Навесні «Час Чернігівський» вже повідомляв про героічний вчинок колишнього дільничного з Ягідного Леоніда Грищенка.
Напочатку березня під час окупації села рашистами сміливий чоловік, який доглядав хвору мати, взяв рушницю і пішов проти загарбників у свій останній бій. Одного рашиста він вбив, іншого поранив. Леонід Грищенко героїчно загинув у бою.
Його хвора мати залишилася у селі. Любов Грищенко дивом вибралася з охопленої вогнем хати. Жінка опинилася разом з сотнями односельців у сумнозвісному підвалі школи, де люди помирали. А потім перебувала у лікарні. Зараз за нею доглядає онучка.
Прикута до ліжка Любов Грищенко, так і не змогла поховати сина і досі не може поїхати на його могилу.
Своїми спогадами вона поділилася з «Часом Чернігівським».
Любов Грищенко жителька Ягідного, пряма мова:
«Путін прийшов з войною, убив сина, розвалив хату, і все моє життя закінчується.
Ніколи не думала, що залишуся без дітей. Треба, щоб діти ховали батьків, а вийшло, що я дитя не ховала, бо лежала в лікарні. Не можу не плакать, вибачте мені все.
Це третє число було, 3 березня. Він вбіг у хату, бо машина горить. Підвів до вікна. Ліс поряд. У лісі горить дим. Не бахкало. Осталась, лежу. Через півгодини син зайшов, бере зброю. На третій вулиці стріляють, каже. Виходить із хати. Що я діткам твоїм скажу? Він мовчки пішов.
Я чекала. Наступного дня десь біля години дня, як бахне і вікна посипалися. Мене засипало. Встаю з палками. Дивлюсь дах горить. Мені треба вилазить. Горить веранда, кочегарка. Все горить. Думка промайнула: чи згоріть у хаті ? Я ж мати, дитяти нема, ні живого, ні мертвого. Хоч би знайти. Вилізла за поріг.
Я бідна сіла на пеньок і сиділа біля гаража, а хата горить і ні людини. Толя забрав у погріб, і я ніч сиділа у погребі.
На тачку посадили мене, бо я не хожу, їдьте у сховище в школу. Невеликий шкет супроводжував.
До школи привезли. На школі снайпер. Людей не пізнала. Я в трансі такому. Дитини нема, хати нема.
Вони довели до племінника, і ця родина цілий місяць мені їсти давали, а їсти не хотілося. Без ліків і нічого залишилася.
Сиділа на скамейці. Не було місця.Мене на ніч садили, а вдень я полежу. Я не спала. Ноги попухли. 10 людей померло.
Така задуха була, людей багато, місця мало. З труб згори капало. Пара з потолка.
Долежала я у підвалі до 5 квітня. А мене племінниця забрала до лікарні у Козелець. Дякую племіннику, сусіду. Я три місяці і три дні пролежала в лікарні.
Племінника син каже, що ходили по воду в колодязь, і супроводжували руські. Їхав по воду , Льоня лежав , ніхто не знав, бо прикритий. Питає: хто то? Ваш дільничний вбив нашого одного, а другого поранив, то він лежить.
Нащо вони прийшли до нас убивать? Крові захотіли? Стільки горя наробили, нащо воно? Хай би люди у світі жили нормально, не треба цієї війни на білому світі".
"Час Чернігівський" писав, що вже встановлено особу росіянина, який катував людей у Ягідному.
