Валентина та Олексій РУДЬКИ зі Смоша (Сухополовʼянська громада) чекають гостей. Сергій Олексійович варить польову кашу. Валентина Іванівна виграла суперприз від «Вісника». Листа на акцію «Посмикай удачу за хвіст» прислала в останній момент. І встигла на розіграш!
Виграла життя
— Ану кажіть, завжди така везуча? — запитую переможницю.
— Не знаю, — задумалась Валентина Рудько. — Мабуть, з самого початку. Я народилася на Різдво, 7 січня, — згадує жінка. — У Горбовому на Куликівщині. У горбівській лікарні.
Мати була вагітна двійнею. Упала, почалися передчасні пологи. Важкі. Перше дитя поперек ішло. Казала, так кричало! Наша фельдшерка була одна. Батько помчав на тракторі за лікарем у сусіднє село Виблі. До лікарні ніс його на плечах, бо була страшенна грязюка, а лікар у чистих черевиках. Не було світла — батько трактором накручував електрику, щоб матері могли допомогти.
Сестра там померла. Поховали у нашому садку. Я народилась кіло 200. Нігтів не було, шкіра, як на молодій картоплі. Лікар навіть не став реєструвати. Шансів не було. Мати дома вигрівала в пічурці. Така лунка в печі, де чоловіки онучі сушать. Стерегла, щоб кіт не вкрав. Зареєстрували мене лише 8 березня. Дев’ятимісячною. Тому маю два дні народження.
Валентина у свої 65 виглядає молодшою років на 15.
— По життю йшла і йду з посмішкою і жартами. Хай там як.
Батько помер рано. Матері було лише 32 роки. Пішла до нового чоловіка. Ми з братом лишилися жити з дідом і бабою. Але мати жила в селі, чи не щодня приходила. Різниця з молодшою сестрою в мене 16 років. Вона зараз директорка горбівської школи.
Ні газу, ні льотчиків
— Я вивчилася в Бобровицькому радгоспі-технікумі на зоотехніка. Приїхав Іван Мусієнко, парторг зі Смоша. Став нас вербувати. Набрехав, що в селі природний газ і багато льотчиків. Взяла направлення.
Приїхала з матір’ю. Село маленьке, хати очеретом обставлені, з глиняною підлогою. Ні газу, ні льотчиків. Хоча аеродром був. У нашому Горбовому вже була цивілізація. А тут болота. Мати за мене: «Я тебе тут не залишу!» А мені чогось припав Смош до душі.
Щоб заскочив на корову, йому треба посвистіти
— Працювала зоотехніком-селекціонером. З відтворення стада. Корів осіменяла. Величезного бика я, 20-річна, виводила до корів. «Водій» допомагав. Не той, що за кермом. Це палка з гачком. Нею чіпляла за кільце в бичачому носі. І так вела осіменяти корову. Бики мене слухались. Але був випадок, так бик розходився, що мусила кидати палку і ховатись.
Бик одну людину знає і слухається. Яка його не боїться і в якої є спеціальні команди. Як іде до корови, йому треба свистіти. І в бика тоді виробляється реакція. Стрибає на неї і робить своє діло.
Просто дружили
— У селі вийшла заміж, народила доньку Лену. Перший чоловік хороший був. От у всьому — золото. Доки не вип’є. А в п’янці дурний. Ночувала в чужих людей на горищі. 10 років прожили.
Врешті вирішила розвестися. Він дуже мене любив, якби не горілка. Забрала дочку і пішла з дому. Поселилася в сусідньому селі Хутір. Тепер воно Залісне. Люди пустили пожити.
З другим Сергієм спочатку просто дружили. На п’ять років молодший. Працював водієм на фермі, як і перший. Я тоді була завідувачкою ферми. Він ще хлопець, а я вже 29-річна жінка з дитиною. Покохав мене. Врешті ми з Сергієм зійшлися, розписалися. Донька Даша народилася, коли мені було 38.
Усе боялася, чи встигну дочку виростити. Аж і донька вже доросла, і я, як кобила, скачу, — сміється Валентина.
Корів відпасла — чотири вірші написала
— Після трохи працювала листоношею. І все життя ходила до будинку культури.
— Співали? Танцювали?
— Усе можу. Грала у сценках. У виставі «Сатана в бочці» — головну роль. Сатаною була. Завідувач клубу все село об’їхав, ледь бочку знайшов, щоб я влізла, — сміється жінка. — Читала гуморески. Писала і пишу вірші. Володимир Куриленко, наш колишній керівник хору, робить з них пісні. Він на фронті понад рік. Вовчанський напрямок.
— Корів пасемо. Вона сіла окремо. Тут приходить, вірша мені читає. «Де взяла?» «Щойно тут написала», — заходить до хати чоловік.
Валентина включає мені послухати одну з пісень. У Сергія навертаються сльози. Засоромився, вискочив з хати.
Зараз Рудьки живуть удвох. 45-річна Олена та 27-річна Даша — у Прилуках.
Валентина вдома, Сергій працює в сільському комунгоспі. Тримають дві корови, два підсвинки, 45 курей, качки-шипуни. П’ять котів і два собаки.
Тільки поговорили — уже й гості на порозі. Приїхали з Прилук дочка Даша з чоловіком, сваха. Були запрошені спеціально на польову кашу. А заодно і приз, може, трішки обмиють. Валентина Рудько захотіла від «Вісника» хорошу сковороду. Привезла нашій суперпереможниці велику, важку, салатову.
З кришкою і причандалами до неї: лопатки, вінчик, підставка Ще й качалка в тон. Валентина любить готувати. На столі в кухні пахучий пиріг з вишнями.
Наші переможці
Суперпризом завершилася наша літня акція «Посмикай удачу за хвіст». Яку проводимо серед передплатників газети «Вісник Ч».
Дякуємо, друзі, що ви з нами. Дякуємо що читаєте, що дивитесь наші відео в інтернеті. І що не зраджуєте друкованому виданню. Адже на сторінках газети завжди більше, ніж в інтернеті.
З травня до кінця червня «Вісник Ч» провів п’ять розіграшів серед наших читачів. Хто передплатив газету на друге півріччя 2026 року. І надіслав копію абонемента або фото. Серед усіх абонементів обираємо перший приз — подарунок, другий — гроші, 500 гривень.
Цього літа перші призи отримали:
- Євдокія Шмаровоз з Ніжина відкрила сезон призів мікрохвильовкою!
- Електрочайник відвезли Григорію Даньку в село Світанок на Ічнянщині.
- Олександра Мозгова з Ведилець Михайло-Коцюбинської громади тепер з набором святкового посуду.
- Ольга та Василь Потійки з Шабалинова на Коропщині недавно відсвяткували золоте весілля. «Вісник» привітав «молодят», як і належить, набором постільної білизни.
Другий приз, 500 гривень, отримали: Анатолій Неліп з села Хрещате на Козелеччині, Тамара Байда з Мрина на Носівщині, Ганна Шабала з Орлівки на Куликівщині, Віра Фаль з Семенівки.
Радіємо за наших переможців. І чекаємо на зимову акцію!
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Родина Менських у Корюківці готує італійське морозиво
- Щоб святкувати золоте, треба 50 років кропиву разом покрутити
- Родина з Чернігівщини розповіла скільки сіна треба корові й в яку ціну приймають молоко
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
