Минула весна надовго закарбується у пам‘яті всіх чернігівців: як військових, так і цивільних. Адже тоді на найпівнічнішу область України вперше за майже тисячу років знову сунула орда. Тільки цього разу танками та літаками. Найпершими на її шляху стали прикордонники. Як це було - виданню «The Бабель» розповів командир прикордонного відділу «Дніпровське», чоловік відомої у Чернігові кулінарки та підприємниці Марини Шило Ігор Шило.
Зі своїх 36 років 19 Ігор Шило служить прикордонником. Сам він - чернігівець. Тут живе його родина: дружина Марина, 8-річний син Іван та пасинок Євген.
У Чернігівській області кордон з білоруссю завдовжки 232 км, з них 90 км — на суші, а 140 км на воді, вздовж річок Дніпро та Сож. Ігор Шило разом з підлеглими стежать за водним кордоном на Дніпрі — це 64 км, а також за автомобільним пунктом пропуску «Славутич».
Аби захистити цитадель регіону - Чернігів - у захисників у хід йшло все: від вибухівки до буквально голої ініціативи - готові були йти на танки зі звичайною зброєю.
На Чернігівщині є два мости між Україною та білоруссю — автомобільний та залізничний. Нині вони зруйновані: 24 лютого 2022-го військові та прикордонники відділу «Дніпровське», яким керує Ігор Шило, запустили детонацію споруд.
Завдяки цьому область не так швидко окупували, а ЗСУ отримали 4 дні для укріплення позицій на околицях Чернігова. Та за півгодини до початку повномасштабного вторгнення росіяни напали на заставу Шила — атакували дронами з бомбами.
Сам прикордонник каже: позаторік, коли міркував про можливі наслідки, то розумів, що за мости будуть битися чи не найважче. Через них найшвидше потрапити з білорусі до Чернігова — усього дві години трасою. Автомобільний витримає колони танків та «Градів», а залізничний можна використати для підвезення пального, боєприпасів та військових.
Ігор Шило розповідає, що від білорусів нічого хорошого і раніше не очікував, бо вони спілкуються з ворогом, хоча у ніч вторгнення спокійно могли б підняти слухавку і сказати: «На вас летять дрони. Готуйтесь».
24 лютого десь о 04:15 ранку чернігівські прикордонники, які перебували в засідках біля автомобільного моста, почули над головою дзижчання. Те, що це дрони з бомбами, зрозуміли не одразу. За 3 км пролунали два вибухи — на заставу росіяни скинули снаряди.
Дрони так швидко летіли, що чергові біля мосту не встигли нікого попередити. Тож, відділ поніс втрати, на щастя, всі лишилися живі.
Перший дрон зачепився за дерево і вибухнув у гілках. Шрапнель з бомби посікла огорожу, вікна та стіни будівлі застави. Другий дрон із бомбою розірвався в повітрі над наметом, де спали троє чоловіків. Найбільше з них постраждав 31-річний Віктор Деревʼянко. Металевий уламок вибухівки наскрізь пройшов через його руку біля запʼястя, зайшов у живіт і зупинився біля серця. Віктор у цей момент прокинувся від першого вибуху. Хотів піднятися, але не зміг, лише відчув, що його підхопили на руки й понесли у будівлю. Разом із ним були ще шість прикордонників — їм перевʼязували руки, ноги, тулуби. У Віктора з рани на животі йшла кров.
Сам Шило тоді був удома. Коли добрався на заставу - побачив медиків, які забирали поранених, та місцевих жителів, які прийшли на допомогу.
Прикордонники отримали наказ тримати бойові позиції до кінця. Завантажили в автомобілі усю зброю, що була у відділі, — автомати та РПГ — і приготувалися до бою. Хоча розуміли, що зупинити колони військової техніки гранатометами не вдасться.
Тоді йому зателефонували і повідомили, що з боку Сеньківки зайшла російська колона танків. Рухаються у бік Чернігова. Треба було терміново підривати мости.
Прикордонники знищили обидва мости близько 12 години дня в один момент, споруди були заміновані раніше, кожна мала по 700 кг тротилу. Далі прикордонники отримали наказ відступити до Чернігова і об'єднатися з Силами оборони для захисту міста.
Бої за Чернігів тривали до 2 квітня. Шило з підлеглими тримали позиції у передмісті: біля Нового Білоусу. Росіяни були за кілька метрів від них. Якби захисники не втримали оборону, то росіяни зайшли б у місто вже за 10 хвилин.
Ігор Шило каже: не сумнівався, що Чернігів вистоїть. Питання було лише в тому, як довго триватиме облога. Адже з 25 березня російські літаки перестали кружляти над Черніговом і бомбардувати місто. Артилерійських та ракетних обстрілів також стало менше. Люди з окупованих сіл казали, що росіяни відступають.
Спочатку у чернігівців виникло почуття ейфорії. А потім 1 квітня дізналися новини про звірства в Бучі.
«Я подумав, скільки жінок та дітей вдалося вберегти, тому що не дали окупувати Чернігів. І тут же охопив жах від того, що село, де стоїть наш підрозділ, і вся ця територія впритул до Чернігова була місяць в окупації»...
4 квітня місто і вся область були звільнені. У той же день під контроль взяли державний кордон з білоруссю. Шило повернувся на заставу. Дорогою заїхав до голови смт Михайло-Коцюбинське — тут стояла росгвардія та «буряти». Але окупанти лише залякували місцеве населення та селилися в порожніх будинках. Однак, без жертв не минулося: окупанти вбили місцевого жителя, який передавав українським військовим інформацію, де розташовувалася російська техніка, — росіяни знайшли в його телефоні фото.
У селі Дніпровське ворог стояв лише добу. Але цього вистачило, аби розграбувати заставу, вкрасти одяг і… весь запас березового соку.
Ігор Шило вважає, що на Чернігівщині не було масових катувань тільки тому, що тут живе мало людей.
Якщо нині росіяни спробують знову вдертися на Чернігівщину, то зможуть це зробити хіба що вплав. Та й тут шансів потрапити на берег у них немає.
"Час Чернігівський" писав про військових:
- Учасник російсько-української війни, професор Сергій Леп'явко: про історичні паралелі, перший воєнний навчальний рік і бойовий досвід
- «Коли потрапили на Донбас, то згадався Чернігів у березні 2022-го», - воїн тероборони Олександр про оборону Чернігова і бої на Сході
- «Якось наші окопи пішов сам штурмувати ворожий п’яний командир», - чернігівець Михайло зі 119 бригади про бої на Донбасі
