Михайло ПРИХОДЬКО був міським головою Ніжина. Живе в Салтиковій Дівиці на Куликівщині. Керував Ніжином з 1994 року. У 1998, 2002, 2006, 2010 роках його переобирали мером. У 2013 році засудили до шести років позбавлення волі.
Город, сад, бджоли
Займається городиною, садом, тримає теплиці. Вулики.
— У мене дві теплиці, — уточнює Михайло Васильович. — В одній вирощую огірки. У другій — помідори. Ще пасіка є, 20 вуликів. Зимують. Бджоли зараз відпочивають. Меду не їм. У дитинстві під час лікування змушували їсти алое з медом. Тоді викликало відразу, досі не хочеться. Але працювати біля вуликів люблю. На городі стоять, — веде до вуликів.
У материному дворі, через сітку, — павільйон для бджіл.
— У середині ще облаштовую спальне місце. Інколи там сплю. Друзі влітку приїжджали. Там спали.
— Куди бджіл вивозите?
— 500 метрів до Десни. Задесення, луки, болота. Їм вистачає. Окрім бджіл у нас ще кури є. Два коти: Димок і Чарлік. Друг і сторож — пес Білька.
Тим часом дружина Людмила Іванівна заганяє в курник курчат. Щоб не вибігли на вулицю. На порозі будинку — дві гантелі.
— Трішки займаюся, — пояснює колишній мер. — Намагаюся підтримувати форму. Спортом у зрілому віці займатися ризиковано. А от фізкультурою — можна. Але найкраще — фізична робота. Попиляти, порубати дрова. Або попрацювати веслом. Є дерев’яний і металевий човни. З невеличким мотором.
Михайло Васильович живе в дідівському будинку. Поряд — дім покійної тещі. Третій дім — покійних батьків.
— Ніде не працюю. Займаюся домашнім господарством. Трохи городу, 15 соток. Сад. Сік сам готую. Яблучний, виноградно-яблучний. Виноград беру, який є. Синій і білий. У миску, на газову плиту. Трішки підварю. А тоді віджимаю. Немає пристрою, пресу, щоб одразу давити. Готую яблучний сік і змішую, — виносить з погреба дві літрові банки. — Вина не роблю. Сушкою з яблук пригостити? Теж є. Сушу на сонці. Розстилаю один шар сітки. Кладу дольки яблук, іншим шаром сітки накриваю. Добре провітрюється. А головне — мухи не сідають.
— Живете з одного городу?
— Подивіться на мої руки, це підтвердження того, що я працюю на городі, — показує порепані, забиті землею пальці. А скільки треба для того, щоб жити? Дров’яний котел. Дрова сам заготовляю, пиляю, рубаю.
— А заводи-теплоходи де?
У грудні 2008 року Михайла Приходька затримали слідчі Генпрокуратури. За підозрою в одержанні хабаря в сумі 60 тисяч доларів. За передачу одній з київських фірм в оренду приміщення в Ніжині. Кілька місяців Приходько перебував у Київському СІЗО.
Печерський районний суд Києва 27 квітня 2008 року звільнив мера під заставу 17 тисяч гривень.
Розгляд справи в Новозаводському суді Чернігова тривав з грудня 2010 року.
— Якось приїхали до нас гості. Донька ще була малою, каже: «А оце параход тата». Може, яхту чекали побачити. А вона привела до мого дерев’яного човна. Люблю саме на ньому рибалити, бо можна і під кущі запливати. І вам можу показати свого парахода, — виходить з двору, веде до Десни. До неї метрів 500 від дому. — Сюди приходжу майже кожного дня. Люблю просто пройтися берегом. Знаю кожне дерево, кущик. А ото вже круті поїхали, — вдивляється, як Десною йде моторний човен, з якого гучно грає музика. — Я ж колись і сусіда врятував. Малими ще були. Зима, мороз. А він під лід пішов. Одягались же тоді як? Бушлат, валянки. Усе важке. У мене шарф довгий був. Зняв, кинув і кажу: «Хапайся зубами». Так і витягнув. Жіночку з води діставав. Рибалю на своєму параході. Вони відпочивали. З берега чи в човен хотіла зайти, чи що. Чую: у воду брик. Я до неї. Підплив. Схопилася за човен. Дотягнув до берега.
Мати з тещею померли з різницею у два тижні
Дружина Людмила Іванівна працює в київській інженерній гімназії. Заслужена вчителька України.
— Дружина вас підтримувала, коли були і мером, і не мером.
— Одружилися, коли мені було 19, їй 18. Тоді менше приділяли уваги фінансовому становищу. Ми з дружиною були студентами. Тоді ж з дівчиною познайомився, узяв за руку — таке було досягнення. Усередині все калатає, не знаєш, як пережити. Зараз усе простіше. Почуття, відчуття губляться. Але я поглядів у цьому плані не міняв.
З ніжинської гімназії дружину звільнили. У 2021 році. Думаю, то була політична помста. Сказали: «Ваш час минув. Сприймайте це, як належне». Серед навчального року. Для неї це був удар. Коли політики зі своїх жінок робили бізнесменок, вона відмовилася. У свій час у нас була така розмова. Пропонував відкрити бізнес. Влаштувала скандал. Вчителювання для неї — сенс життя. Вона у нас творча особистість.
Син Ярослав — адвокат. Працює в державній структурі. Живе в Києві. Виграв усі суди, поновив дружину на роботі. Усе тяглося понад рік. Після повернення почався моральний тиск. Подала своє резюме в київський заклад. Одразу забрали. Викладає зарубіжну літературу.
Ярослав буває в нас частіше. Донька Світлана — дипломатка. Часто за кордоном у відрядженнях. Повернулася в Київ перед повномасштабним вторгненням. Три місяці тому поїхала з онуком до Шотландії. У чергове відрядження.
Коли був на посаді мера, так само приїздив у село. Взував чоботи і працював. Так і зараз це роблю. Тільки вже не на посаді, — сміється.
— Ваша мати любила ловити рибу біля двору.
— І таке було. Коли Десна розливалася, заливало канаву аж до двору. Там і риба траплялася. І я рибалити люблю з дитинства. Цього року виловлювали мертву рибу, — показує відео в телефоні. — Коли річка почала відновлюватися, виходили на воду. Ловили, аби перевірити, чи є риба. Відпускали, — Михайло Васильович привів на те місце, де був пором, виловлювали мертву рибу. — Десна потихеньку відновлюється. Вода посвітлішала. Якщо нічого ще не додадуть, річка справиться.
Мати з тещею померли з різницею у два тижні.
— Теща в село переїхала з Києва. Купили їй сусідську хату. І мати, Ганна Василівна, і теща, Любов Семенівна, померли у 2022 році. З різницею у два тижні. У березні того року через Десну в нас переправлялися біженці. Організували територіальну оборону. Офіційно я записаний не був. Через пенсійний вік не брали. Але співпрацював. Допомагали військовим. Коли переправлялися певні особи, — має на увазі в’язнів з Макошинської колонії — ми почали цікавитися, хто вони такі. Викликали поліцію, з’їхалися військові. Мати вийшла на вулицю. Як побачила їх, взяв ляк. Подумала, що то вже росіяни прийшли. Не відійшла від того переляку, померла. А через два тижні померла і теща. Сильно переживали. І вік своє дав. Мамі було 82, тещі — 80. В їхніх будинках селили військових. З деякими ще й досі спілкуємося.
«Рахували хату по цеглинах»
— Живу, як і всі, — каже Михайло Васильович. Куток, де знаходиться хата, називають Дівицькою Рубльовкою*. Нема палаців. Ще покійна теща жила, приїхали кореспонденти, — згадує старі часи. — Шукають мою віллу. На початку вулиці — два добротні будинки. Один — моряка, гарно заробляє. Інший — киянин побудувався. Походили, сфотографували ті будинки. А тоді підійшли до тещі, кажуть: «Приходькову віллу шукаємо». «Ось його хата». Глянули на наш будинок, розчарувалися. Далеко їхали, паливо витратили.
А одного разу приїхали опоненти фотографувати наш будинок. Для того, щоб збільшити, фотографували лежачи, знизу вгору. На фото виглядало, як хороми. Заходять ветерани до мене в міську раду. Кажуть: «Не переживайте, ми по цеглинах порахували. Одна 25 сантиметрів. Вийшло вісім на дев’ять метрів квадратних». Думаю, які розумні ніжинці. Я б не додумався.
— Коли втратили владу, багато людей відвернулося?
— Щоб відвернулися, не відчув. Але поступово втратили цікавість. Бо отримати від мене вже нічого не могли. Залишився той, хто вважає: неважливо, що на столі, важливо, хто за столом. У мене багато було друзів під час колишньої посади керівника підприємства. Водії, слюсарі. Разом збиралися, я юшку варив, шашлик смажив. І мені по барабану, який статус. Головне — що порядні люди.
— Як тоді було насправді? — повертаємося до історії з хабарем.
— Окрема тема. Коли виявили гроші в машині, поняті навіть не підходили подивитися. Сиділи в сусідній, поліційній. А як доказати? Відеореєстратора в машині не було. Тоді їхав вітати суддів.
Після цього один з понятих захотів зі мною зустрітися. Запитав сина: «Хочеш поїхати?» Понятий розказав правду. Для мене було найголовніше, щоб ці слова почув Ярослав. Але покази той чоловік не змінив.
Ніколи не вважав себе слабким. Психологічно, морально готував себе до таких подій. Робота на керівній посаді загартовує. І готує до можливої зради, зміни поглядів у тих, хто поряд.
Був розгляд у касаційному суді. Перший склад суду замінили. Судді відмовилися виносити обвинувальний вирок. Головуючий суддя на 15 сторінках висловлює окрему думку. Написав, що мене притягнуто до обвинувачення з політичних мотивів.
На останніх виборах, у 2020 році, Михайло Приходько повернувся до політичного життя. Висував свою кандидатуру на мера Ніжина. Посів друге місце.
— Можливо, це було відчуття нереалізованості, — пояснює, чому знову подався на вибори. — Відбулося, що відбулося. Був готовий до всякого розвитку подій. У мене перед громадою був моральний борг. Багато проєктів, що починалися, але не завершилися. Моєю програмою було стовідсоткове знання проблем інфраструктури Ніжина. Механізми вирішення.
— За політичним життям у Ніжині ви слідкуєте, — робимо висновки з розмови. — Якщо прийде час й оголосять про нові виборчі перегони, чи братимете участь?
— Не слідкую, але аналізую роботу. Доки відійшов від справ. Часи були цікаві, — повертається до мерства. — Любив систематизовану роботу. На кожну галузь у мене була окрема папка. Де були напрямки роботи, звіти, система контролю.
— Ніжинці зараз упізнають?
— Звичайно. Деякі підходять, дякують за щось. Я не пам’ятаю, але приємно. Це важливіше, ніж усі капітали. У мене ще й досі зберігаються мішки з вітальними листівками. У свій час думав: приїду на базу над Десною, розтоплю ними буржуйку. У мене там металевий вагончик. А все ніяк руки не доходять. Знаю, що вітали не мене, а посаду. І більшість дружить через посаду.
— Кажуть, у кожного колишнього мера десь на городі закопана банка. У вас є?
— Не знаю, — розводить руками. — Якщо є бажання, можете приїхати з будь-яким інструментом, — сміється. — У будь-який час до мене на город.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Юлія СЕМЕНЕЦЬ, Марина ЗАБІЯН. Фото Юлії СЕМЕНЕЦЬ
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Звільнення секретаря міської ради об'єднало депутатів
- У Ніжина тепер є другий американський побратим
- Уродженка Чернігівщини Спартц із легкістю переобралася на власному окрузі
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
