Ракетний удар по Прилуках 7 жовтня об’єднав людей. Не тільки співчуттям, але й взаємодопомогою. Товариш допомагав товаришу, зять — тестю, кум — куму, сусід — сусіду. Рятували вцілілі речі, вивозили сміття, забивали вікна. Відновлювали, якщо це можливо, дахи.
«Лишилося пів стінки, шафа, холодильник, пральна машина»
— Давай, підходь! — опускає вниз на мотузці тумбочку Олександр БАРТОШ. Він у своїй напівзруйнованій квартирі. У п’ятиповерхівці, де зяють порожніми зіницями вікна. У порожніх кімнатах вітер колише напівобірвані штори. У дворі валяються втоптані в землю фотографії. На них щасливі люди у щасливому колись домі.
— І вчора я йому допомагав, і сьогодні, — ловить тумбочку Володимир ІВАСЕНКО. — Забираємо речі, — пояснюють. — Лишилося пів стінки, шафа, холодильник, пральна машина. Ми друзі з Олександром Бартошом. У нас вони й ночували — ми їх прийняли.
Володимир ІВАСЕНКО
Речі вантажать у машину. На землі стоїть кошик з цибулею в сітці.
Біля під’їзду звалені понівечені віконні пластикові рами. У чорних великих мішках утрамбоване сміття. А на обваленій стіні лежить маленький, уже в пилюці, ведмедик. Та букет гвоздик, обв’язаний чорною стрічкою з написом «Вічна пам’ять».
«Дім підстрибнув, і пішли тріщини на стінах»
На даху двоповерхівки Костянтин Юрасов скидає битий шифер. Неподалік, внизу, стоїть дружина Вікторія Юрасова. Це дім її батьків — він на вісім квартир.
— Ми близько живемо, — каже Вікторія ЮРАСОВА. — Почули вибухи. Потім мати дзвонить і каже: «У нас горе. Вікон немає». Я думала, перебільшує. Кажу: «Ти хоч сфотографуй, покажи». Подивилися фото. Як закінчилася тривога, відразу приїхали до матері. І були в шоку. Ну, слава Богу, усі живі. Вікна поставимо, дах зробимо. Хлопці своїми силами відновлюють. Діти зібралися, друзі наших чоловіків.
«Строймаш» — завод був колись. Тут давали житло, — дивимося на сусідні будівлі. — У мене бабуся працювала в яслах від заводу, дідусь працював на заводі. Якби встав подивився, що тут робиться, то помер би знову. Дім наш 1954 року, старенький, але міцний. Від удару підстрибнув весь, і пішли тріщини на стінах. І не дивно, бо через дорогу — глибоченна вирва від ракетного удару.
Вікторія ЮРАСОВА
«Дах повністю зламало. Змушені все міняти»
— Дах повністю зламало, основні крокви поламало, — вантажить тачку уламками цегли, шиферу Тетяна ЧИКИРИНДА. Живе в приватному секторі. — Накрити його плівкою не можна. Змушені повністю все міняти. Закупили дерево. І накривати брезентом будемо, який нам видали. Плити дали, — перевозить через дорогу, до сміттєвих баків, важку тачку.
— Танюха, яка категорія? — підтримує жартом сусід.
— Категорія Б. Без правил, — повертається і знову вантажить. Каже, що переживає за матір, Лідію Петенко.
— У лоба чимось гострим ударило маму, — ділиться. — Порізало трохи шию, зашивали. Тож вона в лікарні. У Прилуцькій міській. У кардіології,
Лідія Петенко постраждала внаслідок ракетного удару 7 жовтня по Прилуках.
Усього травмовано понад 50 чоловік. Лежали в різних лікарнях, у різних відділеннях.
— І в хірургії, і в травматології, — каже Олег УСТИМЕНКО, завідувач хірургічного відділення Прилуцької центральної міської лікарні.
«Допомагають колеги чоловіка з «Прилукиводопостачання», куми, родичі»
— Дах повністю міняємо, — каже Анна ТРЕПАЧЕНКО. Живе в приватному секторі. — Крокви, балки — усе лопнуло. Дах був шиферний — шифером будемо й крити. Допомагають колеги Андрія, чоловіка, з «Прилукиводопостачання», куми, родичі.
Це останній приліт, — виходить з кухні в передпокій. — 6.50. Ми були вдома. Слів не підібрати таких, щоб передати жах. Стеля, слава Богу, витримала. Почули свист, що летить. Попадали в коридорі, пообнімалися. Я, Андрій, двоє дітей.
Анна ТРЕПАЧЕНКО
Ольга Осовик сьомий рік на милицях. Та зі свого дому не хоче йти
— Он Ольга Іванівна! — радіють сусіди. І дають гарячий суп, чай, булочку.
Важко й боляче Ользі Осовик з Прилук. Та зі свого дому не хоче йти. А дім з вибитими вікнами. 7 жовтня рашисти вдарили ракетою в сусідній будинок. Сильна вибухова хвиля струснула навколишні.
Ольга ОСОВИК
Не хоче йти, бо підтримують діти, які живуть окремо. І сусіди, які живуть поряд. Підтримка щира, тож вона як справжні ліки. Зцілює душу й тіло.
Ольга Іванівна сідає на лавку біля рідного під’їзду. Зліва опирає дві милиці — з ними сьомий рік. Справа кладе смартфон, ставить суп у пластиковій тарілці та чай у стаканчику. Бере свіжу булочку. Усе це готували в сусідньому кафе. Яке теж трусонуло вибухом, але кухня працює.
— Добра! — відкушує булочку, посміхаючись сонцю. Посміхаючись невістці, яка підходить. Називає дочечкою. Вона принесла воду й поліетилен з дому.
Під її ногами ще тріщить бите скло. Хоча майже все зметене. Десяток білих пузатих мішків стоять якраз навпроти лавки. Тут же й вирвані, покручені віконні рами.
— Нема газу, а електрика є, вода є! — радіє Ольга Іванівна. — Усі вікна в моїй квартирі вибиті. А двері, Бог милував, цілі.
Я була сама вдома, коли все трапилося, — гріє руки теплим стаканчиком з чаєм. — Ще лежала на дивані. Вибух почула. Нікуди не виходила, доки діти не прийшли. Вивели, забрали до себе. А в них на п’ятий поверх я ледь піднялася. І сказала потім: «Не піду нікуди зі свого дому». Хоч і холодно. І темно — вікна ж забиті плитами. Та буду звикати. Люди ж усі тут.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Тамара КРАВЧЕНКО. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Ракета впала у двір Кряжів. Сім’я вижила, дім згорів
- Прилуки: як відновлюється місто після російського ракетного удару та які фінанси для цього є
- Ракета стала «українською», будинок — заводом: як Росія виправдовує удар по Прилуках
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
