Олександр Левченко закоханий у ліс змалечку. Каже – я виріс у лісі, й взагалі Городнянщину неможливо уявити без гаїв, борів та перелісків, й усе це – наша мала батьківщина. Тому вибір професії став не випадковим – юнаком, після закінчення інституту економіки і управління, не пішов працювати за профілем, а прийшов на робітничу посаду у Городнянське лісництво.
Перший рік лісівничого стажу Олександр працював майстром лісу, тому лісівничу справу бачив, як то кажуть, зсередини. Та згодом його все ж таки потягнуло до «залізяк», тобто, машин і механізмів, якими він захоплювався з дитинства. Тож перевівся на нижній склад звичайним слюсарем, й на цій посаді відпрацював два роки, причому у цеху №2, який на той час найбільше переробляв деревини. За такого навантаження обладнання цеху найчастіше й ламалося, тому практичний досвід молодий слюсар отримав чималий.
Згодом Олександру Левченку доручили усе виробниче господарство нижнього складу, призначивши його механіком. Разом з колективом слюсарів, зварювальників, токарів, електриків і спеціаліста з ремонту електродвигунів він обслуговував й ремонтував все лісопильне обладнання і консольно-вузлові крани. У підпорядкуванні механіка складу тоді були ще й залізничники, які обслуговували під’їзні й маневрові шляхи підприємства.
– Спершу було важко, бо роботи було багато, але завдяки досвідченому колективу й довірі керівництва довелось більше долати себе, навчатись, оволодівати практичними навичками. Я щиро вдячний колишньому керівнику нижнього складу Миколі Зайцю й теперішньому – Володимиру Шкуту, які повірили в мене й частіше радили та допомагали, аніж критикували. Так поступово оволодів усіма тонкощами спеціальних машин і механізмів, – пригадав механік.
Відносно недавно йому знову довелось змінити профіль роботи й знову навчатися новій справі. Після припинення лісопереробки на нижньому складі пан Олександр очолив новий для себе підрозділ й став механіком автотранспортного цеху. І якщо в лісопереробному обладнанні лишень траплялися раритетні верстати, то нині автопарк складу у переважній більшості складається із російських КаМАЗів та ЗИЛів, а завод по виробництву останніх, до речі, припинив виробництво майже десятиліття тому. Завдяки гарному обслуговуванню ці вантажівки і навантажувачі ще попрацюють, благо, китайських запчастин вистачає для їх ремонту.
Після своїх улюблених «залізяк» Олександр Левченко все одно повертається до рідних лісів, але тільки у час дозвілля. Він захоплений грибник, а ще, до повномасштабного вторгнення – захоплений мисливець-спортсмен, проте полювання нині, на жаль, не доступне. Тому весь вільний час лісівник-механік присвячує родині й двом донечкам, старшій з яких виповнилося вже вісім років.
Джерело: "Новини Городнянщини", автор Павло ДУБРОВСЬКИЙ
"Час Чернігівський" писав про таке:
