У Деснянському районному суді Чернігова продовжується розгляд справи про резонансне потрійне вбивство. Торік 14 травня неподалік Мени розстріляли автомобіль родини Черевань з Києва. Загинули батько, мати й дитина. Тіла 31-річного Миколи, 28-річної Вікторії та їх чотирирічного сина Богданчика закопали в одній ямі біля лісосмуги поблизу села Садове. Гроші забрали, машину спалили.
У клітці троє спільників, всі із Сосниччини. Ватажок банди 23-річний Святослав Гончаров, який служив у військовій розвідці, 27-річний Олександр Черниченко та 20-річна Альона Ярмола. Для усіх батьки Череваня просили довічного ув’язнення. Адже вони втратили єдиного сина і єдиного онука. Проте кримінальна трійця хоче «з’їхати» зі звинувачення.
Ярмола вважає, якщо вона особисто не розстрілювала родину, то її вини у причетності до вбивства немає.
Черниченко сказав, що його били правоохоронці, тому і дав саме такі покази. Суд зважив на його слова. І вирішив з’ясувати, чи було застосування недозволених методів слідства та фізичного насильства. До того ж, Черниченко заявив, що була якась четверта особа, яка не фігурує у справі. Та згодом відмовився від цього.
Читати також: Прокурор не дочитав до кінця обвинувальний акт: як судять молодиків за вбивство родини Черевань
Найбільше на довічне не хоче Гончаров, адже саме йому інкримінують розстріл сім’ї. На крайньому засіданні просив про направлення його на примусове лікування у психіатричній лікарні під суворим наглядом. Мовляв, останнім часом у нього різко погіршився стан здоров’я, тому потребує стаціонарного лікування у спецзакладі. Бо у СІЗО йому не можуть надати кваліфікованої допомоги. Мучиться постійним головним болем, галюцинаціями, кровотечами після отримання поранення у зоні бойових дій .19 серпня його оглянув лікар-психіатр, встановив наслідки ураження головного мозку, контузії, осколки в голові та інші проблеми.
Проте у спецзаклад Гончарова не відправили, бо не зазначено порядок лікування. Тому не можливо наразі визначити, чи можна пролікувати його в умовах Чернігівського СІЗО.
Чернігівська обласна психіатрична лікарня не має умов для перебування під суворим наглядом. Суворий нагляд — це Дніпро. Хоча там усюди решітки й охорона та не тюрма. Якщо суд дасть довічне, то шансів вийти на волю — один на мільйон. За часи незалежності була помилувана єдина людина, засуджена пожитттєво, і вийшла вона після того, як відсиділа 27 років і 9 місяців. На помилування можна подавати після відбуття двадцяти років.
А ось знаходячись в психлікарні, у відділенні з суворим наглядом, можна щороку надсилати клопотання до суду, щоб випустили на волю, оскільки вже людина підлікувалася і загрози оточенню не становить.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Валентина ОСТЕРСЬКА. Фото автора
