дорогу  заблокували знову. 

У Нових Боровичах 900 жителів. Староста їздив у найближчі  місцеві сільгосппідприємства. Привозив горох, крупу, борошно, молоко, хліб. По пів буханця на двір ділили. Діставав ліки. Щодня над селом пролітали ворожі літаки.  Так минув місяць. 

— 29  березня  роздали людям молоко, помили тару, — пригадує Олена Іванівна. — І тут  мені подзвонила діловод із сусіднього села: «У вашому напрямку поїхали орки» (так українці прозвали загарбників. — Авт.). Я до Сірого. Кажу: «Може, підемо по домівках? Бо якось страшно». А він: «Чого ми будемо ховатися?»  Під’їхав  «УАЗик», який російські військові забрали в місцевому лісгоспі, та  пікап.  На останньому — кулемет і вояк неслов’янської зовнішності. Чоловік шість-сім  з автоматами та в балаклавах — крім одного, який не ховав обличчя — зайшли до старостату. Олександрович  піднявся з-за столу.  Поставили його обличчям до стіни, обшукали кишені. Один закричав: «Я сказал рукі за голову».  До того думала: якщо, не дай Боже, з’являться, буду гімн співати. А тут страх паралізував. Кричали: «Гдє оружіє?» Стали вибивати двері в мій кабінет. Сірий їм спокійно: «Для чого ногою, у нас ключі для цього є». 

Скидали вазони з квітами, рилися в шафах. Потім винесли системні блоки, монітори, навіть клавіатуру від комп’ютера і господарські книги. Забрали ключі від сейфа, але нічого цінного в ньому не знайшли. Вивели старосту, накинули йому куртку на голову, зв’язали руки і посадили в машину. 

Сказали: «Чтоб завтра дорогі билі расчіщєни. Іначе ми вашого Сірого нє верньом». Не Сєрого, а  саме  Сірого. 

— Склалося враження, що добре вивчили його прізвище українською, — продовжує Анищенко. — Один звернувся до мене: «Я тєбя  найду, єслі до завтра  дєрєвья нє уберут». Якраз  проїздила Алла Лобур, жителька нашого села. Росіянин віддав їй ключі і сказав: «Завтра ти здесь будєш головой». Вона наступного ж  дня виїхала з Борович.  А на той час ми обидві  були шоковані.  Я стала обдзвонювати мужиків, щоб збиралися розчищати.

Через деякий час  бачу у вікно: ведуть  Сірого, — свідчить Анищенко. — Куртки на голові немає, руки все ще зв’язані. Він у  синіх джинсах  і жовтій флісовій кофті, у кольорах державного прапора — це врізалося в пам’ять. Чую питають: «Далєко ідті?» «Тут рядом, возлє сарая», — відказує. Неподалік старостату  були заховані рації.  Такі ж були і  на сільському блокпості. 

Дороги розчистили за дві години. Та Сірого не повернули. Забрали у вівторок, а в четвер російські війська вже виходили з Чернігівщини. Спочатку була надія, що  староста повернеться. Та він так і не з’явився.

«Живу вірою, що  чоловік  живий»       

— Понад два роки не живу, а існую, — зітхає 56-річна Олена СІРА, дружина. — Коли чоловіка забрали,  якраз була в школі, працюю вчителькою  історії, правознавства, громадянської освіти.  Анатолій у позаробочий час  викладав   захист  України та фізкультуру, ще й підробляв у спортивній школі в Сновську.  Він кандидат у майстри з лижного спорту.

Забрали зі старостату і привезли додому. На той час там був син  Антон.  Приставили  сину автомат до скроні й питали, де батько ховає зброю. Але зброї в нас ніколи  не було.  Доки робили обшук, сина вивели на сходовий майданчик, а чоловіка лишили в квартирі.  Документи, банківські картки, гроші забрали. Сину наказали збиратися. Він одягався,  коли один з російських військових сказав матюком:  «Етот нам на... надо».

 У Городні була російська комендатура. Олена Сіра припускає, що чоловіка могли забрати  туди. 

— До того  впродовж  місяця їздив громадою, щоб на кожен двір  хліба привезти чи пів кіло вермішелі. І ніхто його не чіпав.  Пам’ятаю, по 400 грамів цукру ділили, аби  всім дісталося.  Як  інші чоловіки,  ходив  з сином патрулювати село з шостої години вечора до сьомої ранку. Усе  робив  заради  людей. 

Чому саме його забрали? Хто на нього вказав? Чому не повернули,  якщо їх вимоги були виконані?  І таких чому в мене  чимало.  Тільки відповідей ніде не можу знайти. Нині його статус «Зниклий безвісти за особливих обставин».  Не втрачаю надії. Живу вірою, що живий, — стримує сльози Олена Сіра. —  Часто переглядаю фото чоловіка.  То він  у Скадовську, де сновська  волейбольна команда  посіла перше місце на змаганнях серед  держслужбовців. То в  Буковелі, за кілька тижнів до повномасштабного вторгнення. Син подарував путівку на день народження. Адже Сірий дуже любить кататися на лижах.  

* * *

Є відомості про Анатолія Сірого в  Національному інформаційному бюро  та в Єдиному  реєстрі осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Були чутки, що прізвище Сірий чули в тульській виправній колонії, куди окупанти вивезли багато  людей з України. Не підтвердилися. 

Цивільні не в полоні. Вони незаконно ув’язнені!

 — 40 цивільних  зникли в період активних бойових дій  на території області.   Майже всі — чоловіки. Знаємо, що загарбники забрали з собою з цих 40-а 21-у людину.  Є підтверджена  інформація,  що 14 з них перебувають у незаконному ув’язненні в Росії чи на тимчасово окупованих територіях. Долі ще сімох людей  невідомі. Ще 19  рахуються як зниклі безвісти. Немає жодних даних, чи вчинені  щодо них якісь злочини або  їх забрали з собою окупанти,  — розповідає 32-річний Кирило ПУГАЧОВ, прокурор-начальник відділу протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Чернігівської обласної прокуратури. — За нормами міжнародного гуманітарного права цивільних не можна брати в  полон. Тому  вони  незаконно ув’язнені! Отож кожен  такий факт розслідується за статтею «Порушення законів та звичаїв війни».  

Кирило ПУГАЧОВ, прокурор-начальник відділу протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Чернігівської обласної прокуратури

Кирило ПУГАЧОВ

—  Щодо старости села Нові Боровичі Анатолія Сірого хоч щось відомо?

— Він рахується серед тих семи людей, доля яких, на жаль, невідома. Російська сторона не підтверджує його перебування в полоні. 

— Рідні зниклих можуть писати  до Міноборони Росії,  інших її органів. Держава — ні.  Що   порадите сім’ям,  котрі шукають своїх?

— Звертатися до  Державного підприємства «Український національний центр розбудови  миру». Воно  виконує функції  Національного інформаційного бюро відповідно до Женевських конвенцій про поводження  з військовополоненими та про захист цивільного населення. І може отримувати інформацію від ворожої сторони, там теж є  подібний орган. Посередником виступає «Червоний Хрест».  Але його представництва не співпрацюють з органами досудового розслідування.  Спілкуються лише з родичами полонених. Центр розбудови миру надає дані органам слідства, сам  акумулює інформацію або отримує  її від нас, що людина перебуває в полоні, і надалі  цю інформацію вони перевіряють.   

Для того, щоб нічого  не упустити, створили робочу групу. Ми завжди в  очікуванні нової інформації від тих  військових та цивільних, які  повертаються з полону. Якщо хтось має інформацію,  яка ще  не була опрацьована слідством, прохання  повідомляти. 

100 тисяч гривень

— Якщо військовий потрапляє в полон  або зникає безвісти під час виконання бойового завдання,  сім’ї щомісячно  виплачують гроші в сумі, яку він отримував на службі. На які виплати можуть розраховувати родини цивільних, котрі зникли безвісти за особливих обставин ?

— При  Мінреінтеграції функціонує Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.  Люди,  стосовно яких встановлено такий факт, або члени їх сімей  мають право на щорічну грошову допомогу — 100 тисяч гривень за кожен рік полону. Крім того, звільнені  мають право на одноразову виплату після звільнення з полону —  теж 100 тисяч гривень, — повідомив на запит Анатолій СТЕЛЬМАХ, заступник міністра  Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.

На гарячій лінії  Секретаріату Уповноваженого з прав людини  додали: якщо людина вважається зниклою безвісти за особливих обставин, непрацездатні члени її сім’ї можуть отримати пенсію у зв’язку з втратою годувальника, незалежно від тривалості страхового стажу зниклого.

Найрезонансніші історії про полон керівників місцевого самоврядування Чернігівщини

Олександра Медведьова, голову Сновської громади, викупили в російських військових за 15 тисяч доларів  

Нині Медведьову 60 років. Його забрали 25 березня 2022 року і протримали тиждень у комендатурі  Городні. Це найближче до Сновська місто.  Допитували,  де розташовані українські військові об’єкти, про поліцейських,  співробітників СБУ, військкомати.  Постійно погрожували розстрілом, а під час одного з допитів зламали лопатку.  За його звільнення заплатили викуп — 15 тисяч доларів. Забирати  Медведьова приїхала дружина Надія. Про це йдеться в матеріалі МІПЛ. Ціна свободи: як із полону звільнили міського голову Сновська.

Старосту  села Грем’яч Ганну Гавриліну повернули під час обміну

Старосту села Грем’яч Новгород-Сіверської громади  Ганну Гавриліну  російські військові  звинуватили в тому, що вона навідниця української армії. Схопили  21 березня 2022 року біля школи, зав’язали очі й вивезли в Росію.  Там тримали в польовому таборі для полонених. Стріляли над її головою, грозилися  прострелити коліна. На голову вдягали мішок, по голові били замком.  Згодом перевезли у в’язницю до Курська. Поголили голову, зняли обручку, сережки, забрали гроші.  Щодня водили на допити,  знущалися.

З нею в камері сиділи дві українські прикордонниці й журналістка. Прикордонниць звільнили раніше. Журналістка намагалася повіситися на простирадлі.  Старосту обміняли 10 квітня 2022 року. Про це йдеться в матеріалі Суспільного «Допити та погрози зброєю: староста Грем’яча про російський полон». Гавриліна не повернулася до роботи старостою. Їй 64 роки.

Авторка: Валентина ОСТЕРСЬКА, фото авторки та з сайту Сновської міської ради

Цей матеріал є частиною серії про воєнні злочини в Україні, створений у партнерстві з JusticeInfo.net – Fondation Hirondelle.

"Час Чернігівський" писав про таке: 

Схожі новини

Прикордонням Чернігівщини пронісся буревій. Багато вулиць залишилося без світла

16 ЛИПНЯ 2024, 15:05

Переселенка з Бахмута відкрила бізнес у Чернігові. Продає "олабах"

16 ЛИПНЯ 2024, 14:06

Керував громадою, виховував дітей, а тепер поширює чорнуху? У міську раду прилаштували одіозного діяча

16 ЛИПНЯ 2024, 12:56

Фото

У Чернігові чоловік стрибнув з мосту в Десну

16 ЛИПНЯ 2024, 12:49

Чернігівка виходжує пташенят хижого сокола та дикого голуба

16 ЛИПНЯ 2024, 11:43

Наступ росіян з півночі: Буданова не так зрозуміли?

16 ЛИПНЯ 2024, 11:24

Компанія «Епіцентр» почала набирати штат на Чернігівщині

16 ЛИПНЯ 2024, 10:30

ТОП-переглядів